Аби перемогти піратів, мусимо стати гнучкішими, ніж вони
По вступі в силу, цей Закон має дати державі могутній важіль для ефективної боротьби з аудіовідеопіратством. За найзагальнішими підрахунками, «нелегали» контролюють сьогодні до 95% аудіовідеоринку України, чим завдають відчутних збитків як бюджету держави, так і її престижу на міжнародній арені. Очікується, що запровадження новим Законом обов’язкової контрольної марки, якою після закінчення піврічного перехідного періоду маркуватимуть кожний примірник аудіовідеопродукції, як розповсюджуваної в Україні, так і експортованої з країни, примусить «підпільників» або зайнятися легальним бізнесом, або взагалі прикрити свої цехи. Адже для того, щоб отримати у відповідному державному органі марки в необхідній кількості, треба буде найсерйозніше засвідчити авторські чи суміжні права на продукт, який збираються розповсюджувати.
Однак реальні суб’єкти легального ринку з оптимістичними прогнозами не поспішають — видно, тому, що дуже добре знають методи роботи і можливості «нелегалів».
Анатолій ТЕСЛЯ, директор Донецького «Театру-кіно»:
— Ми дістали право двотижневого прокату на Донеччині «Вогнем і мечем», а напередодні прем’єри у нас його показала у своєму ефірі місцева телестудія. Добре, що ми, навчені сумним досвідом, заздалегідь уклали договір на цільовий перегляд фільму з навчальними закладами області — тиждень протрималися на цільових показах для студентів і школярів, що дало можливість виправдатися перед нашими партнерами. Проте отримали ми тільки відсотків із тридцять від того, що могли б отримати. Нічого дивного, що телевізійники так вчиняють із нами — вони ж мають можливість практично за безцінь придбати копію будь-якого фільму на «чорному» ринку. Коли я їздив до Києва для переговорів про «Вогнем і мечем», то на власні очі бачив копію цього фільму в ларку готелю. Причому вже в дубльованому варіанті, а не титрованому, як показували ми. Примітно, що ларьок розташовано буквально через дорогу від офісу головного власника прав на фільм в Україні — вони про це знають, але зробити нічого не можуть.
Сподіваюся, новий закон убезпечить нас від «тіньовиків». Головне, щоб не сталося так, як із пунктами приймання кольорових металів. У нас у Донецьку, наприклад, вольовим рішенням їх закрили, а наступного дня відкрили знову — в різноманітних підвалах, недалеко від попередніх точок. Хазяї навіть зобразили біля знайомих місць приймання стрілочки — щоб нові легше було відшукати.
Анатолій ТИШКЕВИЧ, генеральний директор продюсерського центру «PRIME TIME»:
— Я ні хвилини не сумніваюся, що держава здатна викорінити піратство — якщо справді захоче. Та ми захищаємо себе самі. На українському ринку ще п’ять років тому зайняли строго визначену нішу: спортивно-пізнавальні та документально-навчальні відеофільми. Ця сфера поки що поза інтересами «піратів». А от художнім кіно не займаємося — принципово. Ми сьогодні маємо всі можливості привезти на наш ринок хороший кінофільм, але не бачимо в цьому сенсу. Адже класний фільм живе на ринку буквально один день — поки десь на кухні тиражують піратські копії.
Сергій СТУПАК, об’єднання «Оберіг» при Спілці композиторів України:
— Запровадження законом обов’язкового маркування носіїв аудіовідеопродукції — захід дуже вчасний. Однак боюся, що він виявиться малоефективним. Думаю, спершу дрібні цеховики можуть припинити свою діяльність — але не надовго. Можна спрогнозувати, що дуже скоро власне марка стане на ринку продуктом окремого обороту. Адже ніхто не зашкодить мені, уклавши контракт із постачальником, пред’явити цей контракт до відповідного органу і цілком легально отримати на руки кілька тисяч контрольних марок. А потім я можу робити з ними, що захочу: продам «піратам» чи наклею на зовсім інші касети, та й відправлю тираж на периферію, де ніхто нічого перевірити не зможе, оскільки відповідність коду на упаковці власне продукту можна перевірити тільки маючи базу даних, де розшифровано, що яка цифра означає. А ще ніхто не перешкодить мені скласти акт на списання цієї кількості марок з якихось об’єктивних причин. Як людина, яка працює у фонограмному бізнесі 15 років, можу дати гарантію, що спершу марки клеїтимуть які завгодно і на що завгодно. Крім того, фінансуватимуть випуск знаку із держбюджету, і навряд чи держава зможе дозволити собі марку з високими ступенями захисту — це дуже дорого. Тож марка матиме 2-3 ступені захисту, і підробити її буде не так уже й складно — це буде вже наступний етап. Налагодити таке виробництво надзвичайно просто — десь на суміжній території, де таке навіть злочином не вважають, адже це не грошові знаки. А ввозити будуть через «прозорі» кордони. Тим паче, що марка маленька і легка, сховати тираж — теж дуже просто. Боюся, що піратський ринок знову виявиться набагато гнучкішим, аніж механізм його врегулювання.
На мій погляд, набагато логічнішим було б надати автору чи правовласникові право самому себе захищати. Це право вже визначене законом про авторські і суміжні права. Я вже продумаю форму свого захисту, якщо їй нададуть юридичного статусу. І як тільки у мене з’явиться підозра, що пірати мене підробляють — ніхто не перешкодить мені свій захисний знак змінити вмить і повідомити про зміни до відповідних органів, які контролюють на місцях виконання закону. Це спрацьовуватиме набагато ефективніше.
Оскільки порушена тема, без сумніву, є актуальною і неоднозначною, «День» запрошує своїх читачів взяти участь у її обговоренні.
