Атеїзм як форма релігії
Хочу торкнутися деяких визначень з матеріалу «Релігія і світське суспільство» («День від 2 квітня 2004 р.). У старому, ще застійних часів підручнику філософії Афанасьєва в передмові говорилося, що основне питання філософії — що первинне: буття чи свідомість — є актом віри. Зауважте, питання не емпіричного досвіду, не раціонального дискурсу, а віри. Нам не дано знати, який з посилів віри правильний, обидва посили рівноцінні. Це як два ока у людини — не можна сказати, яке з них «показує» нам правду, хоча їхні «свідчення» різняться. З матеріалізму, як і з ідеалізму, можна вивести всі необхідні умобудови та пояснення (принцип додатковості). Тому атеїзм є формою релігії, тільки вірять вони у Великий вибух, космогонію Канта — Лапласа та теорію Дарвіна. Все це перебуває за межами особистого досвіду, тобто засвоюється з навколишньої культури. Атеїзм посідає те саме місце в психіці людини, що й релігія, і є наслідком обмеженості нашого знання.
Атеїзм має багатовікову історію — говорять, що є атеїзм стихійний, науковий тощо. Тому безліч поглядів і уявлень, які становлять світогляд атеїста, перетинаються з подібною безліччю компартійця, але вони аж ніяк не тотожні. Більше того, совєтологи вважали комунізм релігією, а радянську державу — фундаменталістскою державою. Можна сказати, що ревнивий «радянський бог» витісняв усіма способами зі свідомості людей Бога християн. Про те, що це була не вільна конкуренція, добре сказала Клара Гудзик.
Більш спірним є положення статті, що жоден сьогоднішній атеїст «не може поскаржитися на якусь дискримінацію чи ущемлення з боку влади чи суспільства». Тоді чому стоять зі свічками в церквах політичні та державні діячі? Принаймні до деяких з них можна мати претензії щодо їхньої щирості в той момент. Можна сказати, що це політик такий, — він боїться бути (як тепер модно говорити) маргінальним (на молодіжному сленгу: «не в струе»). Але тоді в тріаді «свобода, рівність, братерство» випаде середній член. Людина не повинна непокоїтися за своє реноме, якщо вона атеїст.
Звісно, газета «День» — не релігійна газета. Втiм, свої переваги в цьому питанні вона артикулює. Наприклад, буває змішує віру й мораль. Людині віри ніби автоматично приписується більш високий ступінь моральності. Що не завжди правильно. Атеїст нібито нічим не захищений від посягання влади, та й інтелектом він трохи «не дотяг». В одному з листів читача, який регулярно публікується в «Дні», невіруючі чомусь вважаються «трохи недоробленими». Ну що ж — у кожного свій хрест. Політика держави в питанні релігії й полягає в тому, щоб ніхто не боявся за наслідки своєї віри або невіри, не боявся спокійно заявити про це й не маятися, й не маячити зі свічкою. Ми бачимо, що й перший член у згаданій вище тріаді шкультигає.
Будь-яке уподовання патріархатів також не свідчить про патріотичність. Мій дід після Лютневої революції на тодішніх виборах проголосував за якусь українську партію, але коли в церкві «обновленці» почали вести службу українською мовою, до церкви не пішов. Напевно, у вірі є якась заскорузлість (пригадаємо старовірів). Адже у християн братами вважаються люди однієї віри, а не однієї мови.
