Баба-Яга

Подумавши про це місце олімпійських зборів відьом на шабаш, я спустився в метро і наткнувся на бабусю з чорними, гігантськими, вугільно-обведеними очищами (неначе в траурній рамці) і зловісним, звисаючим до підборіддя носом.

Одягнута бабця була в підлітковому стилі: яскраві бузкові літні штанці в задерикуватих розляпистих піоніях і блузка, оторочена веселеньким візерунчиком у вигляді яскраво-червоних ягідок смородини або брусниці. Під носом відьмочки горіли дуже напомаджені, яскраво оранжеві губи. Дещо розтягаючи вушка, на фоні короткої стрижки зеленого відтінку погойдувалися довгі, багатоповерхові сережки. А її худі, дистрофічні (кістяні?) ноги закінчувалася загнутими туфлями на високих пiдборах: ні дати, ні взяти — Баба- Яга на дискотеку зібралася. Зараз її зустріне Змій Горинич у рокерській шкіряній куртці з ланцюгами і Чахлик Невмирущий з червоним панківським гребенем на глянсовому черепі. Нечисть змінила прикид.

Коли бабуська тільки зайшла у вагон, я відразу надумав втекти. Якимось від неї несло неспокоєм. І так не щастить останнім часом: а тут здрасьте-будь ласка, ще й демонихи явилися. Але якось безглуздо, подумав, скакати оленем з одного вагона в інший. А якщо й справді чого-небудь...

Баба-Йожка стала по-дитячому вертіти башкою в різні боки, роздивляючись громадян. Напевно, своїми фантастичними зіницями — намагалася косяками зурочити. Як автоматною чергою. Хоч пригинайся!

Біля неї плюхнулися двоє звичайних дівчат. На чотири з мінусом, але не без сексапільності. У мене на них навіть очі відпочили. Та й взагалі, всі пісні обивателі блякли у порівнянні з дискотечною відьмою. Поглядаючи на них, я заспокоювався.

Коли вона стала витріщатися на дівчат, то ті, завівши стандартну «пісню» на зразок: « Він такий дурень, ти собі не уявляєш...», відразу замовкли. Дуетом! І стали боязко озиратися.

Переходжу на свою лівобережну лінію. Начебто немає старушенції.

Вивалюю зі станції, дивлячись на сандалі, підіймаю голівоньку і впираюся прямо в її кістляві лопатки. Ну вже ні!

Швидко дьоргаю в бік дому. Стемніло, чорт візьми. (Ось-ось — того й гляди, «візьме»...). Озираюся: як би Ягуська не ув'язалася. Пару разів зупинявся і, як дозорець, вирячувався в темряву. Раптом вона десь там шкандибає, пронизливо витріщаючись мені в ягодичні м'язи. А кому потрібен заворот кишок?

Плюнув я три рази через ліве плече, а там якраз міліціонер стояв. Але миритися краще зі знайомим злом. За троячку відкупишся. А нечистим відразу душу викладай. Переб'ються. Самому треба!

Розібравшись зі спаплюженою владою, я купив пиво і сів на лавочку, поблаженствувати. На зеленкуватому фоні неба висів величезний фіолетовий місяць, якого пунктирно прокреслювали ластівки. Коли я всмоктував останній ковток хмільного щастя, половину місяця затулила чорна голова. У пітьмі зблиснули забарвлені бузковим зіниці. Це була Яга!

Я похлинувся. Пиво ринуло через ніздрi.

— Я перепрошую, — сказала відьма, — порожню пляшечку можна?

Відкашлявшись, я нервово простяг їй тару.

— Красненько дякую, — посміхнулася вона жовтогарячими губами і урулила кудись у бік смітника.

Так, здрібніло зло. І душі йому вже не потрібно. Сумно якось. Добро, ймовірно, здрібніло також.