Бердянськ: за кілька кроків до зони бойових дій

Цього сезону місто Бердянськ, що на півдні Запорізької області, стало прихистком чималої кількості переселенців із зони АТО. До Донецька та Луганська звідси лише 200 км та 340 км відповідно. Щоліта курорт приймає близько півмільйона людей. Зараз потік приїжджих не перестає вщухати. Лише за офіційною інформацією, у Бердянську вже зареєстровано 6248 переселенців. Однак, як повідомила заступник міського голови Людмила Шаповал, більшість із тих, хто прибуває до міста із зони АТО, не бажає ставати на облік.

СЕЗОН БЕЗ РАДОСТІ

«Масовий наплив переселенців почався з липня і продовжується до сьогодні», — розповідає Любов Наддубна. В Бердянську жінка живе понад 50 років. Основний її заробіток — здача в оренду кімнат для відпочивальників під час сезону. За її словами, це один з основних доходів у більшості мешканців. «Кожен день люди запитують, чи є вільні місця. Але вони не відпочивати приїжджають, а тікають від війни», — розповідає Любов. За словами місцевої жительки, цьогорічний сезон був безрадісним, адже його як такого не було. Загалом до міста багато приїжджають зі Слов’янська, Краматорська, Авдіївки, Красноармійська, Красного Луча, Горлівки, Антрацита, Харцизька тощо.

Хоча місто заповнене переселенцями із Донецької та Луганської областей, у Бердянську є чимало й таких, як Віктор Солобко з Макіївки. Чоловік приїхав на відпочинок, коли в його місті було все спокійно. Зараз Макіївка під контролем  терористів, тому він вимушений далі залишатись у Бердянську. «Моя поїздка якраз збіглася з війною, — розповідає Віктор Солобко. — Коли я почав звідси дзвонити сусідам та знайомим, мені сказали, що ситуація загострюється і краще буде, якщо я сидітиму там і не поспішатиму з поверненням». У Макіївці Віктор Григорович рідних практично не має, тому й сенсу їхати чоловік не бачить. «Хоча питання мого перебування тут залежить від фінансової можливості, — продовжує пан Віктор. — Але куди ж мені вертатись? Більше того, я живу за рахунок пенсії, а її в моєму регіоні не виплачують. Однак підсвідомо розумію, що все одно доведеться повертатися. Але нікому не хочеться їхати під кулі».

Загалом переселенці не надто люблять спілкуватися із журналістами. Більшість одразу запитує: «На чиєму боці ваш ЗМІ?» Але з такими, як пані Тамара, все-таки вдається поговорити та дещо дізнатися. Жінка з чоловіком — пенсійного віку, сюди приїхали з Красного Луча. «Ми кілька днів сиділи в підвалі, ховаючись, адже над головою літало все, що тільки можна. А що далі робити? Тому ми вирішили покинути дім».

ДВІ «ХВИЛІ», ЩО НАКРИЛИ БЕРДЯНСЬК

Важко не зауважити, що багато з переселенців проросійськи налаштовані та не підтримують дії української армії. Про це вони говорять, сидячи на пляжі чи в кафе. Нерідко можна почути такі слова, як «укропи», «хунта», «карателі» тощо. «Дуже великий відсоток переселенців виступають за «ДНР», «ЛНР» тощо. Вони цього навіть не соромляться, — розповідає місцева журналістка Ольга Довга. — Проукраїнськи налаштованих тут немало, але тих, хто мовчить і так не думає, напевно, більшість. І не знати, які наслідки від цього можуть бути. Мені не подобається, що такі люди залишаються безкарними і те, що ними ніхто не займається.  Це я говорю як громадянин та місцевий житель, а не як журналіст».

Як розповіла «Дню» Ольга, сезон масових переселень можна поділити на дві хвилі. Перша хвиля почалася приблизно у середині червня. Тоді люди  приїжджали з Донецької та Луганської областей  на машинах суто задля відпочинку, вважає журналістка. «Тоді вони зрозуміли, що у зв’язку з подіями в їхніх краях, у Бердянську є можливість ніде не платити. Згодом почали з’являтися такі люди, які заселялися в готелі, а коли прийшов час розраховуватися, казали, що переселенці і не мають грошей», — говорить журналістка.

Другою хвилею стали люди, які справді тікали від куль та снарядів. Були й такі, що приїхали без нічого. «Я говорила з однією жінкою, її чоловіка, як вони кажуть, «мобілізували» в «ДНР». Приходили в кожну квартиру і насильно забирали. Іншим членам родини натомість дозволяли виїхати. Люди приїжджають та сподіваються, що їм тут допоможуть. Комусь це необхідно, а для когось -спосіб поживитися», — пояснює Ольга. На запитання, чи серед місцевих мешканців є люди, що відкрито закликають до сепаратистських дій, журналістка відповіла, що є, «але їх, на щастя, небагато».

Дмитро та Андрій сюди приїхали із сім’ями, познайомилися на пляжі. Пан Андрій приватний підприємець у Донецькій області, займається невеличким аграрним бізнесом. Сюди приїхав просто відпочити. «За національністю я росіянин, але народився в Україні. Це моя батьківщина, а я її патріот. Однак, зважаючи на події, що відбуваються на сході країни, у своєму місті мені складно про це говорити. Адже у моєму будинку серед друзів та сусідів є й такі, що підтримують «ДНР».  Пан Андрій каже, що зараз на курортах є багато фейкових переселенців, зокрема й серед його знайомих. «Одна знайома з мого міста поїхала сюди як переселенка, однак у нас у місті все спокійно. Так не можна, багато людей на цьому наживаються. Ми, до прикладу, скоро їдемо додому, бо треба працювати», — говорить чоловік.

«СПРАВЖНІ ПАТРІОТИ НЕ ДОЗВОЛИЛИ ДЕСТАБІЛІЗУВАТИ СИТУАЦІЮ»

Ще у квітні цього року повідомлялося  про можливу небезпечну ситуацію в Бердянську. Міський голова Олексій Бакай депутатам міської ради тоді заявив: «Ситуація нехороша. Приблизно все, що робиться в наших сусідніх областях, може торкнутися й нас. Тому треба вжити попереджувальних заходів». Таки вжили. Зараз Бердянськ під контролем української армії, а на виїзді з міста стоять блокпости.

Від Бердянська до новоутвореного фронту в Новоазовську близько 130 км. Раніше дестабілізувати ситуацію в місті не дозволяли активісти. Як розповів місцевий журналіст ТРК «Юг» і сайта «PRO. berdyansk.biz» Сергій Старушко, до масового напливу переселенців у місті і так вистачало проросійськи налаштованих. «Проте справжні патріоти не дозволили дестабілізувати ситуацію в Бердянську та втримують мир досі, — коментує журналіст. — Чималу роль відіграла присутність у місті батальйону «Азов», який не давав підняти голову сепаратистам». Журналіст переконаний, що  вплинути та змінити ці настрої серед бердянців навряд чи хтось або щось зможе.