Без жодного плану евакуації

У місцях неволі людей утримують за розпорядженням державних органів, ці установи не можна покинути самовільно. Це — і дитячі інтернати, і психіатричні заклади, і тюрми, і будинки для літніх людей. Монітори Національного превентивного механізму (НПМ) дослідили ситуацію у цих закладах на сході України.

За оцінками моніторів, у місцях несвободи на територіях під контролем так званих «ДНР» та «ЛНР» перебуває приблизно чотри-п’ять тисяч громадян. Точно змалювати ситуацію неможливо через обмежений доступ до інформації. «Одна з найбільших проблем — те, що не організували вчасну ефективну евакуацію. Якісь заклади евакуювали повністю, якісь частково, якісь взагалі не евакуювали», — зазначила голова правління Центру інформації про права людини і монітор НПМ Тетяна Печончик.

Активісти обдзвонили 141 місце неволі на окупованих територіях. Поспілкувалися із працівниками 24 закладів. Із рештою або немає зв’язку, або співробітники відмовляються розмовляти, бо перейшли у структури псевдореспублік. На основі отриманих даних монітори НІІМ склали перелік потреб людей і передали його до Всесвітньої організації охорони здоров’я.

«Частина персоналу інтернатів поїхала, коштів не вистачає навіть на їжу, — наголошує голова громадської організації «Асоціація незалежних моніторів» Андрій Черноусов. — Людям в інтернатах можна передавати звичайні харчі: крупу, тушонку, молоко. Також у деяких місцях пошкоджено комунікації. Частина установ отримує воду по годинах чи по днях. Тож, майже всі просять накопичувальне обладнання для води. Гадаю, багато з цих людей вже нікого не підтримують. Єдине питання для них — вижити».

ДОПОМОГТИ І ПАЦІЄНТАМ, І ЛІКАРЯМ

За фактом, єдине джерело допомоги закладам опіки і тюрмам на окупованих територіях — громадські активісти. Спеціаліст відділу адвокації та юридичної підтримки ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», монітор НПМ Олександр Гатіятуллін розповів, що препарати для людей з ВІЛ члени його організації передають із гуманітарними вантажами ООН. «Улітку минулого року державна пенітенціарна служба відмовилася надавати препарати для антиретровірусної терапії навіть у заклади на території під контролем України. Тож, все відбувається за рахунок громадських організацій, — ділиться Олександр Гатіятуллін. — Коли йдеться про самопроголошені республіки, то, коли збирається гуманітарний вантаж, ми подаємо заявки, і наші ліки туди включають. Апробували цю процедуру в лютому». Ситуація і сумна, і анекдотична: структури «ДНР» не взаємодіють з українською пенітенціарною службою, натомість, передають перелік потреб хворих ув’язнених активістам.

Важлива роль персоналу, який на місцях розподіляє ліки, слідкує за їхнім уживанням. У деяких місцях несвободи окупованого Донбасу бракує медсестри, десь — лікаря. У колоніях один лікар може працювати із 500 засудженими. «Де-юре усі державні установи виведено з територій, непідконтрольних Україні, а де-факто люди працюють, але без зарплат. Треба підтримати цих громадян. У рамках проекту Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією через наші неурядові організації ми намагаємося вирішити питання платні лікарям, які обслуговують віл-позитивних людей», — коментує Олександр Гатіятуллін. Активісти склали перелік тих, хто лікуватиме людей із ВІЛ на окупованих територіях, сформували бюджет проекту і тепер узгоджують деталі з Глобальним фондом.

ПОТРІБЕН ПЛАН ЕВАКУАЦІЇ

Ще 18 червня минулого року прем’єр-міністр України отримав перший лист про необхідність евакуації людей із місць опіки, зазначила заступник керівника департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму при Уповноваженому ВР України з прав людини Олена Тимченко. Із того часу таких заяв до керівництва країни надіслали понад 20. Своєчасної реакції не було. Тепер із 73 закладів соцзахисту 39 діють на території, непідконтрольній Україні. «Місця для евакуації людей виділено по всій країні, але відсутній механізм самої евакуації. Директори установ і сьогодні не знають, як вивозити підопічних у разі загострення ситуації», — підсумовує Олена Тимченко.

Зараз час евакуювати ті ж інтернати із прифронтової зони. Але евакуація установ відбувається за оцінками СБУ. За словами Олени Тимченко, Служба безпеки не дає інформації про загрозу захоплення територій, тому евакуація неможлива. «У прифронтовій зоні потрібна «інвентаризація»: скільки там місць несвободи, скільки у них людей. Громадян треба евакуювати вглиб мирної території: Вінниця, Житомир тощо», — зауважує Андрій Черноусов. Якщо держава розробить чіткий план із евакуації людей, іноземні структури зможуть допомогти з його втіленням. Андрій Черноусов наголошує, що це — той мізер, який Україна може і має робити.