БIЛИЙ ПТАХ з чорною ознакою
Але все це факти, хоч і промовисті, але сухі. А ось у народній творчості лелеки змальовані й оспівані набагато багатогранніше. За однією з легенд, лелека — птах Божий. Це ангел, якого Господь покарав за непослух. Бог доручив йому втопити в болоті мішок, наказавши не розв'язувати та не заглядати до нього. Але цікавість перемогла.., і звідти миттєво повистрибували жаби, повилазили ящірки, гадюки та всяка нечисть. Розгнівався Господь Бог на ангела і перетворив його на лелеку білого — як знак того, що це Божий птах, але наклав чорну латку — як знак того, що він покараний. І досі ходить лелека по пасовищах та болотах і визбирує те, що розгубив...
А зовсім недавно дізнався я про цікаву історію, яка трапилася в житті колишньої вчительки Ольги Лук'янівни Шевченко.
— Проживали ми раніше в селі Матвіївці, що в Шумському районі (Тернопільської обл. — Авт. ), — розпочала свою розповідь Ольга Лук'янівна. — Діти роз'їхались на навчання, якось сумно стало. Я хотіла, щоб біля нашої хати жили лелеки. Там у нас були два телеграфнi стовпи: один новий, інший старий. Мій чоловік замовив своєрідне колесо, його підняли на стовп, поклали гілки. Буря розмела їх, але вдруге ми все поприв'язували. Я щоранку виглядала птахів з теплих країв. Через тиждень прилетів один, потім стало двоє. Яка радість! Та спочатку злагоди в них не було. Вона робить гніздо на старому стовпі, він — на новому, але нарешті порозумілися. Без колеса зробили чудове гніздо. Видно, що майбутня мама краще орієнтувалася у виборі місця: там було затишніше і далі від дороги. Згодом у наших лелек з'явилися діти. Я раділа, дивлячись, як маленькі голівки виглядають з гнізда. Виросли, а з настанням осені відлетіли.
Наступний рік був зовсім іншим. Прилетіли наші лелеки і довгий час кружляли над гніздом і чомусь не сідали, тоді як їх одноплемінники вже давно сиділи. Хвилююсь: що таке? І тут одного дня раптово вмирає мій чоловік... Із сусіднього села прийшов старенький дідусь, подивився на птахів і сказав, що вони тонко відчувають нещастя. «Як поховаєте чоловіка, вони сядуть в гніздо». Так воно й сталося. Та квітень видався холодний, а лелеки, ремонтуючи гніздо вмостили кусок целофану (як з'ясувалося пізніше). Пішов холодний дощ, а потім — мороз, вода не протекла, і загинули маленькі лелечата. Що трапилось? Чую, що гніздо мертве. Лелеки спочатку приносили їжу, а потім він покинув гніздо. Тільки звисока поглядав униз. Ночував десь на сусідах або сидів у своєму новому гнізді. Нарешті вона прилетіла до нього. Ніколи б не повірила, лелеки вірні птахи, а він почав її бити і прогнав від себе. Видно, за недогляд дітей. Вона піднялась так високо, що ледь було помітно. Думала, що вже ніколи не повернеться. А через три дні прилетіла така змучена, ледве жива.
Йшов час, птахи жили окремо. Згодом в її гнізді з'явився новий, невеличкий лелека. Старий, кружляючи, спостерігав за гніздом, а у них з'явилися пташенята.
Настав травень. Почалася помста. Попередній (старий) лелека накинувся на нового і так билися, що аж на землю попадали. Посходилися сусіди, говорять мені, щоб бити старого, бо загине молодий. Я не наважилась. Хотіла лише відігнати його, підійшла досить близько, та він не злякався, а подивився на мене так, ніби хотів сказати: «А тобі чого треба?». Принижена цим гордим красенем, я відступила. Нарешті смеркло, птахи розлетілися. А вранці, бачу, в гнізді двоє. Мама стоїть повернута від гнізда, старий лелека біля неї. Він заволодів гніздом. Потім почав немилосердно бити дітей. Мама зреклася гнізда, не приносила їсти. Я мусила вартувати пташат, відганяючи вітчима, і закидати маленьку рибку в гніздо.
Одного разу, дивлюсь, а над гніздом кружляють близько десяти лелек. Що таке? А мої в гнізді стоять спокійно. Відлітати ще рано, не осінь. Кличу сусідів. Один з них сказав, що це, мабуть, молодий привів «комісію» на розбір справи. Але покружляли і полетіли. А коли їх уже не стало, знову старий почав бити маленьких. Я закликала телефоністів. Вони дістали з гнізда двох загиблих пташенят, а двох ледь живих віддали мені. Побиті, понівечені, вони нічого не їли, тільки лежали. В одного з них була зламана лапка, мій колишній сусід І.Ф. Ярощук (він тоді працював на тваринницькій фермі і трохи розумівся на ветеринарстві) прийшов на допомогу. Якось направив кісточки, і ми наклали шину. Я не відходила від пташенят, доглядала, лікувала їх, годувала маленькими шматочками риби. І моя праця виявилася не марною. Поступово лапка зажила. А яка була радість, коли вони почали їсти самі, але нічого, крім риби.
Ростуть — він і вона. Звикли до мене, ходили за мною, мов кури. А це знову проблема: як їх підготувати до самостійного життя? З настанням осені я мала їхати в санаторій, а на зиму — до своїх дітей. Почала вчити їх літати: піднімала, пускала вниз, садовила на якесь підвищення. Знову радість — почали потроху самі літати. Тоді мені треба було поїхати до міста на кілька днів. Доручила догляд сусідам. Та коли нікого не було на подвір'ї, прилетів старий лелека і розігнав малих. Молоденький лелека пропав, а її ледве знайшли. Смуток роз'їдав серце. Принесла її на руках і плачу: ми — дві вдови. Де подіти цю пташку? Почала готувати її до самостійного життя. Мені допомагала сільська дівчинка — школярка Соня. Ми виносили її на берег, привчали ловити маленьких жабок... Потім її довгенько не було. Думала, чи знайде собі пару, чи приймуть її у вирій. Та видно, що не знайшла... Прийшла через два тижні. Від дітей зі школи я почула, що ходить якась змучена лелека, але не зловлять її. Пішла. Дивлюсь — моя. Взяла її і знову додому. Що робити. Лелеки відлітали. Пригадала, що в Кременці є школа юних натуралістів. Поїхала до директора просити, щоб взяли мою вихованку. Він погодився — якраз була порожня клітка, в якій колись тримали орла. Онуки відвідували її, інколи приїжджала і я. А навесні, коли повернулись з вирію лелеки, ми її урочисто випустили. Вона змахнула крилами, ніби прощаючись, і більше ми вже не бачилися...
Дивовижну історію розповів і мій батько.
Один із його колишніх сусідів прогнав з нової стодоли лелек, зруйнував гніздо. Того ж вечора вдарила блискавка у стодолу і спалила її. Згодом сусід відбудував ту стодолу, зразу поставив й колесо для лелек. І ті не забарилися з появою.
Ось такі історії почув про цих відомих і водночас невідомих птахів — символів вірності та краси
P.S. Буду вдячний, якщо читачі «Дня» доповнять мою статтю.
