Бізнес для життя

За долю п’ятирічної харків’янки Насті Овчар переживала вся країна. Державна машина охорони здоров’я виявилася неповороткою та недієздатною. Дякувати Богу, за останньою інформацією самопочуття Насті покращилось. Операція, проведена в Бостонській клініці, дозволяє лікарям сподіватися на порятунок дівчинки. Настя не опинилася б у всесвітньо відомому опіковому центрі, якби не бізнесмен Віктор Вікарчук.

ПОЧАТОК

36-річний бізнесмен Віктор Вікарчук згадує, що він того вечора слухав новини, коли раптом почув про Настю з Воронцовки Куп’янського району Харківської області. «Це вже було на четвертий день після пожежі. Із репортажу я збагнув, що життя дівчинки можуть урятувати тільки в закордонній клініці», — згадує бізнесмен.

Вікарчук одразу ж зателефонував до лікарні в Харкові, відтак — до свого приятеля Сергія Самборського зі США. «В нас була ніч, там ранок. Сергій, зв’язавшись із лікарями опікового центру в Бостоні, розповів історію хвороби маленької героїні», — говорить Віктор Вікарчук.

Із Сергієм Самборським бізнесмен познайомився у Модесто, американському місті-побратимі Хмельницького. «У 2003 році я у складі делегації побував у Модесто. На врочистому прийомі з нагоди нашого перебування зустрів Сергія, який, як виявилося, народився і виріс у Ружичній, передмісті Хмельницького. Там був і представник благодійного фонду. Він розповів, що засновники фонду вирішують соціальні питання без участі держави. Чи допомагають українцям? Відповів, що досі ніхто не звертався».

Невдовзі випала така нагода — звернутися через Сергія Самборського до фонду: «Приїхала якось знайома із Красилова, досі малої батьківщини. Чому, запитую, така сумна й невесела? Розповіла, що у сусідів — біда. Маленький хлопчик одержав опіки — сорок відсотків шкіри...»

Бостонський пацієнт із Красилова вже повернувся додому. «Здоровим і життєрадісним росте», — радісно мовить благодійник.

ПРОДОВЖЕННЯ

Коли Вікарчук одержав від Самборського інформацію про те, що Бостон готовий прийняти Настю, маленька героїня вже була в Києві. Бостон продовжував запитувати про перебіг хвороби. «Туди, до столичної клініки, терміново відправилася співробітниця Ірина Павловська. В Ірини вже був досвід організації лікування в Бостоні хлопчика з Красилова», — згадує Віктор.

Ірина Павловська повідомила своєму шефові, що тут, у Києві, питання не вирішується. Міністерство наполягає, щоб переправити Настю до Німеччини. Мовляв, ведуться переговори на найвищому рівні, за десять днів лікування треба заплатити 250 тисяч доларів, а тоді, якщо виживе, — нові витрати. І невідомо, хто ж візьме фінансувати ці дорогі операції. Отож Вікарчук відправляється до Києва.

«Стан Насті погіршувався з кожною хвилиною: двостороння пневмонія, жовтяниця, перелом ключиці... А тут — дискусії. Почув на свою адресу: не заважайте, бо цим займається міністерство. Як же воно займається, коли досі ніхто не знає, куди летіти, за чиї гроші. Розповідає, що Бостон готовий прийняти, відправити свій літак за Настею в будь-яку точку Сполучених Штатів, де тільки відбудеться посадка. Одна відповідь на те: не заважай», — обурений до краю бізнесмен.

Йому таки вдалося переконати лікарів, що є лише один- єдиний вихід із цієї критичної ситуації — Бостон. Далі телефонні розмови з прес-службою Катерини Чумаченко, з Ніною Карпачовою. Коли вже цю проблему було розв’язано, зайнявся підготовкою документів для перельоту — паспортів, віз для Насті, її мами, для трьох лікарів, які супроводжуватимуть хвору до США... До речі, з паспортами через свого впливового знайомого посприяв відомий бізнесмен із Хмельницького Михайло Немов. Віддає належне всім, хто в оті години поділяв його турботи, йшов назустріч — вирішував нагальні питання.

Минула одинадцята доба від того трагічного моменту, коли сильна Настя винесла із палаючої хати свою дворічну сестричку Люду.

МОСТИ

Стіни його офісу обклеєні грамотами і подяками, наче шпалерами. За добродійницьку діяльність. Витрачається, передусім, на допомогу сиротам, інвалідам. Із прибутку, одержаного від утримання культурно-розважального клубу «СВ». Оцей заклад уже давно зажив великої популярності в місті. Тут — універсальний конференц-зал, де відбуваються різні заходи: шоу- програми, дискотеки для дітей. Іще тут надають на високому рівні різні послуги.

Віктор Вікарчук уважає себе заможною людиною. Принаймні, заявляє, що дозволяє собі не рахувати філантропські витрати. Коли місцевий дитячий будинок опинився без фінансування, організував за свій кошт повноцінне харчування підопічних — дітей, котрі волею лихої долі опинилися без батьківської опіки.

«Про це написали в місцевій пресі. А вже наступного дня прибули перевіряючі — заходилися встановлювати, звідки в мене гроші для харчування сиріт, чи я, бува, не ошукую державу», — обурюється Віктор Вікарчук.

Йому вельми тяжко збагнути, що відбувається. Якось благодійники з США під орудою Сергія Самборського переправили для дитячої лікарні в Хмельницькому гуртову партію медпрепаратів. Термін придатності окремих — до трьох-чотирьох місяців. Не розмитнювали цю гуманітарну допомогу аж півроку. Потім оголосили, що американці переправили до Хмельницького непридатні для вживання ліки...». Наразі сподівається на зміни...