«Больова точка»

Столична міліція, органи прокуратури та суди мають помічника. Він володіє сімома європейськими мовами, кількома африканськими і просто незамінний при багатьох судових розглядах. Щоправда, цей цінний перекладач не може похвалитися своїми заробітками. Адже в громадянина Конго, який не наважився після закінчення українського вищого навчального закладу вирушити на свою «воєнну» батьківщину, немає документів. Крім хіба що довідки, яку видали йому в Управлінні верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Але вона фактично не дає жодних прав, а лише вказує, що її власник має намір шукати притулку в Україні.

Документи, довідки, реєстрації — «больова точка» іммігрантів. Найчастіше в них виникає запитання: чому статус біженця надають настільки вибірково? Скажімо, в 2001 році 50% тих, хто прагнув його отримати, з успіхом це зробили. Водночас сьогодні позитивними рішеннями можуть похвалитися лише 5% прохачів. Зі слів регіонального представника УВКБ ООН в Україні Гі Уєллета, Загальна декларація прав людини свідчить, що шукати й отримувати притулок в інших країнах — невід’ємне право людини. А сьогодні, згідно з українським законодавством, щоб отримати статус біженця, необхідно подати документи протягом п’яти днів після перетину кордону. Як правило, виконати цю умову мігрантам вдається надто рідко. Не знаючи мови та не уявляючи, куди та з якими документами варто йти, — вони запізнюються. У результаті Україна вимушена вирішувати проблеми з незадокументованими мігрантами та депортацією нелегалів.

Проте навіть якщо документи і подають у вказаний термін, для отримання статусу треба довести, що мігрант має всі шанси стати жертвою переслідування. Процедура може затягтися місяці на три, а в цей час біженець в ідеалі повинен перебувати в пункті тимчасового розміщення. В Україні такий існує лише в Одесі, і він розрахований лише на 50 осіб. Для порівняння: в Естонії існує притулок на 81 місце, причому сьогодні там нараховується всього 12 біженців.

Крім того, в столиці існує ще одна проблема з реєстрацією документів. Нещодавно сесія міської ради ухвалила рішення, що ті мігранти, які мають посвідку на проживання в інших регіонах (у тому числі й у Київській області), на столицю претендувати не можуть. А отже, документи, які отримали в інших областях, у Києві виявляються також на незаконних підставах. Більш того, як розповідає кандидат історичних наук Олена Малиновська, нелегалами стають й ті, хто отримав статус біженця. Хоча дружина, згідно з законом, автоматично отримує статус чоловіка, були випадки, що жінок також притягали правоохоронні органи.

Попри вищезазначені труднощі, за даними Держкомміграції, в Україні нараховується близько 3 тисяч біженців. 230 чоловік із європейських країн: 6 — із колишньої Югославії, 214 — із Росії (зокрема 208 чоловік із Чечні). Інші — з країн Азії (насамперед Афганістану) та Африки. Як розповідає адміністратор інтеграційного центру добродійного фонду «Рокада» Наталія Гурій, переважно біженці туляться по кілька багатодітних сімей у малогабаритних «хрущовках». Буває, що й у зруйнованих будинках, наприклад, у селі Троєщина, що неподалік від Києва. З продуктів вони часто купують тільки хліб, а про «їжу духовну», як, наприклад, книжки, газети, театр і кіно, — навіть не йдеться. Як признаються самі біженці, розраховувати вони можуть хіба що на Управління верховного комісара ООН і на Червоний Хрест: у першому випадку їм виплачують по 30 доларів на місяць, у другому — забезпечують продуктовими наборами та годують гарячими обідами. На відміну від інших європейських країн, де біженців забезпечують у тому числі й житлом, Україна бере на себе лише навчання мові й одноразові виплати в розмірі 17 гривень. Теоретично можливе ще й нарахування пенсій. Проте зібрати всі потрібні для її отримання документи, як каже О. Малиновська, не вдалося жодному з мігрантів, із ким їй довелося спілкуватися.

А що стосується працевлаштування, то офіційно працювати можна, тільки маючи статус біженця. «Та й то, — каже Серж із Конго, — усі мої спроби виявилися марними. Роботодавцям не вселяють довіри мої документи, їм здається, що я неблагонадійний і нестабільний. Тому доводиться постійно шукати підробітки, попри те, що я закінчив ваш політехнічний». Другові та співвітчизнику Сержа пощастило більше: він влаштувався вчителем інформатики при добродійному фонді, де працюють курси кваліфікації для біженців. Він каже, що, проживши в Україні 20 років, напевно, вже нічим не відрізняється від українців. Хіба що про його походження постійно нагадують правоохоронні органи — буває, що за день чотири рази зупиняють.

«Осідають» в Україні біженці, як правило, через збіг обставин. «Таких, які б, як я, їхали сюди цілеспрямовано, наприклад, до знайомих, — одиниці, — каже афганка Мір Паштун. — Здебільшого мета — переправитися з України до якоїсь західноєвропейської країни». Вихідці з африканських країн, як показує статистика, залишаються в Україні тому, що здобували тут освіту, а потім не наважилися виїхати через військовий конфлікт, що розігрався на батьківщині. Були й трудові угоди між країнами, які через ті самі причини для багатьох затяглися на все життя. Серж із Конго каже, що не має наміру виїжджати з України, хоча тут і не може похвалитися комфортним життям. «Навіть якби зараз у мене на батьківщині був рай, я однаково не зміг би почати життя спочатку».

У Держкомміграції стверджують, що насправді ситуація з біженцями аж ніяк не така плачевна, як її часом змальовують. До того ж має місце і своєрідний перекіс: деякі біженці, отримавши статус, вважають, що держава Україна однаково зобов’язана їх утримувати — виплачувати допомоги, надавати безкоштовне житло. Загалом тут вважають: щоб вести повноцінний облік біженців, забезпечувати їм належні умови та будувати для них центри тимчасового утримання, на рік необхідно щонайменше 5 мільйонів бюджетних гривень. А сьогодні наявні приблизно три.

ДО РЕЧІ

Закарпаття, а точніше Мукачевe, і село Павшино, є центром роботи з нелегальними мігрантами. Сьогодні у влаштованому для них таборі перебуває 268 осіб. Як повідомив на дводенному семінарі «Питання затримання й видворення за межі держави шукачів притулку та біженців в Україні, Росії та Білорусі» керівник обласної міграційної служби Микола Товт, у Закарпатті за старого закону статус біженця вдалось отримати 12 іноземцям. А за нового — з поданих 500 заяв задоволено тільки дві — індуса та іракця. До речі, відповідне посвідчення іракцю Камірану вручили прямо на міжнародному семінарі. У залу він прибув на інвалідному візку. Кілька років тому перевізники, які транспортували групу нелегалів до кордону, викинули Камірана з автомашини...