Фото Марка МIЛIЦИНА

Кому ще зі шкільних і студентських років не знайомий дух мандрівок, який роз’ятрює нутро: відчуття повноти життя, що приходить під стукіт вагонних коліс; почуття безмежної свободи, яке можна по-справжньому пережити лише в дорозі; таємні думки про вічне, про сенс життя, що народжуються біля нічного багаття під нехитрі гітарні акорди...

Для багатьох наших співвітчизників туризм — це не лише спорт або відпочинок, туризм — це ще й спосіб уникнути сірої повсякденності життя, спроба самоствердження, шлях до пізнання самого себе.

Нещодавно в одному із столичних спортивних магазинів спостерігав, як показний, непогано «прикинутий» чоловік років п’ятдесяти підбирав собі необхідну амуніцію для походу, ведучи пальцем по списку, написаному на рекламному проспекті якоїсь турфірми.

— А де виготовляють ці намети? — звертається він до продавця.

Замість зрозумілої відповіді, людині довелося вислухати глибокодумні міркування працівника торгівлі про відносність самого поняття «міцність», про тлінність усього сущого й про необхідність дбайливого ставлення до дорогих речей. Приблизно аналогічні міркування були й при ознайомленні невдалого туриста зі спальними мішками та ковдрами.

Єдине, з чим дійсно важко було не погодитися в ході всіх цих міркувань — це те, що всі необхідні складові спорядження для походу — речі дійсно недешеві, особливо якщо врахувати нинішні прибутки переважної більшості людей у нашій країні. Наприклад, вартість наметів у магазині, про який йшлося, коливається від 350 до 1000 гривень.

А що сьогодні взагалі може запропонувати наш ринок непосидам і шукачам пригод?

Досить повне уявлення про це можна отримати, зазирнувши до магазину «Товари для спорту і туризму» на бульварі Лесі Українки в Києві. (Подібні магазини є в більшості великих міст України). Слід сказати, що від різноманітності пропонованої продукції очі в досвідченого покупця тут сильно не розбігатимуться. Ну хіба що якийсь рибалка-аматор буде приємно здивований — у порівнянні з десятирічною давністю — вибором закордонних вудок, котушок і всіляких різних супутніх премудростей. Та, можливо, ще людина, небайдужа до двоколісних засобів пересування, затримається біля стiйки з велосипедами. Тут дійсно є на що подивитись: конструкції найрізноманітніші, знову ж — фірми всі імениті, але й ціни також — не дуже-то й розженешся, від 450 аж до 2000 гривень. Досить великий вибір надувних човнів, причому — переважно закордонного виробництва.

А ось необхідне в будь-якому поході спорядження: рюкзаки, намети, спальні мішки, матраци, спеціальний одяг — представлено не в дуже широкому асортименті. Однак при цьому тут є зразки товарів по суті від усіх існуючих в Україні фірм, що виготовляють туристське спорядження. Тож при великому бажанні можна звернутися прямо на фірму. Там уже вам видадуть повну інформацію про всі свої товари.

Наприклад, престижна українсько-американська фірма «Едвенчер» шиє намети, рюкзаки, дорожні сумки, спальники, гірськолижні костюми за американськими каталогами, при цьому використовуючи матеріали з Чехії, Кореї, Італії та Швеції. За словами співробітника відділу збуту цієї фірми Анатолія Кандюби, їх підприємство орієнтується на «середнього туриста», однак його послугами охоче користуються й дуже заможні клієнти, оскільки подібна продукція істинно «фірмового» походження коштує в 4—5 разів дорожче. Та й придбати її можна лише за кордоном.

Приблизно той же асортимент спорядження та одягу, плюс специфічні аксесуари, призначені для альпіністів і гірськолижників, пропонує фірма «Еліта-Спорт». Такий самий і принцип виробництва: матеріал імпортний, пошиття наше. Так само як і «Едвенчер», «Еліта-Спорт» орієнтується на середнього достатку туриста, при цьому основний прибуток має все ж від заможних клієнтів. Крім звичайного спорядження, «Еліта-Спорт» пропонує ще й специфічне взуття для альпіністів іспанської фірми «Бріаллі», каски і льодоруби від іменитих італійських фірм «Кемп» та «Банетті», а також французькі примуси, пальники і світильники.

Судячи з цін на всі ці товари, наші «середні туристи» аж ніяк не живуть — як багато хто зараз — від зарплати до зарплати. А хто ж тоді ті «заможні клієнти», про яких не без гордості згадували представники названих фірм?

Але виявляється, є в нашій країні любителі туризму ще й більш круті, які вважають за краще купувати не підробки, хоч би й відмінної якості, а справжню «фірму». Наприклад, комфортабельні сімейні намети з Німеччини за 400—500 доларів пропонує своїм клієнтам спільне українсько-французьке підприємство «Фіорд-Бот».

Для тих, хто захоплюється катанням на лижах і зимовим відпочинком у горах, ціла мережа посередницьких організацій надає можливість придбати товари від провідних світових фірм: «Адідас», «Соломон», «Маєр», «Найк» — причому все, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи гірськолижними костюмами та власне лижами й черевиками. Одна лише шапочка в подібних магазинах коштує стільки ж, скільки туристичний рюкзак або найпростіший «спальник» у тієї ж «Едвенчер». Однак і ця продукція, особливо ближче до новорічних канікул, розходиться досить жваво.

А якому ж все-таки спорядженню віддає перевагу сьогодні не «середній», а, скажемо так, нормальний турист, який продовжує, незважаючи на всі складності часу, «борознити» рідні та нерідні простори і підкоряти вершини.

— Зручному, міцному і бажано недорогому, — відповідає керівник секції туризму Палацу дітей та юнацтва Залізничного району Києва Олена Коробова. — В будь-якому випадку заняття туризмом на сьогоднішній день — велика розкіш. Знову ж — не все можна вільно купити. Приміром, якщо раніше весь перелік необхідних речей можна було виписати на одній базі спортінвентарю, то зараз це вже неможливо, і для того, щоб повноцінно підготуватися до походу, треба добряче побігати по різних магазинах. І все одно всього необхідного в нас не дістати. Немає кріплень, мотузок, карабінів для подолання гірських перешкод; не знайти спеціального посуду: казанків, термосів тощо. Неможливо дістати й таку необхідну в поході полівінільну підстилку «каремат», яку розміщують між землею і наметом. Велика проблема також знайти хороше зручне взуття. Все це принагідно купуємо за кордоном, у тій же Словаччині, наприклад.

Ну а найголовніше спорядження нинішні туристи намагаються купувати оптом, так виходить набагато дешевше.

Олена Коробова зі своїми вихованцями користується послугами своїх знайомих — також професійних туристів, — які все необхідне для походу шиють самі, сімейно-кустарним способом, орієнтуючись, передусім, на своїх друзів. Виходить набагато дешевше і, головне, — надійніше, адже в цьому випадку все робиться на совість, як для себе. Крім того, товар випробовується в дії, і якщо десь щось не так — недоліки усуваються негайно, а всі побажання та рекомендації замовників враховуються на майбутнє.

— Звісно, до Заходу нам ще далеко, — говорить Олена. — В тій же Словаччині в одному туристському маркеті можна придбати, як то кажуть, від і до, починаючи з наметів на будь-який смак та колір і закінчуючи сірниками та фурнітурою. Причому, клієнту надається можливість усе самому оцінити і промацати. Взуття, наприклад, показується в розрізі; по відео експонується процес випробування різних товарів на міцність. Загалом, потрапляючи до такого магазину, відчуваєш себе людиною. До речі, подібні магазини є вже в Москві та Петербурзі.

Як бачимо, навіть люди з невеликим достатком, опиняючись за кордоном, не пропускають можливості побувати в туристському маркеті й щось придбати там для себе. Принаймні можна бути впевненим, що будь-яка річ «звідти» — надійна, зручна і прослужить довго. Природно, в цих же магазинах люблять отоварюватися й «нові українці». Правда, «крутих» частіше цікавить зовнішній вигляд товару, ну, щоб, як то кажуть, не вдарити лицем у болото. І, як правило, після двох-трьох тижнів «активного відпочинку» вся туристська атрибутика перетворюється для таких людей просто на непотрібний мотлох.

До речі, окремі наші співгромадяни цілком можуть собі дозволити кілька тижнів «розслабитися» десь на островах, із повним пансіоном, під ненастирливим медичним наглядом і, природно, з елементами активного відпочинку: наприклад, катанням на водних лижах, усього-на-всього за п’ять тисяч баксів. (Інформація зі столичних турагентств).

І в той же час старший науковий співробітник якогось НДІ, скажімо, Іван Кузьмович, який ще зі студентських років не може нормально «жити і працювати», коли хоча б два тижні на рік не проведе в дорозі, з рюкзаком за плечима, з піснями Візбора та Окуджави біля нічного багаття, принагідно дістає з антресолей своє стареньке — латане-перелатане, але зате таке рідне — спорядження, бере з собою дружину та дитину й вирушає в дорогу, подалі від галасу міста.

Зрештою, для того, щоб відчути «приступ молодості», отримати масу вражень і натішитися відпочинком на природі, зовсім необов’язково мати крутий фірмовий одяг і дороге спорядження...