Чарівні перетворення

Але раніше приєднайтеся до гри самі. Отже, чарівник перетворив вас на вітер. Спробуйте зобразити: а) злий зимовий вітер; б) осінній холодний вітер; в) теплий, лагідний літній вітерець. Не забудьте прокоментувати дії дитини.

Із дітьми добре відгадувати загадки. Вголос вимовляти відгадку не можна. Треба мовчки, з допомогою жестів і міміки зобразити предмет, про який iдеться у загадці («Два конца, два кольца, посредине гвоздик». «Ног нет, а ходим, рта нет, а скажем — когда спать, когда вставать, когда работу начинать». «Бегут по дорожке доски да ножки»). Спочатку завдання виконують тільки охочі. Потім вибирається один із варіантів відповіді. Нехай малюк зобразить предмет, озвучуючи свої дії: «Чик- чик-чик» (ножиці); «Тік-так, тік- так» (годинник); «Ш-ш-ш» (лижі).

Уявіть, що тварини вміють співати. Як, на вашу думку, звучатиме пісня «Улыбка» (муз. В. Шаїнського, сл. М. Пляцковського) у виконанні корови; «Песня про кузнечика» (муз. В. Шаїнського, сл. М. Носова) у виконанні собаки? Дорослий може дати зразок: показати, як би заспівала «Песню крокодила Гены» (муз. В. Шаїнського, сл. О. Тимофєєвського) кішка.

Дитині зав’язують очі, і вона навпомацки повинна визначити, хто перед нею стоїть або який предмет перед нею лежить.

Сором’язливі діти бояться рухатися, танцювати під музику, тому вправи, що сприяють подоланню цього страху, ускладнюють поступово. Спочатку дитина виконує ритмічні дії (наприклад, зображає падаюче осіннє листя). У цей час наспівуйте якусь мелодію. Наступний етап — танцюємо і наспівуємо мелодію разом. І нарешті, інсценування пісні. Прослухавши мелодію, діти вигадують танцювальні рухи, визначають їхню послідовність. Ця гра розвиває, долає скутість рухів нетовариської дитини.

Інша вправа з музикою — «Підбери мелодію». Дітям пропонують прослухати фрагменти з трьох музичних творів. Потім запитують: «Як ви вважаєте, яка з цих мелодій найбільше підходить для танцю вітру (дощу, сніжинок, ведмедя, метелика)?».

У соромливих дітей нерідко погано сформовані навички мовного спілкування. Така дитина ухиляється від того, щоб першою почати розмову, затіяти якусь справу, висловити нову ідею, поставити запитання або добровільно запропонувати свої послуги. Спілкуючись з однолітками, вона говорить менше за інших, рідко перебиває співрозмовника. Тому важливо навчити сором’язливих дітей діалогічним формам взаємодії. Хорошим матеріалом для розвитку мовного особового спілкування дитини і дорослого слугують книги. Разом читайте й обговорюйте прочитане, використовуйте картинки — це сприяє концентрації уваги дітей на словах дорослого. При цьому потрібно не тільки читати, а й організовувати бесіду: розпитувати дитину, що запам’яталося, хто з персонажів сподобався, хто викликав неприязнь та чому.

Якщо якійсь дитині важко висловити своє ставлення, дорослий може висловити спочатку свою думку. Головне при цьому — не вимагати від дитини того, чого вона не може, до чого ще не готова, не примушувати її висловлюватися й аргументувати свою думку, якщо вона цього ще не вміє. Поступово потрібно спрямовувати розмову від конкретної книги до якоїсь загальної теми, що стосується життя дітей і навколишніх людей. Наприклад, можна спитати, кого з друзів дитині нагадують персонажі книги, як би вона сама вчинила у цій ситуації тощо. Треба говорити з дітьми на різні теми, що їх хвилюють: відносини з друзями, що їм подобається, що турбує.

Але найважливіше — подолати низьку самооцінку і сформувати впевненість у собі. Дайте малюку такі завдання: пригадай, якими ласкавими іменами називали тебе інші люди. Розкажи про себе все найкраще (тут слід націлювати дитину тільки на позитивний опис, уникаючи «але...» та «якщо...»). Назви свого товариша ласкавим іменем. Перерахуй, що ти найбільше любиш. Навколишні оцінюють нас за нашими вчинками, постарайся пригадати свій вчинок, який тобі найбільше подобається. Люди часто кажуть про нас хороше та погане, спробуй пригадати про себе чиєсь позитивне висловлювання. Чому воно тобі запам’яталося? Похвали свого товариша.

Прищеплюючи сором’язливій дитині інтерес до спільних дій, підкріплюючи її активність, необхідно пам’ятати, що у цілеспрямованій діяльності вона зазвичай легко втомлюється, пересичується. Тому потрібно давати їй відпочинок до того, як спільна робота стане неприємною, переходити на іншу діяльність (малювання, конструювання, прослуховування музичних творів тощо). Дозувати треба навіть похвалу.

Часто дорослі самі формують у дітей сором’язність. Іноді незаслужено навішують на дитину такий ярлик, іноді ігнорують соромливість, іноді навіть створюють умови для її виникнення. І варто докласти небагато зусиль, щоб виправити огріхи виховання. Нехай дитина посміхнеться світу і відчує тепло у відповідь.