Чекаючи на сучасних Терещенків

Російський інвестор Юрій Мільнер, співвласник Mail.Ru Group та інвестфонду DST, заснував нову щорічну наукову премію Fundamental Physics Prize (премія з фундаментальної фізики). Про це повідомляє офіційний сайт премії, який 31 липня розпочав свою роботу.

Як випливає з інформації на сайті, «щорічну премію присвоюватимуть як за видатні відкриття, так і за успіхи в популяризації фундаментальної фізики. Мета премії — заохотити вчених, які досягли високих результатів, щоб у майбутньому в них було більше наукової свободи й можливостей зробити ще більше відкриттів». Додатково до основної премії Мільнер заснував два додаткові призи. Перший — New Horizons («Нові обрії»), у розмірі 100 тисяч доларів — вручатимуть перспективним молодим фізикам. Друга нагорода призначена для вчених, які працюють у вузькоспеціальних областях. Її може бути присвоєно у будь-який час, наприклад, після публікації даних про експеримент, результати якого відразу ж будуть визнані колегами сенсаційними або просто дуже важливими.

Першими лауреатами стали дев’ять учених, які працюють у Принстоні (штат Нью-Джерсі), в Інституті перспективних досліджень і Каліфорнійському технологічному інституті: Німа Аркані Хамед — іранець, Хуан Малдасена — аргентинець, Натан Зайберг — із Єрусалима, Едвард Віттен і Алан Гут — зі США, Ашок Сіна — індієць, Максим Концевич, Андрій Лінді, Олексій Китаєв — вихідці з Росії. Зазначимо, що двоє — Едвард Віттен і Максим Концевич — не фізики, а математики. Перший розробляє математичний апарат теорії струн і квантової теорії поля. Другий — лауреат багатьох премій, зокрема й «математичної Нобелівки» — премії Філдса. Крім розроблення математичного апарату теорії струн, він прославився своїми роботами з питань деформаційного квантування пуассонових різноманіть і гомологічної дзеркальної симетрії.

Кожен із лауреатів дістав три мільйони доларів і право вибирати переможців наступного року. Відкритість складу призового комітету — ще одна відмінність нової премії від Нобелівської. Більше того, пропонувати своїх кандидатів зможуть усі охочі, зокрема й через Інтернет.

Принцип присвоєння премії й роботи призового комітету суттєво відрізняється від того, що реалізує нобелівський комітет. Часто Нобелівською премією нагороджують не за революційні відкриття, а за важливі, але все ж таки вужчі теми й досягнення. Альберт Ейнштейн отримав Нобелівську премію не за спеціальну й загальну теорію відносності, а за теорію фотоефекту — вельми важливу, але набагато вужчу фізичну теорію.

Крім того, принцип Нобелівської премії полягає в практичності наукових відкриттів, як сказано в заповіті, «у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству...» Невипадково Альфред Нобель не заснував премії з математики, яка, на його думку, була теоретичною наукою. До цієї ж категорії потрапила і теоретична фізика, оскільки її положення часто не можуть бути підтверджені експериментально протягом дуже довгого часу. У цьому сенсі премія, заснована Мільнером, доволі важлива і своєчасна. У той же час є й запитання. Як зазначив професор Дияконов із Петербурзького інституту ядерної фізики Російської академії наук, «усе ж таки Нобелівську премію дають за явні досягнення, а ця, виходить, — частково за недоведені фантазії». Зазначмо, що теорію струн підтримують не всі фізики, тоді як четверо з лауреатів премії Мільнера працюють якраз над цією теорією.

Ще однією особливістю нової премії з теоретичної фізики є те, що лауреати повинні виступати з лекціями хоча б один раз на рік. Популяризацію науки Мільнер — колишній фізик (він закінчив фізичний факультет МДУ 1985 року, за фахом — фізик-теоретик), вважає важливою не лише з просвітницького, а й із практичного погляду.

Як приклад він наводить недавнє відкриття Бозона Гіґґса на прискорювачі Європейської організації з ядерних досліджень (CERN), у будівництво якого ціла низка країн вклала близько десяти мільярдів доларів. «Коли буде потрібно будувати наступний прискорювач, який, можливо, коштуватиме в рази дорожче, не обійдеться без широкої міжнародної співпраці й без розуміння широкої громадськості, навіщо це потрібно».

Нам би хотілося підкреслити саме просвітницьке значення лекцій великих учених. Наприклад, лекції знаменитого американського фізика Річарда Фейнмана, перекладені багатьма мовами. Крім того, Фейнман розшифрував так званий Дрезденський кодекс — одну з небагатьох книг майя, які дійшли до нас.

Мова наук, насамперед природничих, дуже складна для нефахівців, що утрудняє проникнення наукових знань. Виникає своєрідний вакуум, який заповнює лженаука, а з нею поширюється і мракобісся. Останнє політично всіляко підтримують деякі церковні кола, передусім у Росії, які хочуть тримати маси в темноті. Пригадаймо просто таки хрестовий похід проти еволюційної теорії Дарвіна. Із фізикою й математикою так легко не виходить, тому розповідають про промисел у багатьох вимірах і інші наукоподібні нісенітниці, що затьмарює людям розум. І це не наукова суперечка, а політика чистісінької води. Отже, ініціативу Мільнера в розумінні популяризації науки, зокрема теоретичної фізики, варто схвалити.

Заснована премія наводить на не дуже веселі роздуми. Уже не щодо нагород як таких і не, власне, науки, а про позицію наших олігархів.

Юлія Латиніна в передачі «Код доступу» в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» доволі точно зазначила: «Коли я бачу, як купують «Челсі», якийсь «Арсенал», як «Газпром» веде переговори про те, що буде головним спонсором UEFA, розумію: це ж сигнал, який посилають суспільству, сигнал про те, що UEFA — це круто, футбол — це круто, а фізика, наука — це ніщо». На що витрачають гроші наші багаті люди, за дуже рідкісним винятком?

Річ навіть не в дорогих автомобілях і особняках у Європі, куплених за нечувані гроші. Адже купуючи футбольний або будь-який інший спортивний клуб, олігарх піклується не лише про свій піар, а й укладає гроші до комерційного проекту. Адже в спорті крутяться величезні гроші. І практично нікому з них і на думку не спаде, що потрібно жертвувати на науку, бо це найважливіший складник майбутнього країни.

А, власне кажучи, нічого дивного. Вони не сильно відрізняються від наших політиків, багато хто з яких купив собі дипломи, але не лише не навчився грамотно говорити й писати рідною мовою, а ще й хизується цим. Вони схожі на героїв відомих літературних творів, які вихваляються своєю неписьменністю і примітивністю мислення.

Але ж справжня українська еліта, починаючи з середніх віків, завжди усвідомлювала важливість освіти і просвітництва. На нашій землі завжди було доволі меценатів, які жертвували величезні на ті часи гроші на університети, лабораторії, підтримку вчених, винахідників, інженерів. Бо Терещенко, Бродський та інші все це знали й розуміли, мали широкий громадський кругозір. Де тепер ці люди?

Майбутнє премії, заснованої Мільнером, наразі не дуже ясне. Але приклад таки гідний наслідування!

КОМЕНТАР

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук:

— Майбутнє «премії Мільнера» справді поки що незрозуміле. Адже Нобелівська премія здобула свій авторитет не завдяки своєму грошовому вимірові (по-справжньому істотним він став якихось три десятиріччя тому), а через те, що в її історії не було людей, які отримали її за недоведені чи помилкові роботи.

Справді, багато гідних фізиків, хіміків, біологів було вшановано через десятиріччя після появи їхніх основоположних робіт (тут Нобелівський комітет відразу пішов проти волі самого А.Нобеля, який заснував премію саме для відзначення «найбільших досягнень минулого року», — і зробив мудро, бо з такої короткої часової відстані значення дуже багатьох робіт оцінити просто неможливо). Багато хто премії не дочекався (посмертно її не присуджують). Дехто не отримав її просто з прикрого збігу обставин. Наш земляк Іван Пулюй мав усі підстави розділити 1901року найпершу премію з фізики з Карлом Рентгеном, але його докладна стаття з описом відкриття Х-променів вийшла на кілька місяців пізніше від короткого повідомлення німецького фізика; інший наш земляк — Микола Боголюбов — зробив величезний внесок у створення теорії надпровідності, але премію 1972 року за це отримали троє американців: Бардін, Купер і Шріффер; внесок радянського фізика Леоніда Мандельштама у відкриття явища комбінаційного розсіювання анітрохи не менший, аніж індуса Чандрасекара Рамана, який став нобелівським лауреатом 1930 року.

Наводжу ці сюжети з близької мені фізики, але в історії премій з хімії та біології й медицини були речі дуже схожі. Отже, часом премії не здобували ті, хто заслуговував на неї. Але її ніколи не здобув той, хто на неї не заслуговував.

Із цього погляду присудження перших «премій Мільнера» справді здатне посіяти певний сумнів — ніхто не здатен передбачити, яке місце посідатимуть в історії науки роботи її перших лауреатів через 20, 30, 50, 100 років.

Але появу такої премії слід, безумовно, вітати. Вітати ще й тому, що українські теорфізики є цілком конкурентоспроможними (на щастя, вони не потребують ультрадорогого обладнання, брак якого так болісно «підрізає крила» їхнім колегам-експериментаторам), і, в принципі, могли б претендувати на новозасновану премію зі значно кращими шансами, аніж на «Нобелівку». Якщо, звісно, українську науку не буде радикально ліквідовано найближчим часом «окупаційною» владою, яка, схоже, ставиться до вчених приблизно так само, як і до української мови. І тоді за премію Мільнера змагатимуться вже лишень «вихідці з України» (які й сьогодні прикрашають багато кращих університетів і лабораторій світу, бо в рідній країні їхні знання й хист виявилися непотрібні).