«Чорні копачі грабують нас»

Незабаром, 24—25 вересня, на території Дарницького лісництва планують I Всеукраїнський фестиваль приладового пошуку «Камрад Fest-2016» (цікаво, що ще кілька днів тому, коли готувався цей матеріал, подія називалась I Всеукраїнський фестиваль-зліт шукачів скарбів). На початку вересня організатори зазначали на сайті fest.kamrad.com.ua, що учасники навчаться знаходити свої перші монети, зможуть оцінити їх у професіоналів-антикварів, візьмуть участь у різних конкурсах, зокрема на найкращий технічно переоснащений металошукач (!), а за старання та участь у заходах хтось отримає в подарунок металошукач вартістю сім тисяч гривень.

На перший погляд, рекламується можливість здійснити свою давню дитячу мрію: знайти заховану у землі скриню з монетами чи іншими артефактами. Насправді це — офіційна, неприхована зустріч так званих чорних археологів, вважають в Інституті археології Національної академії наук України. Науковці обурені, що фестиваль відбудеться за підтримки Київської міської держадміністрації. На сайті заходу кілька разів акцентують, що його підтримує особисто столичний мер Віталій Кличко. Втім, у прес-службі міського голови «Дню» зазначили, що про цей захід їм нічого невідомо, у планах Віталія Кличка не передбачена участь у ньому. А далі переадресували наше звернення до комунального об’єднання «Київзеленбуд» та Дарницької райдержадміністрації. Так само намагалась з’ясувати істину через офіційні запити старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Евеліна КРАВЧЕНКО, привертаючи увагу суспільства до проблеми чорної археології загалом. Ми обговорили проблему з науковцем.

«ШИРОКА ГРОМАДСЬКІСТЬ НЕ РОЗУМІЄ СУТІ ПРОБЛЕМИ»

— Неприпустимо, щоб за підтримки мера Києва відбувався з’їзд чорних копачів. Вони позиціонують себе як громадські організації, які займаються спортивним пошуком. А насправді виїжджають на місця для розкопок, користуючись прогалинами в українському законодавстві. У нас пам’яткою вважається тільки місце, внесене у відповідний реєстр. Якщо поліція приїжджає арештовувати таких копачів, вони пояснюють, що просто тренуються. При цьому з верхнього шару пам’яток витягаються усі металеві артефакти. Тобто по всій Україні давно існує такий рух, що керується, судячи з усього, впливовими людьми. 

Якщо дивитись у корінь проблеми, відкрийте сайт Верховної Ради — 2013 року був робочий стіл щодо спроби легалізувати, тобто узаконити металодетекторний пошук археологічних предметів, видавати на це ліцензії. Це проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів». Такий закон нам потрібен, але до його суті й механізмів є багато зауважень, він лишає прогалини, які якраз дозволятимуть формувати приватні колекції з ліцензованого металопошуку, роблячи цей нелегальний бізнес цілком легальним. Це з законопроекту має бути усунено. Широка громадськість взагалі не розуміє суті проблеми, ця тема у нас не особливо поширена. Слід розуміти, що ми все це маємо оберігати, а чорні копачі нас грабують, проводять свої конференції та зльоти у багатьох містах, на що не дуже реагують правоохоронні органи, хоча ними мала б займатись Служба безпеки України.

«КОПАЧІ ВИПУСТИЛИ ПОСІБНИК, ЯК ОБХОДИТИ ЗАКОН»

— За вашими словами, ці структури проводять періодично власні зльоти, тобто свою діяльність не приховують. Чому?

— Вони позиціонують себе, зрозуміло, не як грабіжники, а як спортсмени або краєзнавці. Бо охорона пам’ятки археології починається з її взяття на облік і введення у реєстр пам’яток національного або місцевого значення. Крім того, на пам’ятках мають бути охоронні знаки, які мало де зараз збереглися. Так прописано в законі. Якщо цього немає, значить пам’ятки юридично не існує, тобто притягти до відповідальності людину, яка ходить по давньому поселенню чи могильнику, дуже складно. Для цього треба при свідках затримати таку людину із засобами для проведення пошуку, тобто металодетектором і/або лопатою, із уже витягненими з землі археологічними речами, там же скласти акт за участі археологів і чиновників із пам’яткоохоронної сфери тощо. Якщо грабіжника затримано поза межами пам’ятки, максимум, що він отримує — це конфіскацію металодетектора і штраф. Копачі навіть посібник випустили, як обходити закон.

«ЛИШЕ ДВІЧІ СПРАВУ ЧОРНИХ АРХЕОЛОГІВ ДОВОДИЛИ ДО СУДУ»

— Які закони регулюють це питання і що слід було б у них змінити чи вдосконалити, щоб закрити шпарину для чорної археології?

— Для використання металодетектора під час розкопок ми обов’язково отримуємо дозвіл Міністерства культури, для якого зазначаємо марку та номер приладу. Будь-яка робота на археологічній пам’ятці чи будь-якому місці з метою археологічних розвідок або розкопок має супроводжуватися відкритим листом від Інституту археології НАНУ і дозволом від Міністерства культури України. По-друге, є Закон «Про охорону культурної спадщини», який регламентує роботу на історичних пам’ятках, та Закон «Про охорону археологічної спадщини», який регулює роботу безпосередньо на археологічних пам’ятках. Але чорні копачі обходять ці закони, оскільки немає реєстрів пам’яток, бо Мінкульт їх не затвердив. У нас існує лише реєстр пам’яток національного значення, до якого входить максимум півтори тисячі об’єктів. Пам’ятки обласного значення взагалі існують без печаток, вони викладені на сайтах обласних адміністрацій, але фактично не затверджені. А щоб звинуватити когось у пограбуванні пам’ятки, людину треба «взяти» на місці розкопок. На всю Україну було лише два випадки, коли такі справи передали до суду.

— Які були винесені вироки з цих справ?

— Показовий процес був у 2007 році по Бахчисарайському району, я тоді підписувала акт, що пошкоджено власне пам’ятку. Причому, мої колеги з Бахчисарайського заповідника погодились підписати документи тільки після мого підпису — боялися помсти. Грабувався пізньоскіфський некрополь, причому грабувався давно. На момент нашого приїзду було зафіксовано близько двадцяти пограбованих могил у попередні роки і близько сорока десь тижневої давнини. Грабіжників було двоє, виїзд оперативної групи відбувся після дзвінка місцевих мешканців, бо злочинці працювали вдень. З цього зробили шоу, справу довели до суду, але враховуючи, що суд відбувся через півтора року після затримання, їх через кілька місяців відпустили з-під варти як таких, що відбули строк під час досудового слідства, а засудили їх на два роки. Замовники цих робіт ніде не фігурували, хоча зрозуміло, що копали не для себе, а для когось. Загалом за це передбачена кримінальна відповідальність, ув’язнення від двох до п’яти років, залежить від шкоди, нанесеній пам’ятці.

«ЧЕРЕЗ КІЛЬКА РОКІВ СИТУАЦІЯ З АРХЕОЛОГІЄЮ БУДЕ ТАКА, ЯК ІЗ БУРШТИНОМ»

— Оскільки чорні археологи працюють під чиїмось прикриттям, закони мають шпаринки. Як це питання вирішують на державному рівні?

— У нас воно постійно гальмується. Той же закон про ліцензування треба суттєво переробити та доповнити, але він похований під сукном. І змінювати його найближчим часом не планується. Хтось не зацікавлений у тому, щоб держава Україна проводила власні археологічні дослідження. У нас простіше бути грабіжником, ніж археологом-науковцем, простіше працювати чорним, ніж нормальним археологом, бо останні стикаються з купою проблем, а ті працюють спокійно під чиїмось дахом. Якщо зараз цю ситуацію якось не означити, через кілька років, залежно від темпів росту цього «спортивного» руху, ситуація з археологією буде така, як із бурштином.

— Чи є зараз, коли, крім бюрократичних труднощів, накладаються фінансові, можливість в інституту проводити свої археологічні дослідження?

— Ми можемо проводити археологічні дослідження лише за залучені кошти, грошей взагалі немає, ледь на зарплату вистачає. Це проблема музеїв та усіх, хто працює у сфері археології. Сама по собі археологія — дорога галузь, це виїзди, відрядження, зарплата, техніка і так далі. А якщо починати копати, то це треба робити добре. Якщо пам’ятка вимагає музеєфікації, це потребує колосальних грошей. На київському Подолі вже чимало грошей вклали, на Херсонес витратили мільйони доларів на музеєфікацію та консервацію — це взагалі важко підрахувати. Тобто це дорогі роботи, і кожен археолог спочатку думає, чи варто починати дослідження, якщо немає коштів, бо що потім робити? Натомість чорні копачі виїжджають із металодетекторами та продають знайдені речі на аукціонах.

«ЗА ЗАКОНОМ УСІ ПРИВАТНІ КОЛЕКЦІЇ Є НЕЛЕГАЛЬНИМИ»

— Зважаючи на такий перекіс, яких збитків завдано Україні від роботи чорних археологів?

— Підрахуванням збитків ніхто взагалі не займається, бо треба відстежувати речі, які з’являються на археологічних інтернет-аукціонах. Також треба приблизно розуміти, яких збитків завдано пам’ятці, а для цього — знати оціночну вартість землі історико-культурного призначення, чого в нас не робилося взагалі ніколи: такі ділянки у нас не мають оцінки, і немає на це грошей у бюджеті. Відповідно, все це висить у повітрі.

— На що найчастіше зазіхають чорні археологи?

— Вони чудово знають, де які пам’ятки знаходяться, вони всі опубліковані. Є люди, які сидять у бібліотеках, інші дають юридичний супровід, ще інші купують техніку, шукають безпосередньо місця, де є знахідки, та на місці ведуть розкопки. Тобто все іде конвеєром. Але це піна, те, що зверху, а в основному все робиться заради збуту.

— Чи багато наших знахідок потрапляє за кордон?

— Усе практично вивозять за кордон, бо в Україні це коштує небагато. У нас археологічні речі за законом не можуть бути у приватній власності, відповідно всі такі колекції є нелегальними. Тому ціна на такі знахідки невисока, їх вигідніше продати за кордоном. Престижні аукціони їх не візьмуть, хоча по-різному буває. Якщо країна підписувала Конвенцію про повернення цінностей, то знахідки з України вона не візьме, бо може статися, що доведеться компенсувати її вартість.

«В УКРАЇНІ НЕМАЄ МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ СТАРОЖИТНОСТЕЙ»

— А взагалі існує механізм перевірки, чи законно здобута та чи інша річ, що потрапила за кордон?

— Усе залежить від країни походження. Якщо держава має механізм захисту своїх старожитностей, то дуже обережно ставляться до речей звідти, треба обов’язково надати дані, звідки дісталась ця річ. У нас такого механізму фактично немає, на цьому хтось робить гроші, бо завдання аукціону — продавати, а не охороняти культурну спадщину.

— Повертаючись до фестивалю у Києві, на вашу думку, використання імені Віталія Кличка — це випадковість, незнання чи піар?

— Скоріше за все, мер дізнається про це у своєму порядку денному. Мотиву ми не розуміємо. Мера як медійну персону можуть використовувати для піару. А для міста це поганий імідж. Офіційна реакція Інституту археології буде, але має бути й реакція громадськості, бо ми не варвари і не маємо права так чинити.

P. S. У відповідь на запит «Дня» стосовно проведення 24—25 вересня у Дарницькому лісопарковому господарстві I Всеукраїнського злету шукачів скарбів виконуюча обов’язки голови Деснянської РДА Ірина Алєксєєнко повідомила: «До Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не надходила інформація щодо проведення вищезазначеного заходу».