Чи потрібне «перезавантаження» музею?
Громадськість підготувала чергове звернення до глави держави проти реконструкції Національного музею Шевченка. Музейники ж запевняють: ремонт — необхідний, і готують у відповідь свої листи-пояснення. А ювілей уже не за горами...
Дискусія навколо реконструкції Національного музею Тараса Шевченка триває. Нагадаємо, що до 200-річчя від дня народження поета музейники планують завершити ремонт службового приміщення, відкрити атріум у внутрішньому дворику й оновити експозицію («День» писав про це раніше в матеріалі «Шевченко — у новому форматі» у № 183 від 10 жовтня 2013 року). Не всі науковці й культурологи погоджуються з такими планами. Нещодавно до редакції надійшов черговий лист-звернення до глави держави, парламенту, уряду і громадських діячів, у якому йдеться про незгоду з ремонтно-реставраційними роботами, а також є прохання відкласти «перезавантаження музею на довготермінову перспективу».
Серед підписантів звернення — Оксана Забужко, Марія Матіос, Максим Стріха, Юрій Мушкетик, Василь Шкляр та ще кілька десятків письменників, науковців, музейних працівників і громадських діячів.
На їхню думку, реставраційні роботи тривають у музеї з порушенням закону «Про охорону культурної спадщини», зокрема, «зруйновано чотири балкони, відбуваються будівельні роботи під монтаж двох ліфтів, що знищує 3-й і 15-й зали палацу. Демонтовано систему опалення... Запроектовано ліквідацію головного входу з бульвару Шевченка — будується парадний вхід з боку двору», — йдеться у листі.
У музеї пояснюють, що реконструкція відбувається не в приміщенні музею, а у флігелі, який не є пам’яткою архітектури, тобто про порушення закону не йдеться. А вхід переплановують лише з тією метою, щоб уникнути тисняви, яка виникає, наприклад, при відкритті виставок. Балкони ремонтують, оскільки вони були в аварійному стані, а системи опалення й вентиляції взагалі треба було полагодити ще кілька років тому. Свою позицію наукові співробітники музею виклали у власних зверненнях до гаранта і громадськості й розмістили їх на своєму сайті.
Попри словесні баталії, ремонт та реставрація тривають за планом. «Завершені фасадні роботи, зроблена гідроізоляція фундаментів, відремонтовано дах, — зазначив завідувач відділу виставкових експозицій і зв’язків з громадськістю Михайло Зураб. — Зараз прокладаються нові інженерні комунікації, робиться вентиляція у приміщеннях».
Коли «День» готував попередній матеріал, експерти зазначали, що коли йдеться про зміни в музеї такого значення, слід неодмінно зважати на думку громадськості, тобто проводити громадські слухання. У листопаді такі слухання відбулися. Але кількагодинні розмови не дали жодного результату.»Ми втратили місяць на всі ці громадські обговорення — то були просто розмови, без конкретних рішень. Питання про те, що приміщення флігелю було уражене грибком і люди не могли там працювати, нікого не цікавило. Закликають повернути експозицію 1980-хроків, але ж то були ще радянські часи, коли образ Шевченка трактували зовсім по-іншому. На наших слуханнях був присутній Євген Сверстюк, який сказав, що тодішня експозиція була зроблена не для того, щоб ми полюбили Тараса Шевченка, а щоб ми з допомогою поета полюбили совєтський режим», — додає Михайло Зураб.
Директор музею Дмитро Стус у зверненні до громадськості також наголошує, що експозицію змінюють передусім для того, щоби показати творчий здобуток митця без ідеологічного нашарування. Однак противники реставрації вимагають забезпечити консервацію чинної експозиції, оскільки через це змінюється вся концепція музею. «Ідеться не про шкільний музей, а про загальнонаціональне надбання, будь-яке концептуальне втручання у нього можливе лише після тривалої та копіткої підготовчої роботи в умовах абсолютної прозорості й досягнутого суспільного консенсусу», — йдеться у зверненні.
КОМЕНТАР
Наталя КЛИМЕНКО, музейник із 35-річним стажем, директор Національного музею Тараса Шевченка із грудня 2005-го до січня 2012 років, одна з авторів звернення до Президента України проти реконструкції музею:
— Те, що відбувається зараз із музеєм, — це не реставрація, а капітальне будівництво, яке забороняється законом про охорону культурної спадщини, хоч в Указі Президента від 2012 року про підготовку музею до 200-річчя поета йдеться про ремонтно-реставраційні роботи. Із 1979 року за будинком Терещенків, де розташований музей, затверджено статус пам’ятки. За цим статусом приміщення підлягає лише реставрації. Ніякі елементи архітектурної споруди, наприклад балкони, не можуть демонтуватися, а власне — повинні реставруватись Так само не можна змінювати головного входу до палацової (!) споруди. Музей, який функціонує з 1949 року, ніколи не мав проблем із потоком відвідувачів, були часи, коли за рік до музею приходило до 100—150 тисяч відвідувачів.
Що ж до експозиції, то в чиїй «мудрій» голові виникла думка, що кожна експозиція кожного музею мусить постійно змінюватися? У Луврі, Ермітажі, в багатьох світових музеях експозиції не змінюються кардинально, відвідувачі знають, що і в яких залах є. 1984 року в музеї було здійснено наукову реставрацію і капітальний ремонт. Архітектор Бикова за світлинами і знайденими документами відтворила пам’ятку в тому вигляді, якою вона була в ХІХ столітті. Вона не дозволила змінювати кольорову гаму в першій залі, пояснивши, що відтворює насамперед пам’ятку архітектури. Тож коли теперішні модернізатори пропонують показувати в окремих залах живопис і графіку, починати експозицію з листа Івана Федорова 1583 року до австрійського курфюрста, то люди не розуміють, що це таке. Коли в одному залі сьогодні пропонують «запресувати» 29 років життя Шевченка, від народження до першої подорожі в Україну, а в іншому — 10 років заслання, цьому теж немає пояснення. Кожній із цих тем має бути окреме місце. Ці питання турбують небайдужу громадськість. Хоча мали б турбувати також і тих урядовців, котрі повинні забезпечувати охорону пам’ятки.
