Чи стануть шахраї чесними?
АЛЕГОРІЇ МАНДЕВІЛЯ
Влітку 1705 року в Лондоні вирувала передвиборна кампанія. Коли пристрасті були в розпалі, якийсь анонім видав брошуру «Ремствуючий вулик, або Шахраї, котрі стали чесними». Автором памфлету, що згодом став безсмертним під назвою «Байка про бджіл, або Вади приватних осіб — блага для суспільства», був англійський сатирик Бернард Мандевіль (1670—1773). Про приховане значення наявних у «Байці» алегорій економісти та філософи сперечаються й досі. І не випадково: зрозуміти мораль памфлету, зробити правильний висновок «Байки», не зважаючи на різкість стилю та ідеї, що шокують, не так просто.
У памфлеті подано історію бджолиного вулика, в якому діяли закони (це дуже важливо), процвітали науки, промисли та ремесла, була сильна армія. Все бджолине суспільство було сповнене безліччю вад. Причому стверджується, що саме шахрайство, скупість, марнотратство, пожадливість й інші негативні риси були основою для величі та розквіту вулика: за вправного управління вада кожної окремої бджоли сприяла благополуччю цілого. Скупі заощаджували, створюючи те, що можна витрачати. Марнотратство забезпечувало нові робочі місця, створюючи попит. Примхи моди й амбіції рухали торгівлю, а пихатість і прагнення прибутків примушували кожного старанно трудитися.
Бджоли, стомившись від метушні товарного господарства (ринок примушує «крутитися»), попрохали Зевса зробити всіх мешканців вулика чесними. Бог почув молитви, й от що вийшло: зникли багатства й розкіш, залишилися без роботи бджоли-робітники та бджоли-ремісники, знизився попит на товар, а цілісінькі галузі промисловості, що колись процвітала, почали відмирати. Занепало все, зокрема й ремесла. Врешті решт вулик, що перебував у застої, захопили вороги.
«...Та що ж це таке?» — запитає противник ринкової економіки. «А от,
що», — відповідає йому Мандевіль (віршований переклад Субботіна А.Л.):
Багатство, славу умножать
Притом пороков избежать —
Нельзя; такое положенье
Возможно лишь в воображеньи.
Нам — это все понять должны —
Тщеславье, роскошь, ложь нужны
В делах нам будучи подмогой,
Они приносят выгод много...
И те, кто век вернет иной,
Прекраснодушный, золотой,
Верша все честными руками,
Питаться будет желудями...
Якщо спробувати сприйняти таку мораль, звивини почнуть чіплятися одна за
одну, породжуючи природний протест. Мандевіль — палкий антифілістер, написав
памфлет проти святенництва та лицемірства. Першим у Англії XVIII століття,
де процвітало товарне виробництво. Звідси й перелік вад, старанно підібраних,
щоби добряче подратувати тих, кому адресовано «Байку». Витонченому Мандевілю
належить крилатий афоризм: «Нехай кожен діє згідно з законом, а думає,
що хоче». Ця думка й для нас є сучасною, вона є співзвучною вольтерівській
— «свобода полягає в тому, щоби залежати тільки від законів».
Сатирик натякає, що без ініціативи, котра грунтується хоча б і на простих людських слабкостях — «вадах» по Мандевілю, — «труби не димитимуть, а торговці — не всміхатимуться». Саме це й прозирає з алегорій «Байки», а не заклик до банального шахрайства, крутійства та лукавства.
Подарувавши нам безсмертні романи, Ільф і Петров прагнули розсмішити людей, пропонуючи серйозно подивитися на те, що коїться навкруги. Скульптура-знак Паніковського — також алегорія. Буквальне сприйняття її як суто пам’ятника шахраєві, злодієві й аферисту, без роздуму, зводить нанівець численні заклики сатириків. Один із них — не робити дурниць...
«ЗІЙТИ НА РОЗУМ...»
У якомусь із міст Західної Європи давно стоїть пам’ятник Людській Дурості. Він закликає до розсудливості, до того, щоби не повторювати того, за що люди вимушені розплачуватися дорогою ціною. Після «Похвали Дурості», написаної Еразмом Роттердамським у XVI столітті, людство встигло накоїти багато такого, що майже неможливо ні обійняти, ні пояснити, навіть щосили напружуючи мізки. У заключному пасажі відомого роману Курта Воннегута «Колиска для кішки» філосов Боконон, який балансує на грані абсурду, міркує: «Якби я був молодше, я б написав історію людської дурості...» Важко собі уявити монументальність такого твору. За кількістю томів ця енциклопедія, мабуть, не поступилася б повному зібранню творів класиків марксизму-ленінізму.
А в штаті Техас і зараз стоїть глибоко забитий в землю кілок, на якому висить злинялий від часу щит з повчальним написом: «Тут спочиває Боб Сміт, якого було повішено помилково». Не мудруючи лукаво, а спираючись на пакети сумних фактів із сьогоднішнього буття, ми за асоціацією з історією Боба Сміта можемо уявити собі аналогію: призначено, усунуто, обрано, не обрано, засуджено, виправдано, нагороджено, підвищено, понижено тощо — помилково !
Рейтинг відвідувань скульптури Паніковського високий. Витвір угадано за місцем, часом і образом. Стріляючи в людську дурість гумором і сатирою, він закликає «зійти на розум». Ніхто не очікував, що з перших днів прописки «людини без паспорта» київські бомжі оберуть його своїм президентом і перетворять на спонсора. Вони простягають руки до відвідувачів Паніковського: «Подайте на кефір, люди добрі...» І подають, як біля церков, на вулицях і в метро, часто не помічаючи, що під сукнею тієї, що просить, — не вагітність, а звичайна подушка.
Бомжі, як і сам Паніковський, — явище глибоко соціальне. Це лише одна з проблем, яка випирає назовні. Вирішувати її треба буде, очевидно, не лівосторонніми шоу-заявами фахівців — «...біля керма влади сьогодні стоять шахраї та злодії «крутіші» за Паніковського», — а механізмом заміни квадратних коліс воза економіки на круглі. Це складніше, ніж написати: «Жебраку від убогої України».
НА ЩО НИНІ ПОМІНЯЛИ «КАПІТАЛ» МАРКСА
Сучасний Козьма Прутков, спостерігаючи за нашим майже китайським, зразка 60-х років, стрибком в ринок, мабуть, сказав би: «Плюнь в очі тому, хто скаже, що в рідній вітчизні немає пророків!» Тверезі економісти, після першого ковтка свободи, передбачали період сліпого переходу постсоціалістичної економіки до «альфа-капіталізму», якому притаманні вельми непристойні способи та методи накопичення первинного капіталу, зокрема й шахрайські. Очевидно, вони мали на увазі легалізацію героїв епопеї «Золоте теля». Хоч би як це здавалося смішним, саме вона багато в чому замінила постулати «Капіталу», про що свідчить уперта річ — факти.
Пригадаймо геніальну доктрину, що її хтось підкинув «геніальному секретареві» Горбачову: «Дозволено все, що не заборонено законом». Цю індульгенцію видали громадянам держави, якій ще далеко до правової. Чим не доктрина Остапа Бендера: «Я поважаю Кримінальний кодекс», яка поєднувалася з чотирма сотнями способів відносно чесно забрати гроші? Через шпарини та стики незавершених і непрацюючих законів було дано старт накопиченню первинного капіталу з властивими йому вадами, аж до методу Олександра Корейка. Пересічні, «неспритні» громадяни згодом також отримали свою частку — ваучер, вартість якого еквівалентна п’яти цеглинам у приміщенні заводу або фабрики.
Особливий період реформ — процес «рогокопитизації» за еталоном витвору Бендера, його легальної контори «Роги та копита». Багато хто з піонерів бізнесу, котрі де-юре задекларували, наприклад, виготовлення мундштуків і гребінців із вторинних ресурсів тваринництва — рогів і копит, де-факто займалися «виробництвом», яке в юриспруденції трактується як шахрайство.
Хіба не за методом Паніковського трасти, що їх породила держава, здійснювали перехід до ринку, виймаючи гаманці з кишень вкладників, які тоді ще довіряли уряду? Згідно з чотириста першим способом, незнаним у 30-і роки, громадяни добровільно віддали шахраям близько $30 млн. Чи не втілювалася в життя доктрина Фунта про підставних осіб? Чи не ми, випрошуючи зарубіжну допомогу, звертаємося до Заходу з безсмертною фразою: «Шура, заплатіть за кефір, потім порозуміємося»? Ми вже «закредитувалися» майже на $10 млрд. Віддавати будуть діти та внуки.
У період райдужного розквіту сумно відомого траста-монстра «Меркурій» його голова Семен Юфа, котрий пройшов шлях від кухаря й продавця пиріжків до українського Вандербільда, задумав спорудити в Ріо-де-Жанейро пам’ятник Бендеру, якого він обожнював. Здійснити ідею не вдалося: здійснилася блакитна мрія самого Юфи — він, на відміну від Бендера, без жодних ексцесів вільно покинув благодатну Україну, дуже образившись на податкове законодавство. Гроші вкладників «Меркурію» відлетіли за кордон раніше і влилися в ті $20 млрд., які перекочували з України в іноземні банки. Якщо 1994 року трастів за моделлю «Роги та копита» було близько 30, то за даними податківців кількість шахрайських комерційних фірм сьогодні сягнула 1,5 тисячі. Прогрес наявний, а боязкі заклики легалізувати тіньовий капітал нагадують гавкання вуличного Барбоса на Місяць. Хто ж командує парадом?
Діти лейтенанта Шмідта розмножилися в геометричній прогресії. Вони поділили ринки міст, самі міста й навіть регіони на сфери впливу. При порушенні конвенції — атрибутні розбірки із застосуванням гранат і автоматів. Куди там наближеному до демократії Шурі Балаганову з його Сухарєвською конвенцією?
Ці роздуми мотивують прохання: стій, Михайле Самуельовичу, стій на п’єдесталі й своїм образом нагадуй людям про вади, яких в нас чимало, та про дурниці, котрі ми робимо.
ПОСТФАКТУМ
«— Ех, Шуро! Кордон треба було перетинати не так!» — жаліється кавалер ордена Золотого Руна в книжці Анатолія Вилиновича «Подальші пригоди Остапа Бендера», що її нещодавно було видано в Києві. Після того, як з великого Комбінатора графа Монте-Крісто не вийшло, він не перекваліфікувався на кербуда. Остап не залишає своєї кришталевої мрії дитинства — поїхати в Ріо-де-Жанейро. Він знову зустрічається з Шурою Балагановим і Адамом Козлевичем. Комбінатор засновує на розі Хрещатика та Прорізної нову контору-траст — «ДОЛАРХ» (Добровольное общество любителей археологии) і займається пошуком скарбів і антикваріату.
Остап не розлучається з доктриною «Засідання триває, панове присяжні засідателі. Командувати парадом буду я!» Отже, приходьте, громадяни...
