Чистота ліній
Якось, сидячи біля телевізора, звично перемикаючи канали, зупинилася на репортажі зі Стокгольма на каналі «1+1». Йшлося в ньому про ексклюзивні знахідки в архівах і бібліотеках, що прочиняють маловідомий нюанс із нашої історії. Матеріал був цікавий, але вслухаючись, навіть ніби не відволікаючись, мимовільно звертала увагу на деталі одягу журналістки. Оскільки автора чудово знаю, вирішила під час зустрічі обов’язково сказати їй, що в тебе були прекрасні рукавички. Колися, де взяла?
Це заготовлене запитання не забула (в жіночій пам’яті стільки поличок, замочків і відмичок, одним словом, ми нічого не забуваємо) і воно виникло на черговому нашому дівичнику з нагоди дня народження. Побачивши Лесю Сакаду-Островську, яка за збігом була в тому самому вбранні — чорному витонченому пальто з укороченими рукавами й подовженими лайковими рукавичками (все лаконічно й тому вельми елегантно), ще до першого тосту на честь іменинниці, почала тріщати про рукавички, що майже відволікли мене від теми оповідання її репортажу.
— Побачила їх у київському фірмовому магазині одного відомого українського дизайнера й загорілася бажанням придбати, — зізналася подруга. Такі м’які, такі довгі, такі особливі та й ще з фірмовим знаком відомого автора, по суті, її автографом.
Знаючи чудово Лесю, не важко було зрозуміти хід подальших подій. Уявивши себе — є таке висловлювання «жінкою з вуаллю» — тобто, загадковою, таємничою і, звичайно, жіночною, вона відразу ж заплатила позначену салоном суму — 400 гривень.
— Через кілька днів, — продовжувала журналістка, — звернула увагу, що в моєї колеги точно такі самі рукавички. Це не дуже бажано в принципі, але однакові рукавички все ж не плаття-близнюки, та й ми не героїні одноклітинних світських хронік, де всі без кінця виставляють на показ якісь витребеньки, які до наступної зйомки потрібно обов’язково змінити. Цікаво, де вони зберігають свій second, з їхніми запаморочливими сумами...
Кивнувши на обновку колеги, уточнила: «400 гривень, така-то?» — «Ні, 250 гривень, Вінницька фабрика», — відповіла та. Ми почали порівнювати наші рукавички. Безумовно, це були клони. Однакова шкіра, фасон, крій. Тільки на одних — прізвище дизайнера, а на інших — немає. Йдучи слідом, що для репортера хімічно суто кураж, Леся опинилася в салоні дизайнера, де й прикупила ці рукавички. Звичайно, зірвалася на обурений тон, намагаючись з’ясувати, чому серійну фабричну річ прикрашають розкрученим ім’ям. Це те саме, що списати чужий матеріал і видати його за свій — адже як повинно бути соромно.
Кореспонденту пояснювали, щоправда, якось мляво і невпевнено, що ці рукавички зшиті з розробок дизайнера, тому все нормально.
Не полінувалася скрупульозна купувальниця і зв’язалася з фабрикою. Відповіли виробники без будь-якого здивування. Там давно знають подібні слабкості й за іншими модельєрами, але все ж у тоні звучала зневага до столичних хитрощів. З’ясувалося, що працює фабрика за лекалами зі Словенії, туди й відправляють продукцію. Дизайнер просто придбала партію рукавичок, потрібно зазначити, вельми конкурентно привабливих. Ось і вирішила, очевидно, честю для нас пришити свій знак. Різницю в ціні встановила сама. Інший київський дизайнер замовив у нас партію зелених рукавичок, так не викупив. Тепер не знаємо, куди їх дівати. Погодьтеся, колір із претензією, на аматора, значить, знову в прольоті. Якийсь модний вирок виходить.
Ми посміялися над усім цим і, ніби, забули — адже як завжди, було про що поговорити під час зустрічі, і набагато цікавіше. Та все ж почуття, що тебе дурять скрізь і всюди, відчуття, що тебе за власні гроші досить часто «розводять», залишалося.
Недавно майстер, встановивши досить дорогі двері, пішов, забувши зашити щілину між стіною і дверми. Звідти стирчала застигла піна. Зателефонувала йому, почула спокійне — ви можете таку дурницю й самі зафарбувати. Зафарбувати піну? За такі гроші, заплачені за двері?
Він, звичайно, прийшов і переробив, але приголомшення від того, що тебе сприйняли як нічого нерозуміючу кульбабу, підбадьорило — гроші-то менеджер узяв раніше, ніж його робітник закінчив увесь об’єм. Ось так справи робляться... Адже чистота ліній важлива не тільки в крої, солідності виробу, але і у вивороті, що складається з відповідального ставлення, а, значить, поваги до покупця.
Повертаючись до дизайнерів, які постійно самі себе хвалять, явно перебільшуючи свою неповторність, упевнена — винні й ми. Багато хто на диво дружно почали підспівувати й платити. Проте на фоні глобального обдурювання, рукавички — маленький епізод. До того ж, є й певна користь — дізналася, що є чудова фабрика у Вінниці і її товар дуже навіть європейський. Тепер усім раджу.
Леся ж фальшивий знак дизайнера вже відпорола (або скоро відпоре), навіщо мимовільно рекламувати чуже прізвище. За свою слабкість до ексклюзиву заплатила зайві 150 гривень, могло бути й гірше.
Очевидно, хитрити стало нормою у всі сезони.
З миру по нитці — дивишся, скоро нову колекцію побачимо.
