Держкомрелігії скасований. Що далі?
На міжнародній конференції «Церква і політика», яка відбулася в Києві 17—19 лютого, обговорювалися різні аспекти проблем, стосунків, співпраці, протиріч у системі «Держава — Церква». Питання Державного комітету у справах релігій (далі — Держкомрелігій) не було заявлено в темах конференції, але активно обговорювалося. Думки учасників розходилися — одні наводили докази на користь Держкомрелігій, інші — не менш переконливі докази на його негайне скасування як релікта не тільки попереднього президентства, але й радянського режиму. Обговорення було тим більш актуальним, що, хоча Президент і зробив політичну заяву про скасування Комітету, він досі функціонує; більше того — усунути його не так просто, як здається — цей державний орган прописаний в Конституції країни.
Фоном дискусії стали іноземні гості «круглого столу». Так, Коул Дьюрем (США) розповів, що в його країні відсутні державні структури з функціями Держкомрелігій. Церкви та церковні організація вирішують свої проблеми чи конфлікти без посередників, а у складних випадках звертаються до суду. І це при тому, що церква та держава постійно співпрацюють — особливо у сфері доброчинності — на засадах рівноправності й чітко визначених правил. Однак політичний симбіоз церкви і держави завжди небезпечний. Багато хто з виступаючих, наприклад Леонід ПАДУН (Церква повного Євангелія), підкреслював, що чимало справ у цьому департаменті зводилося до задоволення персональних інтересів (або чиновників, або керівництва церков). «Тому гарного про Держкомрелігій сказати нічого, а погане — не хочу», — сказав він.
Професор Айлін Баркер (Лондонська ВШ економіки і права; незалежна організація, яка надає всім зацікавленим — і не тільки британцям — інформацію про новітні релігії) розповіла, що у Великій Британії не існує будь- яких урядових органів, які б так чи інакше контролювали релігійне життя країни. У випадку якихось порушень чи конфліктів із боку церков ними займаються поліція та суди. Те саме стосується оцінок («безпечні» — «небезпечні») нових релігій — тільки на підставі кримінального розслідування може зробити висновок про антисоціальність тієї чи іншої релігії. При цьому в кодексах чи законах Великої Британії немає спеціальних статей, присвячених виключно релігії чи церквам. Злочини є злочинами, хто б і під яким впливом їх не робив. Скажімо, жертвоприношення людини трактується як убивство, а не як релігійний ритуал. А податкові порушення караються незалежно він того, церква це чи підприємство, чи окрема персона.
За збереження, принаймні тимчасове, Держкомрелігій виступило кілька протестантських церков, які побоюються ускладнення в майбутньому деяких важливих процедур, таких, наприклад, як оформлення надходжень гуманітарної допомоги з-за кордону або отримання віз. На їхню думку ( Володимир КРУПСЬКИЙ , АСД), недоліки цього Комітету — то недоліки людей, а не структури. І сьогодні старі проблеми залишаються, особливо на місцевому рівні. Пан Крупський висловив надію, що так чи інакше, з Комітетом чи без, нова влада не буде принижувати християн — незалежно від конфесії або від того, велика це церква чи мала. (Малими церквами нехтують, зокрема через те, що від них «мало толку» на виборах).
Яків ББЛАЙХ (Об’єднання іудейських організацій, Київ) нагадав, що Держком так і не зміг вирішити проблему духовної освіти — «сьогодні в Україні комерційні структури можуть відкривати свої школи, а церква — ні». Але загалом ця структура потрібна для збалансування стосунків у системі церква — держава. Пан Блайх вважає, що головним її досягненням було створення та функціонування Всеукраїнської ради церков — недержавної організації, яка об’єднує церкви різних конфесій (нагадаємо, що до складу цієї ради входить близько двох десятків різних церков і конфесій, тоді як в Україні їх майже сотня).
Андрій ЮРАШ (Львівський центр «Генеза») вважає, що Держкомрелігій може й зберегтися — для статистики, накопичення та аналізу інформації, а ще — для того, аби опікуватися проблемами церковних меншин — малими церквами, які не входять до Всеукраїнської ради церков. Були також пропозиції перетворити Комітет на державний орган нагляду за виконанням закону Україні про свободу совісті.
На думку керівника відділення релігієзнавства Інститут філософії НАНУ професора КОЛОДНОГО, в розформуванні Держкомрелігій є як позитивні, такі негативні моменти. Загалом добре, що скоротили. Але що далі? Ніхто не знає. Будуть проблеми з реєстрацією нових релігійних організацій, бо зараз у Мін’юсті немає спеціалістів-релігієзнавців. Загалом скасуванню Комітету має передувати неабияка підготовка.
Геннадій ДРУЗЕНКО (парламентський комітет із питань європейської інтеграції) переконаний, що Держкомрелігій не потрібен, а існував він виключно для адміністративного чи політичного вручання в релігійні справи (як іще раз і дуже яскраво показали останні вибори). Усі церковні проблеми — майнові, податкові та інші — мають вирішуватися в судах. За скасування Комітету говорить і той факт, що він не виконував своїх функцій. Наприклад, в процесі передвиборної кампанії УПЦ МП порушувала статті 5 та 16 Конституції України, за що мала бути принаймні знята з реєстрації. Цього, однак, не сталося. Не було порядку також в процесах реституції церковного майна. Це майно стало зручним важелем політичного впливу на церкви: можна дати, можна й забрати. Бо майно передається церквам не у власність, а у використання. Велику роль у реституції майна грали особисті стосунки між чиновниками та церковними діячами, а також політика, лобіювання (між іншим, усе це є одним із гальм вступу України в ЄС). А загалом Держкомрелігій існував для забезпечення у релігійній сфері державної політики. Між іншим, великі церкви часто обходили адміністрування Комітету, звертаючись прямо до вищих інстанцій (Адміністрації Президента, наприклад).
Іще одним прикладом неефективності роботи Держкомрелігій є те, що в нас церкви (УПЦ, УГКЦ та всі інші), досі не мають статусу юридичної особи, що давно вимагають від нас європейські законодавці — чітко виписану структуру юридичних осіб. Сьогодні ж неясно, наприклад, що таке УПЦ (МП) в цілому, На неї не можна подати до суду (права юридичних осіб мають тільки парафії, монастирі, церковні адміністративні одиниці тощо). З цього випливає низка правових проблем — досі всі, навіть дуже важливі та складні питання, вирішуються позасудовим порядком, без спирання на закони. Із скасуванням Держкомрелігій є, втім, проблема, тому що він згадується в Конституції як «Державний орган у справах релігій». Треба змінювати відповідний закон? У будь-якому разі однак норма закону про відокремлення церкви від держави не розроблена, основні норми взаємин не деталізовані. Фактично це є не закони, а концепція, декларація з елементами правових норм.
Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ (Інститут філософії НАНУ) висловив думку, що зараз — за умов фактичної відсутності адміністративно-правової площини регулювання стосунків між державою та церквою, Держкомрелігій має існувати: «Не бачу жодної позитивної сторони в його скасуванні. Адже при відсутності цього Комітету можуть сильно зрости впливи на церкви регіональних політиків, — впливи на користь великих церков. А для релігійних меншин буде повністю перекрито доступ до верхніх ешелонів влади».
Олександр ЗАЯЦЬ (Директор інституту релігійної свободи): «Думаю, Президент прийняв правильне рішення, скасовуючи Держкомрелігій. Стара система не створювала нормальних умов для співпраці церкви та держави. З роками, як у суспільстві в цілому, так і серед віруючих, створився негативний імідж цього державного органу. Причин тому чимало. Так, Держкомрелігій допустив прийняття Верховною Радою низки «невигідних» для церков рішень, Комітет постійно піклувався про збільшення своїх повноважень (5 проектів нового Закону для регулювання стосунків держави і церкви, з яких жодний не було прийнято до розгляду ВР) та ін. Одним із альтернативних варіантів може бути спеціальний Департамент у складі Мін’юсту, який обов’язково має враховувати накопичений Держкомрелігій досвід. Другий варіант — підняти статус церковно-державних відносин до рівня, скажімо, віце-прем’єра».
