Діти – не у фокусі

Скільки коштів витрачає держава на утримання дітей у сиротинцях? За документами чимало, від 200 до 600 гривень на день, у кожної області свої показники. Однак реально дитина може отримувати щоденно три гривні на медикаменти або 30 гривень на харчування. Левова частка суми, що надається з обласних чи місцевих бюджетів, іде на утримання власне закладу, а не на потреби дитини. Так, 50—70% державних видатків на сиротинці    — це заробітна плата персоналу, 10—15% — оплата комунальних послуг, а решта — їжа та лікування діток.

Чому відбувається такий перекіс у фінансових витратах, з’ясовували експерти Центру інформації про права людини. Надіслали запити в усі обласні адміністрації з проханням розписати, які суми і на що саме надаються з бюджету на будинки дитини, сиротинці та школи-інтернати. Отримали дуже різну статистику, та все-таки відзначили тенденцію, спільну для всіх регіонів: вартість утримання дитини у місцях несвободи, до яких і відносять заклади інтернатного типу, залежить від доброї волі чиновників на місцях.

ЧИНОВНИКИ, ВІДІРВАНІ ВІД ЖИТТЯ

«Гроші, котрі начебто надаються на дітей, насправді йдуть на підтримку закладів, де вони проживають. Тобто система виглядає неефективною, — коментує Маргарита Тарасова, експерт Центру інформації про права людини. — Ми витрачаємо дуже багато грошей на підтримку цих закладів, але чи виправдане їхнє існування за такого підходу? У фокусі цієї політики не перебувають діти та їхні індивідуальні потреби. Приміром, на однорічну дитину в будинку дитини на медицину в день надається три гривні, це смішно».

Аналізуючи відповіді облдержадміністрацій, експерти так і не змогли зрозуміти, чому кожен регіон по-різному оцінює утримання дітей у сиротинцях. Так, найвищі суми на дітей в інтернатах — близько 300 гривень на день — надають Донецька та Тернопільська області. А от Київщина — всього 122 гривні. На утримання малюків у будинках дитини найбільше коштів надає Донеччина — 600 гривень на день, найменше — Рівненщина, 240 гривень. Найменші суми на харчування отримують вихованці рівненських будинків дитини  — 13 гривень на день, а тут перебувають діти віком до трьох років. Загалом на персональні потреби дитини витрачається лише 12% від наданих державою коштів.

«Чому така різниця по областях — важко пояснити. Але діти одного віку, з тими самими хворобами десь отримують 200 гривень, а десь — 400. Чиновники, які планують ці показники, відірвані від дитячих потреб, — продовжує Маргарита Тарасова.     —  Таке враження, що держава сама про себе мало що знає і розуміє. Це може залежати від того, скажімо, чи перебуває будинок у полі зору благодійників і волонтерів  — тоді керівництво не хоче писати у запитах на область великі суми, пишуть мінімум, а потім просять решту у меценатів».

ТРИ ПРИЧИНИ ПОВІЛЬНОСТІ ЗМІН

Загалом отримати відповіді від чиновників виявилось непросто, деякі області досі не надали жодних даних. Експерти наголошують: інтернати — це пережиток радянської системи, Україна має розвивати альтернативні форми виховання (про це «День» писав неодноразово, зокрема у матеріалі «Пріоритет      — опіка рідних і близьких» у №238-240 від 28       грудня 2016 року), однак зміни відбуваються дуже повільно.

«Реформа пригальмовується з різних причин, зокрема через звичні методи керування державою, через існуючу структуру та корупцію, — вважає незалежний експерт з прав дитини Світлана Тарабанова. — Тобто через інтернат можна відмивати гроші. Це складно довести, але такі факти є. За таких обставин вигідно утримувати великий інтернат, щоб прокручувати фінансові махінації. На це накладається криза в державі, політична й економічна, та військовий конфлікт».

«ТРЕБА ВІДМОВЛЯТИСЯ ВІД ДИТЯЧОЇ ІЗОЛЯЦІЇ»

У Центрі інформації про права людини сподіваються, що результати їхнього моніторингу держслужбовці візьмуть собі на замітку, і це прискорить реформу. «Якщо вже змінювати цю систему, маємо відмовитись від цих будинків і розвивати інші форми опіки над дітьми. В інтернатах діти дуже залежать від тих, хто за ними доглядає, і вони мають бути застраховані від неналежного поводження. Треба відмовлятися від таких форм ізоляції», — зауважує Маргарита Тарасова.

На думку Світлани Тарабанової, першим кроком реформи має бути розвиток альтернативних форм виховання, що лякає передусім персонал інтернатів через необізнаність і страх втратити роботу. «За кордоном реформування таких закладів проходить шляхом перепрофілювання. Приміром, у Великобританії інтернати перетворювали у центри послуг для дітей. У Польщі держава купує поруч дві-три п’ятикімнатні квартири, і діти-сироти з наставниками мешкають у них. Так відбувається їхня адаптація та соціалізація. Мене лякає факт, що в Україні так не буде. Наприклад, якщо такі будівлі перепрофілювати в центри, люди залишаться ті самі, з застарілими методами роботи», — коментує Світлана Тарабанова.

Експертка радить іти шляхом розукрупнення: замість великих інтернатів створювати невеликі, максимум на 15—20 вихованців. Без цього неможливо змінити розподіл фінансових потоків. Крім того, треба інформувати суспільство і розвінчувати стереотип, що в інтернатах перебувають виключно діти з асоціальних сімей. Зі зміною суспільної думки буде легше створити іншу систему.