Діти створюють місто мрії

Машини паркують на тротуарах, пандусів на вулицях катастрофічно мало, а деякі дороги можна переходити хіба що нетрями підземок. Про ці незручності дорослі свідомі громадяни говорять більш-менш регулярно — інколи це навіть дає результати. Але наскільки українські міста зручні (точніше, незручні) для дітей? І як зробити їх комфортними для малечі? Цими питаннями переймалися організатори освітньо-дослідницького проекту «Велике місто, маленьке місто», який днями завершився у Києві.

НАУКА В МУЗЕЇ І ЗУСТРІЧ ІЗ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ

Лекції, екскурсії і навіть наукові дослідження — все це було у програмі проекту. Ініціатори з громадської організації «Дитячі географії» звертають увагу загалу на присутність, права та потреби дітей у суспільстві та місті зокрема. Для цього розповідають людям про успішні приклади створення міських просторів, дружніх до дітей. Активісти працюють і з дітьми, розповідають маленьким містянам про основи урбаністики та архітектури. Через гру та мистецтво у малечі розвивають відчуття присутності у місті, діти усвідомлюють, що можуть впливати на формування простору навколо.

21 СЕРПНЯ 2015 РОКУ, СКВЕР НЕБЕСНОЇ СОТНІ У КИЄВІ. ТАМ БЛИЗЬКО ГОДИНИ ТРИВАЛА ЗУСТРІЧ ДІТЕЙ ІЗ НОВИМИ ПАТРУЛЬНИМИ. ІНСПЕКТОРИ ТЕРПЛЯЧЕ ВІДПОВІДАЛИ НА ЗАПИТАННЯ МАЛЕЧІ, А НАЙБІЛЬШ ДОПИТЛИВИМ НАВІТЬ ДОЗВОЛИЛИ ПОСИДІТИ У ПОЛІЦЕЙСЬКІЙ МАШИНІ

В освітній частині проекту взяли участь 16 дітей віком від восьми до 12 років. Перша зустріч відбулася у колишній індустріальній будівлі, де сьогодні діє арт-простір Port, — така спроба перетворити закинуту споруду на креативний хаб. Дітям запропонували дослідити простір навколо і намалювати речі, зазвичай непомітні перехожим. «Ми відтворили у робочому зошиті, як трансформувалася споруда з плином часу: замуровані свіжою цеглою вікна, нові вивіски на старих стінах. Робота з дітьми, що приміряють на себе роль дослідників, дала відчути, як вони розставляють акценти у сприйнятті навколишнього простору, — коментує одна з координаторів проекту «Велике місто, маленьке місто» Валерія Карпань. — Спочатку діти сприймали будівлю як непривабливу, але після досліджень і детального ознайомлення всі без винятку захопилися ідеєю зміни функцій старого приміщення».

Основна локація дитячої програми — Національний художній музей України. Організатори від початку хотіли працювати з музеєм, бо переконані: така установа має не лише консервувати знання, а й створювати їх, ставати освітнім центром. У НХМУ кілька років існує дитяча програма, тому музейники радо долучилися до проекту «Велике місто, маленьке місто». «Частиною дитячої програми є День музею, протягом якого діти обговорюють місце мистецтва у сучасному місті та сприйняття музею як місця для громади. У музеї діти шукають шляхи, як зробити його простором творчості, комунікації та відпочинку», — розповідає координатор та одна з організаторів проекту Галина Сухомудь. Також відбувалися захопливі відкриті події. Зокрема всі діти, хто хотів, зустрілися з київськими патрульними поліцейськими.

ДОСЛІДНИКИ ПРАЦЮЮТЬ ІЗ ДІТЬМИ

Кожен міг відвідати лекції, які проводили в рамках проекту. Теми зустрічей — подорожі в радянському дитячому кіно, жінки у просторі міста, дитяча архітектурна освіта і багато іншого цікавого. Ця лекційна естафета завершилася 28 серпня, коли дослідники і діти представили свої напрацювання, зроблені під час проекту.

Доросла дослідницька програма перетиналася з дитячою. Її фокус — Київ та досвід дитинства в ньому. У програмі взяли участь соціологи, архітектори, урбаністи. Вони вивчають пристосованість міста до потреб дітей, сприйняття ними публічного простору, їхнє ставлення до бар’єрів та правил, встановлених дорослими тощо. Дослідники спілкуються з дітьми і розкривають їхнє уявлення про місто. Також експерти працюють з архівами, вивчають історію дитячих просторів Києва і такі практичні питання, як розподіл бюджету на купівлю і утримання дитячих майданчиків. Одна з актуальних тем — різниця у досвіді та можливостях дітей із центральних та віддалених районів міста, рівень доступу до освітніх програм та дозвілля. За підсумками проекту «Велике місто, маленьке місто» організатори планують опублікувати збірку з результатами досліджень та низку тематичних статей. Також ці доробки можна використати для створення програм і посібників із формування просторів, дружніх до дітей, впровадження дитячої урбаністичної освіти та для залучення дітей до планування парків, вулиць, районів.

ОСМИСЛИТИ МІСТО

Дружнє для дітей місто, за словами Галини Сухомудь, є зручним, комфортним і безпечним. Також у ньому немає просторових обмежень. «Київ — місто зовсім недружнє до дітей, — переконана Галина Сухомудь. — Там існує багато місць, куди діти не можуть потрапити через їхню непристосованість або просто через традицію обмежувати доступ дітей, наприклад, до державних структур та інших «дорослих місць». Потреби дітей у місті зводяться до стандартних дитячих майданчиків».

В українських школах діти не отримують базових знань з архітектури, містопланування та міського законодавства. Школярів не вчать розумінню механізмів, за якими живе місто. «Діти — категорія, чутлива до змін у середовищі, і при цьому дуже обмежена в прийнятті будь-яких рішень. Крім того, інтересами дітей часто маніпулюють», — акцентує Галина Сухомудь. Брак критичного осмислення процесів, що відбуваються у місті, і спонукав створити проект «Велике місто, маленьке місто». І от результат — малеча жваво обговорює роль музеїв на галявинці біля НХМУ, вишукує непримітні, але важливі особливості міського буття, щоб усі ми жили комфортніше. І, цілком імовірно, за десять років рутинні питання щодо паркування абиде і дивних новобудов нарешті стануть неактуальними.