«Дніпро і степ — крила для злету»

Потенціал Півдня України сьогодні оцінюють по-різному. Часто навіть у експертів думки кардинально протилежні. Не виключенням стало сонячне місто Херсон, яке сьогодні повинні перевідкрити для себе українці, а передовсім, напевно, — самі херсонці. Дехто бачить Херсон і Херсонщину — перспективним привабливим курортом, що соціальними цінами готовий до здорової конкуренції, наприклад, з Кримом. Інші — захоплюються родючими чорноземами, безкраїми степами чи тим, що місто є колискою... Чорноморського флоту. Деякі херсонці відчувають себе культурними нащадками Катерини ІІ і Григорія Потьомкіна, а інші (і їх помітно більшає) — Миколи Куліша і Тараса Шевченка. Взагалі Херсон — яскравий приклад розрізненості українського Півдня, яку, очевидно, доцільно сприймати не як проблему, а як особливість. І за допомогою цього по-новому позиціонувати себе у країні та світі.

Експерти називають Херсон умовною моделлю всієї України. Про це свідчать хоча б результати останніх парламентських виборів. Частині херсонців характерний певний нігілізм і критика влади. Водночас місцеві швидко об’єднують зусилля для захисту свого міста від «чужих». «Живі» херсонські сили розуміють, що у частині своїх негараздів винні, у тому числі, й вони.

Попри пропагування деяких українофобів стереотипу Херсона як «исконно русского города», тут не так часто зустрінеш літературну російську мову. Це скоріше місцевий суржик. Більше того — якщо на вулиці ви заговорите до когось українською, понад третину місцевих у розмові з вами перейдуть на рідну.

Підтримуючи й розвиваючи громадянське суспільство, газета «День» шукає своєрідні позитивні смисли, які притаманні кожному українському регіону і які сьогодні потребують перезавантаження та якісно нового позиціонування. За прикладом Криму й Донецька ми цього разу організували круглий стіл у Херсоні. Під час понад двогодинної дискусії на тему «Як зберегти унікальне минуле і сформувати майбутнє обличчя Херсона» наші експерти говорили про необхідність якісного ребрендингу міста, культурно-історичну основу для цього, шляхи «збудження» громадянського суспільства та методи нового позиціонування свого краю. Як жартували учасники круглого столу, ініційована «Днем» дискусія, крім можливості висловитися та підняти важливі теми, стала для них хорошим приводом для зустрічі. Декотрі з експертів не бачилися кілька років. До речі, захід відбувся у стінах факультету філології та журналістики Херсонського державного університету — у середовищі, де й виховуються згадані «живі» сили.

Пропонуємо читачам «Дня» найцікавіші думки учасників круглого столу.

•СУТЬ БРЕНДИНГУ — ПРОПАГУВАННЯ СПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

Віталій КРИЖАНОВСЬКИЙ, голова Херсонського обласного відділення Спілки дизайнерів України:

— Кілька років тому представники херсонських обласних відділень Спілки дизайнерів України та Спілки рекламістів ініціювали два проекти щодо програми айдентики Херсонщини і Херсона. По області результати помітніші, розроблено цикл графічних елементів, який обѓрунтовано певними смислами. Реакція на нього неоднозначна. І це нормально. Не варто приховувати, що маркетинг території — це маніпулювання свідомістю людей. А якщо ми керуємо свідомістю, то можемо впливати на вчинки. Звичайно, маніпуляція при брендингу міст має іншу мету, ніж комерційний маркетинг. Але і те, й інше обов’язково повинно будуватися на змісті. Важливо, що наша робота допомогла багатьом зрозуміти це. І деякі представники влади, і громадські експерти побачили, що суть брендингу полягає далеко не в дизайні, а в усвідомленні ресурсів Херсона, у розумінні самими херсонцями потреби пропагування спільних цінностей. У цьому світлі дуже дивним є оголошення управління культури Херсонської міської ради конкурсу на бренд міста. Я вдячний «Дню» за можливість висловитися з цього приводу у попередніх публікаціях (див. «День» №33 від 22 лютого цього року). Нещодавно прочитав думку професіонала у галузі брендингу Василя Дубейковського, який написав: «Невдачі народних конкурсів не корелюють із якістю влади чи якістю життя, сам конкурс — це методологічна помилка... Влада Херсона виявила бажання вкотре наступити на граблі... дуже важливо відмовити її від цього». Я не скажу, що у міській владі працюють погані люди, просто вони оперують інструментами, які давно пора ставити в музей. Вони не зламалися, а просто з іншого виміру й часу.

Володимир КОРОБОВ, професор, завідувач кафедри філософії і соціології Херсонського національного технічного університету:

— Тема брендингу дуже актуальна сьогодні для Херсона, адже без цього сучасне місто не може розвиватися. Я згадав кілька ярликів, які колись навішували нам: «малая Одесса», «батьківщина кавунів», «колыбель Черноморского флота России», «нащадки скіфів» тощо. Не спрацювало. Я довго аналізував, чим наше місто відоме світу, і зараз, гадаю, нам не треба вигадувати чогось нового, а нарощувати зусилля на тій ниві, яка вже мала успіх — позиціонувати себе з морем. Як на мене, у цьому й полягає місія «нового» Херсона: давати світу професійних моряків. До речі, завдяки Херсонській державній морській академії імідж морського міста як ковальні кадрів морської справи поступово переходить від Миколаєва та Одеси — у Херсон. Ця професія знана, популярна, грошовита і навіть романтична. Якщо розвивати цю лінію, вона може мати не лише всеукраїнське, а й світове значення, адже морякам справді відкритий увесь світ, відповідно через них по-новому відкриватиметься й Херсон. Місто поки що не розуміє усіх перспектив цієї теми. Потрібно спільне бажання громадськості ламати негативні уявлення про моряків. Поети, художники, кіномитці, режисери театру своїми творами могли б дати цьому напрямку новий подих. Та й історія нам у цьому допомагає. Перший корабель військового Чорноморського флоту було спущено на воду саме в Херсоні. Між іншим, одним із символів Херсона колись був чудовий вітрильник «Товариш». Історія втрати цього судна дуже неприємна. Про це, до речі, йдеться у виставі Миколи Гоманюка. Під час розмов із багатьма моряками, які ходили на «Товаришу», режисер дізнався чимало цікавих легенд та історій. Утім, цей пласт чомусь не затребуваний у нас. І від цього апатичність багатьох херсонців. Вони відчувають, що їхній досвід нікому не потрібен. Добре, що таким круглим столом «День» пробуджує нас і показує, що Херсон важливий для України.

Ще одна проблема херсонців на шляху до перевідкриття себе іншим — це, на мою думку, негативні риси провінціалізму. Нам потрібно робити ставку на культурні й освітні зв’язки херсонської молоді з нашими сусідами. Влада в цьому плані неповоротка. Тож рух повинен йти «знизу», від громадськості. Наприклад, завдяки моїй ініціативі Херсонський національний технічний університет підписав партнерські угоди з Люблінським католицьким університетом та Придністровським державним університетом. Наразі триває співпраця.

•15% АКТИВНИХ ГРОМАДЯН — ХОРОША СТАТИСТИКА

Дементій БЄЛИЙ, голова Херсонської обласної організації Комітету виборців України:

— Нещодавно експерти обласної організації КВУ провели соціологічне дослідження настроїв наших громадян. Ми цікавилися різним: чи задоволені вони стандартами життя у місті, культурними заходами, благоустроєм, вшануванням історичної пам’яті. Також — чи бажають підтримувати громадські ініціативи. Наприклад, щодо повернення вулицям їхніх історичних назв опитані розділилися на три майже рівні групи. Одні не хочуть нічого змінювати, бо це вдарить по їхньому бюджету, або ж не воліють чіпати радянського минулого. Трішки менше людей позитивно оцінюють такі зміни. І майже стільки ж нічого про це не чули, їх питання не цікавить. Інший приклад — ми запитали, чи готові мешканці міста вийти на захід по благоустрою у власному дворі, якщо його оголосить міський депутат з їхнього округу. Лише 15% впевнено сказали, що прийдуть. Це і є та частина херсонців, які прагнуть щось робити, долучатися до приватних ініціатив. Інші зазвичай закриті у своєму вузькому середовищі побутових проблем. Їм далекі питання брендингу, переосмислення історії міста, бо вони у першу чергу думають, як заробити на хліб і, до того ж, працюють далеко не в комфортних умовах. Наше місто мультикультурне, тому й шлях створення його позитивного іміджу для самих себе й інших повинен бути багатовекторним.

Станіслав ТРОШИН, депутат Херсонської міської ради:

— Так, справді серед мешканців Херсона лише близько 15%, які готові діяти. Утім, на мою думку, цього достатньо для конструктивних змін у місті. В інших містах та країнах таких активістів не набагато більше. Якщо у Києві є 15% готових до дій, то це вже півмільйона людей! Варто сказати, що десятиліттями нам нав’язували зовсім інші цінності. Недаремно ж існує вислів «инициатива наказуема». Коли я розповідаю своєму дідусеві з бабусею, як насичено минув мій день, що я розробив, пропонував, підтримав, то вони повторюють мені цей вислів. Якщо це кажуть люди з хорошою освітою, яку здобули в Києві та Москві, то що ж можна вимагати від звичайного херсонця.

Попри це ми маємо низку показових прикладів, коли спільні зусилля громадськості дозволили відстояти багато важливих об’єктів. Це кампанія по захисту єдиного парку в Таврійському мікрорайоні. Також — шахова школа, будинок якої постійно хтось хоче викупити, стадіон «Спартак», сквер імені Береша. Знаю десятки прикладів, коли херсонці відстояли дитячі майданчики чи зелені зони, де починалося будівництво чергового кафе. Люди на різних рівнях захищають не лише свої приватні території, а й усе місто. І це — херсонці різного віку, політичних уподобань, професій. Я переконаний, що навіть серед невеликої кількості активістів є розумні голови, які здатні вести за собою людей у правильному напрямку.

Сергій ДЯЧЕНКО, краєзнавець:

— Херсонці справді часто самоорганізовуються, коли їм уривається терпець. Але наразі політика дуже впливає на людей, роз’єднує їх. Відтак, важко знайти одну спільну ідею, котра б об’єднувала всіх. А можливо, таких ідей повинно бути кілька, адже Херсон — багатонаціональне й багатокультурне місто. І в цьому наша особливість. За великим рахунком ми ніколи не замислювалися над національністю людей, які чимось допомогли місту. Український музикант, російський архітектор, грузинський письменник чи англійський лікар — тут однаково тепло згадують їхній вклад у розвиток міста. Коли я говорю про Потьомкіна чи Катерину II, то, попри їхні політичні вчинки, як краєзнавець оцінюю те, що вони зробили конкретно для міста. Херсонці розуміють складні політичні рішення імператриці, але вони люблять зведені нею архітектурні пам’ятки. Тому Херсону наразі важко позиціонувати себе у лінії історії української нації. Це правильна лінія, адже Україна формує свою національну — зрозумілу всім — ідею. Але переосмислювати історію тут потрібно еволюційним шляхом.

Поки що херсонці обурюються, коли руйнують їхні історичні пам’ятки, але далеко не всі готові вийти захищати їх. У 1970 роки тут із щемом у серці перенесли знесення будинку відомого англійського лікаря Д. Говарда. Про нього сьогодні ніхто не згадує. Більше того — не так давно у історичному центрі Херсона звели величезний торговельно-розважальний центр. Більшість херсонців активно виступала проти, адже зруйновано унікальні театральні сходи та площу. Але бізнес-інтереси перемогли.

Експерти якось констатували: за всю історію існування заборони знищення історичних пам’яток, по суті, не було зафіксовано жодного серйозного покарання людини, що зруйнувала важливий архітектурний об’єкт. Думаю, що Херсон може перевідкритися по-новому за допомогою своїх архітектурних ансамблів. Але це потрібно пропагувати та оберігати. Наприклад, Катерининський собор наразі відіграє значно меншу роль, ніж 50 років тому, коли був збережений «ансамбль» усіє площі.

Анатолій КИЧИНСЬКИЙ, поет, художник, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка:

— Для краєзнавця Дяченка не важливо, хто саме побудував місто. Головне, що воно є зі своїми архітектурними надбаннями. Спробуємо підійти до цього питання по-філософськи. Пофантазуємо: якби 1941 року, під час війни, Гітлер збудував невелике місто на Херсонщині, звів там хороші будинки та силою загнав людей, як ми його оцінювали б сьогодні? Війна закінчилася, але люди не виїхали звідти — прив’язані землею, нерухомістю чи просто вийшло дійсно комфортне для життя місто. То нам сьогодні постійно наголошувати на тому, що цей населений пункту збудував саме Гітлер? Що до нього тут нічого не було? Скажете, ні. То чому в Херсоні відчувається пропагування культу Потьомкіна та Катерини як засновників міста і мудрих політичних діячів? Коли приїздять гості з інших регіонів країни чи з-за кордону, мені соромно пояснювати їм, чому у центральному сквері стоїть пам’ятник Григорію Потьомкіну, а немає пам’ятника Миколі Кулішу. Адже у десяти метрах від скверу розташований обласний театр, що має ім’я нашого земляка Куліша, до речі, драматурга зі світовим іменем.

Творча інтелігенція Херсона наразі намагається культурно «перезавантажити» херсонців, зламати ті антиправила, що були тут насаджені упродовж останньої сотні літ. Зрозуміло, що це потрібно робити за підтримки влади. Як наслідок, очевидно, що дедалі більше херсонців вважають себе культурними і духовними нащадками не Катерини ІІ, а Тараса Шевченка, який дав чітку оцінку імператриці. Майбутнє покоління херсонців не зрозуміє, не пробачить нам, якщо ми не розвінчаємо культу імператриці та не приберемо з центру міста пам’ятника Леніну.

Якось, у роздумах про те, який слоган міг би бути оптимальним для нашого степового краю, що омивається Дніпром, знайшлися такі слова: «Дніпро і степ — крила для злету». Дві ключові матеріалізовані частини нашої області, від чого можна було б відштовхнутися, позиціонуючи місто по-новому.

Сергій ДМИТРІЄВ, священик:

— Мені завжди болить те, що Херсон розвивається якось відірвано від області. Особисто я бачу величезний духовний, культурний, інтелектуальний потенціал українського, зокрема херсонського, села. Це — наше «друге дихання». Щороку я везу дитячі фольклорні колективи виступати у Польщу, Росію та інші країни. Вони там всіх просто зачаровують. А це переважно талановита сільська юнь. Бренд Херсонщини потрібно виробляти нерозривно від колориту нашого села. А розповідаючи історію міста, варто брати до уваги околиці, де люди жили задовго до створення Херсона. Для початку можна переймати хороший досвід сусідніх країн, де виставки, фестивалі, презентації відбуваються не у великих містах обласного значення, а на периферії. Натомість сьогодні багато наших дітей навіть в обласному центрі не були на екскурсії. Коли ми возимо дітей зі Скадовська чи Голої Пристані до Херсона, вони повертаються ніби заряджені перспективою особистісного розвитку. Ми не можемо говорити ні про культуру, ні про історію, ні про економіку Херсона відірвано від українського контексту.

Херсонських чиновників важко долучити до культурних проектів, а тим паче пояснити необхідність нового позиціонування міста. Але це потрібно робити. Я багато разів пропонував виготовити невеликих стилізованих чумаків і розставити їх по місту. Один — нехай ловить рибу із Дніпра (на березі), а другий — продає сіль (на ринку). Подібну ініціативу бачив у Вроцлаві. Я впевнений, що херсонці можуть стимулювати владу працювати на благо розвитку міста. Але громадські й культурні діячі, журналісти — всі гуртом повинні мотивувати людей краще пізнавати свій край, батьківщину. Ми разом мусимо роз’яснювати херсонцям, чому в нашому середмісті має стояти пам’ятник Кулішу, а не Потьомкіну! Чому потрібно не виїжджати з міста, а змінити на краще своє життя тут. Я вже півроку викладаю в університеті. І мушу визнати, що бачу величезний потенціал у молодих людях. Якщо ми втратимо цей потенціал, він виїде з Херсона чи взагалі з країни — не буде за рахунок чого розвиватися далі.

Михайло ВУСТЯНСЬКИЙ, архітектор:

— Позиціонувати Херсон можна за допомогою архітектурних ансамблів. Щоб зберегти історичне обличчя міста, переконаний, ключові архітектурні пам’ятки потрібно консервувати, а не реставрувати. Коли нині влада береться щось реставрувати, то це лише руйнує пам’ятку. Сьогодні тільки вигляд старих вулиць дає змогу відчути справжню естетику Херсона. Будинки навіть із відваленою штукатуркою немовби одухотворені. Унікальність архітектурного Херсона — в його плануванні, зокрема, масштабність вулиць, розміри будинків. Звісно, новобудови, зокрема торговельно-розважальні центри, не дуже вписуються у херсонський стиль. Але громада може й намагається разом із владою вибудовувати нове обличчя міста. Склобетон може цілком пасувати до старої архітектури, але до цього потрібно підходити з головою. Активні мешканці не раз доводили, що здатні захистити ключові об’єкти свого міста, і пропонували конструктивні шляхи їхнього розвитку.