«Домашнє завдання, яке ми не виконали»
У Львівській політехніці обговорили інноваційні методи збереження інтелектуальної спадщини еміграції
Євген Маланюк та Олег Ольжич, Іван Багряний та Улас Самчук, Іван Лисяк-Рудницький та Юрій Шевельов... Можна довго продовжувати цей перелік українських інтелектуалів світового рівня, які у вимушеній еміграції боронили честь свого уярмленого народу. Неймовірної цінності скарби приховані в інтелектуальних надбаннях української діаспори, які, на жаль, досі залишаються невідкритими для багатьох українців. А засадничі думки українських закордонних інтелектуалів ще не стали загальносуспільним надбанням.
Збереження спадщини української еміграції — пріоритетне завдання для незалежної української держави. На цьому регулярно наголошує «День», який неодноразово порушував це питання не лише на сторінках газети, а й у круглих столах, організованих виданням (наприклад у рамках проекту «Самоосвіта online» 2012 року «День» провів круглий стіл, присвячений саме інтелектуальному світу провідних діячів зарубіжного українства ХХ століття, за участі таких провідних інтелектуалів, як Іван Дзюба, Оксана Пахльовська, Володимир Панченко, Лариса Івшина та інші).
Днями в стінах Львівської політехніки Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою організував науково-практичний семінар «Інноваційні методи збереження інтелектуальної спадщини української еміграції».
Як зберегти великі пласти друкованої спадщини української діаспори? Як актуалізувати питання дослідження історії, діяльності української еміграції та поширення цих знань у суспільстві? Чому інновації в бібліотекарстві важливі і як сьогодні вони стануть у пригоді українському суспільству? Відповіді на ці та інші запитання шукали в діалозі учасники науково-практичного семінару.
«ОБОВ’ЯЗОК НЕ ЛИШЕ НАУКОВЦІВ, А Й УСІХ НАС, НАШОЇ ДЕРЖАВИ»
«Питання збереження інтелектуальної спадщини еміграції надзвичайно важливе для України, — наголосила у своєму вступному слові директор МІОКу Ірина КЛЮЧКОВСЬКА. — Ми повинні розуміти, що співпраця української діаспори і світового українства — процес багатовимірний і багатосторонній. Це не лише угоди між Світовим Конґресом Українців і міністерствами, з парламентом чи з такою інституцією, як наша. Лише вершина айсберга, під якою ховається величезний пласт невиконаної роботи.
Мусимо сказати, що наші завдання, які ми поставили, які повинна ставити сама собі Україна, є невиконаними. Якщо ми говоримо, що українська діаспора є інтегральною частиною українського соціуму, якщо ми стверджуємо, що історія української діаспори — це інтегральна частина української історії та культури України, то ми повинні розуміти: коли інтелектуальний продукт, який створювався понад століття, не є інтегрований в наше інтелектуальне буття, то це не просто погано. Це домашнє завдання, яке ми не виконали.
Зберегти те, що створила наша інтелектуально багата еміграція, яка творила насправді дива на чужих територіях, — це обов’язок не лише науковців, які відкривають ці скарби для широкого загалу, а обов’язок усіх нас, обов’язок нашої держави.
Коли мені кажуть, що один у полі не воїн, я не погоджуюся. Й один у полі може бути воїном. Це своїм прикладом доводить професор Олег Богуславський, який створив електронну бібліотеку Diasporiana.
«УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА»
У рамках семінару відбулася презентація електронної бібліотеки Diasporiana — проекту зі збереження інтелектуальної спадщини української еміграції та розсіяння, що відкриває унікальні надбання української діаспори тисячам дослідників і зацікавлених осіб в усьому світі.
Презентував цей проект його засновник — Олег БОГУСЛАВСЬКИЙ, професор, директор Інституту журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету (м. Запоріжжя).
Diasporiana — це найбільша українська діаспорна електронна бібліотека, заснована Олегом Богуславським 2011 року. На сайті розміщені тисячі книжок та періодичних видань, об’єднаних тематикою всесвітнього українства.
Одна з головних цілей проекту — створення електронних копій друкованих документів, що зберігаються у фондах бібліотек та інших закладів культури, приватних колекціях, з метою збереження інтелектуальної спадщини та запобігання фізичній втраті документів. І, звичайно ж, це забезпечення можливості вільного доступу користувачів до надбань української еміграції за допомогою інтернету.
Ця електронна бібліотека відкриває для світу історію української діаспори і формує у дослідників новий погляд на наукові та культурні надбання нашого народу.
«Наше завдання — виробити механізм, продумати певні кроки, аби наповнювати, розвивати і поширювати ресурс «Diasporiana», який є справжнім клондайком, недослідженим, непізнаним, невивченим і, що найгірше, неоціненим», — відзначила під час семінару директор МІОКу Ірина Ключковська.
У своїй презентації Олег Богуславський відзначив, зокрема й проблемні моменти в роботі електронної бібліотеки. Передовсім треба розуміти, що це приватний проект, який не переслідує комерційних цілей. Без фінансової допомоги ззовні на якісь суттєві покращення технічної сторони проекту очікувати не варто. А оцифрування тих книжок, документів відбувається на аматорських сканерах, а не на сучасному обладнанні.
«Така електронна бібліотека мали би бути створена державою», — лунала в цей день думка, з якою неможливо не погодитися.
ЧИ МОЖЛИВЕ ОБ’ЄДНАННЯ РЕСУРСІВ?
Оцифрувати означає зберегти та удоступнити. Це головна причина, чому створення електронних бібліотек із літературною спадщиною української еміграції є пріоритетним завданням для України в ХХІ столітті, коли технології дають прекрасні можливості для відновлення і популяризації непізнаних знань.
Презентували в рамках наукового семінару й інші електронні ресурси. Зокрема, «Електронний архів українського визвольного руху», про який розповів керівник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан ЗАБІЛИЙ.
Чи можливо об’єднати всі такі ресурси в одну велику електронну базу? Питання, яке неодноразово звучало від учасників семінару. Об’єднати — можливо, але зробити це дуже важко. Навіть із технічної точки зору, адже всі електронні архіви створені на різних технічних платформах. А держава в цьому питанні так і не надала єдиного рішення. Однак ідеї для об’єднання необхідно шукати та реалізувати.
Чи вдасться це зробити в найближчому майбутньому? Питання залишається відкритим.
