Допомога — це не тільки гроші

Опинитися на маргинесі суспільства не так уже й важко. Така доля чекає тих, хто втратив роботу, залишився без родини або внаслідок цього опинився на вулиці без даху над головою. Нещасть і неприємностей, які можуть статися з людиною, надзвичайно багато, а от шляхів повернення до нормального життя суспільство, зокрема, українське, ще не виробило. Останнім часом над стандартами соціальної адаптації працюють в Українському фонді соціальних інвестицій (УФСІ) — експерти кажуть, що будь-яка людина насамперед повинна бути безпечною для себе і для оточуючих. Учора фахівці УФСІ презентували стандарти соціальної допомоги людям, які повернулися з місць позбавлення волі та дорослим бездомним.

Людей, які опинилися за межею бідності і суспільства, дуже багато. Тільки в місцях позбавлення волі їх перебуває близько 170 тисяч, а точна кількість бомжів невідома — можна хіба що спостерігати, як їх більшає з кожним роком. Однією з найбільших проблем таких людей, як стверджують експерти, є нестача інформації про те, куди можна звернутися по допомогу. Тут перевагу мають ті, хто повертається з місць позбавлення волі: їх принаймні інструктують щодо того, де знаходяться центри соціальної допомоги. Інша справа, що такі центри є не скрізь, і, відповідно, кияни мають значні переваги перед бездомними та покинутими, скажімо, із Недригайлова чи Стрия.

Проект стандартів передбачає створення центрів соціальної допомоги за місцем проживання і розмежовує людей, які потребують допомоги, за віком, соціальним статусом, станом здоров’я та іншими особистісними факторами. Нове у проекті — конфіденційність послуг і те, що у плануванні адаптації бере участь сама людина — разом із працівником центру вона може домовитися як про працевлаштування, так і про навчання певній професії з урахуванням власних можливостей. Традиційно під час надання допомоги мають відбуватися і розмови із психологами, які допомагають позитивніше дивитися на світ.

Проект УФСІ ще далекий від впровадження, але, безумовно, потрібний. На нинішньому етапі українське законодавство передбачає суттєву соціальну допомогу здебільшого дітям, які залишилися без піклування. З дитиною простіше хоча б тому, що у кожному місті є притулок, куди малюк може прийти, отримати дах над головою, освіту, а в перспективі — справжню родину. Для дорослих, які не знайшли свого місця в нашому соціумі, таких умов держава не створила: навіть перший притулок для бомжів у столиці відкрили лише після того, як під час зимових холодів на вулицях загинули близько тисячі бездомних.

Коли держава говорить про соціальну адаптацію, найчастіше йдеться про грошові виплати. А це часто не те, в чому обділені люди мають гостру потребу. Куди частіше потрібно зробити паспорт і пройти медичне обстеження — ні на те, ні на інше грошових виплат без кваліфікованої правової допомоги не вистачить. Людям, котрі замість житла й роботи мають розірвані соціальні зв’язки, потрібне розуміння й повага суспільства. «Багато хто, виходячи з тюрми, сумнівається, що потрібен тут, — сказав на презентації координатор експертної групи Олександр Бец. — Якщо звільненого не взяли на роботу одразу, удруге він може й не прийти». Якщо покинута дитина знає, що у світі дорослих її десь чекає мама, то дорослому це треба не тільки пояснити, а й довести, і, може, як малого відвести за руку до соціальних працівників чи роботодавців. Суспільство мусить адаптувати людей так, щоб вони стали безпечними для суспільства і для себе, щоб не хотіли й не могли повернутися в переходи й теплотраси.