Дивна українська демократія...

Останніми днями взаємні звинувачення основних претендентів на президентську «булаву» в можливих фальсифікаціях виборів сягнули апогею. Безумовно, деякі рішення Центральної виборчої комісії, зокрема щодо можливості голосувати вдома без надання документів про стан здоров’я та відмови в реєстрації двом тисячам спостерігачів з Грузії, дають підстави для невтішних прогнозів стосовно можливих масштабів фальсифікацій. Тим більше, що в регіонах триває підозріла метушня навколо виборчих комісій. Так, минулої середи прес-служба Управління Служби безпеки України в Житомирській області оприлюднила інформацію про відмову виконувати свої обов’язки трьох голів дільничних виборчих комісій і однієї окружної.

Водночас надходить все більше повідомлень, що на Житомирщині практично від кожного кандидата в президенти, якого представляють у виборчих комісіях певні люди, вони отримають значні суми. Сподіватися на те, що, взявши гроші, ці члени комісій будуть керуватися законом, а не вказівками своїх «благодійників», марно.

Ситуація навколо виборчих комісій непокоїть і місцеву владу. Минулого четверга на спеціальній нараді з головами райдержадміністрацій і мерами міст Житомирщини щодо забезпечення виборчого процесу голова облдержадміністрації Юрій Забела відзначив, що загалом в області має проголосувати 1 млн. 973 виборця, а всього в області сформовано шість виборчих округів, 1415 звичайних і 40 спеціальних виборчих дільниць. Але кошторис на утримання комісій урядом профінансований лише на 52%. Губернатор сказав також, що є багато інформації щодо можливості спроб зриву виборів на окремих дільницях, особливо на тих, де з попередніх виборів можна спрогнозувати перевагу того чи іншого кандидата. А в масштабі України мова може йти навіть про цілі округи. За його словами, є дані, що на певних дільницях кількість тих, хто подав заяви на забезпечення голосування на дому, сягає показника від 11% до 15%, але загальних даних по області на момент наради не було. В кінці губернатор попросив затриматися очільників міст і районів, щоб поговорити з ними у «закритому» режимі. Залишається сподіватися, що він не став їм давати вказівки, протилежні тим, які озвучував на публіці, особливо про необхідність чесних і прозорих виборів. Не можуть не викликати тривогу й повідомлення з авторитетних джерел, що на Житомирщині деякі голови дільничних комісій категорично відмовляються надавати представникам міліції дані про тих, хто подав заяви для голосування на дому. (Привіт міністру Юрію Луценку, який видав відповідне розпорядження, про яке заявив публічно.)

У свою чергу лідер Житомирської обласної організації ВО «Батьківщина», народний депутат України Сергій Пашинський, на недавній прес-конференції у Житомирі зазначив: якщо відсоток тих, хто голосує в квартирному режимі, перевищує 1,5%, це означає, що готується фальсифікація. І це прямий шлях до сценарію, який Партія регіонів збиралася втілити у 2004 році. Не погодитись із цим важко. Проте і бютівцям не варто дуже розводитися про можливі фальсифікації, бо, за даними колег, які прем’єр не дезавуювала, вона в тіньовому режимі активно співпрацює з головним «підкилимним» куратором виборчого процесу 2004 року від влади, тодішнім головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком. І саме він буквально днями публічно і з неприхованою злобою висловився про повстання народу на Майдані в тому ж 2004 році. Тоді виникає велике запитання: чи щира пані Юлія, коли хоче представити себе спадкоємницею помаранчевої революції і одночасно співпрацює з людиною, яка відверто зневажає ці ідеали? Людиною, яка у 2006 році набрала разом із блоком «Не так!» ледь 1% голосів (тобто стала політичним пігмеєм), але тепер заявляє про те, що претендує на найвищі посади в державних органах. Бо не Вікторові Медведчуку називати когось пігмеєм (як він це робить) і говорити про законність.

І наостанок: невже після більш ніж 20 років, які пройшли з тих пір, коли (тоді ще в Радянському Союзі) пройшли перші відносно демократичні вибори, Україна знову повертається до системи, коли, як говорив тиран Сталін, важливо не як голосують, а як підраховують? Тоді наші перспективи справді невтішні. Бо є істина, підтверджена всім попереднім досвідом розвинених країн: на фальсифікаціях виборів нормальної країни не побудуєш.