Дзержинськ. Мітки війни

Місто Дзержинськ є в Україні, Росії, Білорусі і, цілком ймовірно, ще десь на просторах колишнього Радянського Союзу. Український Дзержинськ розташований у Донецькій області. Там живуть трохи більше 30 тисяч людей, а разом із населеними пунктами, підпорядкованими міськраді, виходить більше 70 тисяч мешканців. Є шахти, фенольний завод, хлібокомбінат...

Ще донедавна сонне місто стрясла війна. З минулої весни і до 21 липня тут порядкувала «ДНР». Дзержинськ звільнили, але поряд  — захоплена бойовиками Горлівка. Взимку місто обстрілювали, кілька мирних жителів загинули. «На мапі немає міста, а вони тут воюють», — дивується охоронець місцевої шахти. Місто на мапі є, але добиратися туди складно через розбиті дороги.

ЯК ВІДПОЧИВАЮТЬ БІЙЦІ

У Дзержинськ ми потрапляємо разом із бійцями «Миротворця» — добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення. Їдемо в інкасаторській машині. На дорогах трясе «бувай здоров!». Темніє, подекуди вмикають ліхтарі. Бійці розповідають, що освітлення з’явилося, коли вони зайшли у Дзержинськ.

Зараз «Миротворець» базується у санаторії-профілакторії «Райдуга» неподалік від центру міста. Втім, бійці ходять по Дзержинську рідко і тільки у справах. Їхнє завдання — патрулювання на околицях. 

ІСТОРИЧНІ ПОВІСТІ, КЛАСИКА, ДЕТЕКТИВИ — РІЗНІ КНИГИ ДОПОМАГАЮТЬ БІЙЦЯМ РОЗСЛАБИТИСЯ

«Райдуга» — типова радянська установа з блоками по дві кімнати, їдальнею, балконами. Стіни обвішані малюнками від школярів. На дверях до помешкань написані позивні бійців. На одному з поверхів є стіл для пінг-понгу. Поряд у «вітальні»  бійці читають книжки і дивляться телевізор — в основному новини. Визначеного часу для сніданків та обідів немає. Їдальня працює з восьмої ранку до дев’ятої вечора, у цей проміжок кожен може прийти і взяти тарілку каші з гуляшем чи суп. На столиках — чайники з компотом, сало і маринована капуста з буряком від волонтерів — останню хлопці обожнюють.

О дев’ятій ранку та о пів на десяту — шикування. Усі бійці збираються у вітальні, їм роздають завдання і розповідають про ситуацію у зоні АТО. Зараз комбат «Миротворця» — Андрій Бахтов. У день, коли ми потрапляємо на базу батальйону, підступи до Дзержинська обстрілюють, бойовики випробовують якусь зброю у полях — там щось горить. У Києві хвилюються, Андрію Бахтову телефонують, щоб дізнатися про ситуацію. Комбат заспокоює, що все більш-менш тихо.

УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВМІЮТЬ ТРИМАТИ УДАР НАВІТЬ У НАСТІЛЬНОМУ ТЕНІСІ

На базі панує спокій. Хтось стриже товариша, хтось грає у теніс. Бійці фотографуються у профіль чи у балаклавах. Розповідати про себе під запис не хочуть, бо багато з них — професійні військові та міліціонери, хтось ще й побував у полоні після іловайського котла. Нас поселяють у кімнаті військових, які на завданні. Там тепло, на столі велика коробка льодяників, а на підвіконні лежать книжки історичних повістей. Під вікном — дві гирі по 24 кілограми. Надворі шаленіє вітер — інколи здається, що тріщать не гілки дерев, а далекі вибухи снарядів.

ЗАКРИТО ВСЕ, КРІМ СПАЛЕНОГО

Вдень йдемо дивитися Дзержинськ. Їдемо на міліцейському УАЗику «Миротворця». На задньому сидінні розкидані цукерки. Тільки-но авто виїжджає з бази, до нього підбігає білявий хлопчик. Солодощі дістаються йому. 

Спочатку їдемо на стадіон «Авангард». У його приміщеннях бійці «Миротворця» базувалися влітку. Зараз тут нічого не відбувається, двері до великого басейну взагалі забиті.

Наступна зупинка — шахта «Торецька». На територію не пускають — режимний об’єкт. На стоянці біля шахти скромні машини: «Волга», запилені «лади». У кутку «заховалась» іномарка когось із керівництва. «Влітку шахта працювала нормально. І за «ДНР» також. Тут гора вугілля, вистачить і для правнуків», — каже охоронець, який працює тут з 1988 року.

Окраса міста — палац культури «Україна». Всередині будівлю оздоблено білим мармуром, є зимовий сад. Але все це ми бачимо тільки з вулиці через віконця, бо будівлю зачинено. Вахтерка вийшла до нас, пообіцяла з’ясувати у керівництва, чи можна пройти всередину, і зникла.

Поряд парк, де бігають групки молодих спортсменів. Видніються два білі бюсти, пам’ятники Захару Козодоєву та Степану Рябошапці, забійникам з шахти імені Дзержинського, героям перших п’ятирічок. Навколо чисто, розбиті клумби. Через дорогу — універмаг «Москва». Багато оголошень про автобуси до Москви чи Ростова.

Неподалік випнув груди кам’яний Ленін. Поблизу стоїть міськрада. У будівлю заходимо вільно, бо там нікого немає. Споруду обстріляли з танка бойовики «ДНР» під час зачистки міста влітку. Будівля повністю вигоріла, згодом її завісили зеленою сіткою. Жодного ремонту, навіть бите скло біля входу не прибрали.

Стіни міськради викладено кольоровими плиточками: блакитними, жовтими, зеленими, червоними. Подекуди є написи на кшталт «Слава Новоросії!». Втім, на даху майорить прапор України. Звідти його знімали двічі, але військові повертали стяг на місце. Боєць «Миротворця» показує кімнату, де бойовики «ДНР» утримували заручників. Каже, що під час зачистки міста з палаючої будівлі визволили близько 30 осіб.

Ми повертаємося на базу. У кімнаті, де зупинилися, хлопець методично чистить кулемет. Поруч на ліжку чорніє автомат. Ми пакуємо речі. Потім тими ж битими дорогами повз пусті вулиці вирушаємо до Краматорська.

ВІДЧАЙДУШНІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

Незабаром вдалося поспілкуватися з мешканцями Дзержинська, які детально розповіли про життя у місті. «Настрої у нас занепадницькі, люди невдоволені підвищенням цін і діями уряду, — говорить городянин Федір. — У місті активно і координовано поширюють чутки. Зокрема, про те, що скоро прийде «ДНР», відключать воду, українські військові йдуть з Дзержинська, а соціальні служби переїздять до Костянтинівки. Можливо, у поширенні чуток беруть участь мер Володимир Слєпцов і депутати міськради, які свого часу пустили «ДНР» у Дзержинськ».

У ДЗЕРЖИНСЬКУ КРАЩІ ДРУЗІ ВІЙСЬКОВИХ — ДІТИ. БІЙЦІ «МИРОТВОРЦЯ» ПРИГОЩАЮТЬ ХЛОПЧИКІВ ЦУКЕРКАМИ

До українських бійців місцеві спершу ставилися насторожено. Потім деякі городяни почали допомагати військовим: наприклад, привозили їжу і воду. Бійці попервах боялися приймати продукти, але незабаром, за словами Федора, налагодили взаємодію.

«Спочатку чверть городян підтримували «ДНР», а 15 відсотків — Україну. Решта не визначилася, але під впливом «ДНР» та на тлі бездіяльності України ставали на бік самопроголошеної республіки або мовчали. Наразі співвідношення змінилося на користь підтримки єдності України», — зізнається Федір. Місцевий житель зауважує, що нинішня ситуація вдарила по шахтах. Раніше вугільна промисловість активно дотувалася державою. Тепер цього немає, і шахтарі, які кричали про федералізацію та відділення, «притиснули хвости» і випрошують фінансування.

Місто як було депресивним, так і залишиться, переконаний Федір. «Різниця у тому, з якою швидкістю воно остаточно розвалиться, — розмірковує місцевий житель. — Люди тут улесливі. Всі зав’язані між собою. Також багато переселенців. Загалом це різко проукраїнські громадяни. Вони відчайдушні і готові відстоювати свої права».

«МИ — НЕ ЖЕРТВИ»

Ольга Руденко з Дзержинська керує громадською організацією «Екологія та соціальний захист». Активістка допомагає місцевій громаді ромів, зараз розвиває два проекти: один пов’язаний з правовою допомогою ромам, інший має навчити їх, як евакуюватися. Ольга — вольова жінка, відкрито висловлює свою думку і постійно ходить з синьо-жовтою символікою на сумці, попри недоброзичливі погляди містян.

Активістка скаржиться на брак інформації від України. «Колись просила у журналістів якихось листівок. Люди розуміють, що інформація від Росії їх з’їдає. Але українського нічого немає. Хоча б один громадський діяч надрукував мільйон листівок з тими ж історіями військових! Чи розказали б про наших волонтерів. Щоб у людей була надія», — пояснює Ольга Руденко.

Попри обстріли, проблеми з місцевими керманичами і побутові негаразди жителька Дзержинська переконана, що «ДНР» не повернеться у місто. «Ми — не жертви. У нас є завтра, — наголошує Ольга Руденко. — Я, наприклад, їжджу на тренінги, щоб дізнаватися нове. Я віруюча людина. Переконана, що Бог не допустить, щоб ми терпіли біди. Все для чогось відбувається, і все треба прийняти. Просто сподіваюся, що Бог збереже нас у важкий час».