Екологічні загадки. З продовженням?
Вже багато років тому у Полтаві налічувалося кілька больових екологічних точок. По-перше, завод газорозрядних ламп (ртуть), потім завод «Хіммаш» (фтор), два великих оборонних заводи скидали також у нашу Ворсклу ряд доволі токсичних важких металів. Звичайно, ще тодішні екологи, журналісти, які писали на природоохоронні теми, боролись із забрудненням повітря автотранспортом. Ну, а в сусідньому Кременчуку й екологи, і деякі політики навіть зробили собі кар’єру, захистивши місто від спорудження велетенського комбінату білково-вітамінних концентратів. Тут уже боротьба «за екологію» набула всесоюзного масштабу: вчені, публіцисти органів мас-медіа, активісти тодішнього «Зеленого світу» зуміли довести шкідливість новомодного виробництва. Комбінат, недобудувавши, закрили. Великий полтавський еколог, у той час перший секретар обкому партії Федір Моргун, одержав у Москві крісло головного еколога СРСР (голови Держкомітету з охорони навколишнього середовища). Загалом, війна з антропогенним чинником на Полтавщині мала досить резонансні форми, однак усе припинилося з того сумного і тривалого періоду, коли промислове виробництво «впало на коліна».
Власне, боротися було ні з чим: заводи позакривалися, шкідливих виробництв (та й взагалі нових виробництв) більше не споруджували... І все таки у 90-ті роки в центрі України відбувалися процеси нехороші, симптоматичні.
Симптом перший – під назвою «комсомольський» (цю назву я придумав за аналогією з американським фільмом «Китайський синдром»). «Синдром» з’явився в місті Комсомольську в середині 90-х: від дивної, схожої на астму, хвороби постраждали сотні людей. Причому форма «астми» була часом дуже тяжкою, хвороба вражала серце і печінку, людина ставала практично інвалідом. Але найбезглуздішими і найдивовижнішими були ще дві обставини. Перша: медики, хоч як шукали, так і не змогли чітко пояснити походження «синдрому». Друге, ще неймовірніше: хвороба вражала винятково осіб чоловічої статі. Та знов-таки — цей парадокс так і не змогли пояснити. Я тоді постійно контактував з головним терапевтом області Іваном Барановим, який очолював обласну комісію охорони здоров’я. І він розповідав: найкращі українські спеціалісти так і «загубились» у здогадах. «Синдром» виявлявся сезонно, регулярно і... з періодичністю через рік: 1995-го, 1997-го, 1999-го... Загадковий «викид», що калічив чоловіків, пов’язували з гірничо-збагачувальним комбінатом Комсомольська, з видобутком руди. Але прямого взаємозв’язку так і не виявили. Розробляли навіть версію тероризму. Але і військові не зуміли пояснити — яка ще ОР могла так вибірково вразити сотні (і тепер уже) тисячі людей?
Про загадкову хворобу я писав кілька разів. Громадський резонанс був невеликий — створилося враження, що від дивної проблеми просто відмахнулися. Правда, мер Комсомольська, пан Попов, публічно оголосив, що людині (вченому, медику, кому завгодно), яка пояснить «поганий» феномен, він надасть грошову премію. Але, наскільки я знаю, премії так ніхто і не одержав. Вчені сходяться в одному: етимологія хвороби пов’язана з екологією, з навколишнім середовищем. Питання: що до цього середовища потрапило, і чому воно справляє такий вибірковий вплив?
Симптом другий. Сталося це теж незрозуміле отруєння в селі Хомутці Миргородського району, і про нього також було вже достатньо публікацій у газетах (у тому числі в київських). Спочатку мова йшла про те, що якийсь зловмисник «пожартував»: отруїв дітлахів нервово-паралітичним газом типу «Зарін» (про це, зокрема і автору цих рядків, розповiдав уже згадуваний Іван Баранов). Та дещо пізніше утворилась інша, теж цілком офіційна, версія події: діти, мовляв, просто знепритомніли, мовляв, від пекучого сонця — а потім, мовляв, відбувся синдром масової істерії. Батьки «заводять» дітей, діти — батьків... Загалом, історія досить заплутана і, за будь-якого пояснення, дивна. Ну, чого б це і яким це чином «істерія» може тривати понад три роки? Адже саме стільки минуло з моменту загадкового Хомутецького інциденту... Найімовірніше, у всіх випадках шукати треба якийсь ненавмисний, спонтанний «антропогенний чинник», тобто винна та сама екологія, що різко погіршилась. Поки що лише локально.
Що ж істотно змінилося навколо нас протягом цих десяти років? Ну, наприклад, ніколи українськими дорогами не їздило стільки поганих, старих машин, та ще й на поганому, часто кустарного виробництва пальному. У Полтаві лише її автопарк за п’ять років зріс утроє. У Києві, в інших мегаполісах — ще більше... І тиха, зелена Полтава дихає... пилом з-під коліс авто, і ще бозна чим, що вилітає з вихлопних труб: за запиленістю стан повітря за останні чотири роки погіршився на 2,5%. І наше місто з цього показника наздоганяє промислові гіганти України.
Я навів лише одну цифру, бо якраз із цифрами вельми скрутно. Як журналіст, можу засвідчити: добути статистику, що стосується екології, останнім часом стає все складніше. Природоохоронні органи, лабораторії та інспекції дедалі частіше вимагають певної «акредитації», «укладання контрактів» на одержання інформації. Хоча ці установи — на держдотації і просто зобов’язані вчасно і в повному обсязі, без якихось «контрактних основ» інформувати громадськість про її екологічне оточення.
...Нещодавно Полтаву облетіла приємна звістка. Почали працювати конвейєри одного з найбільших у місті і в той же час — унікального, єдиного в країні, заводу ГРЛ (газорозрядних ламп). Утворилася тисяча робочих місць. Для Полтави — помітна цифра... Але завод, кажуть, поки що працює лише на третину своєї колишньої потужності. Оскільки я живу в мікрорайоні по сусідству, цей факт мене егоїстично радує. Завод ГРЛ — це ртуть. А ртуть, кажуть учені, це та сама радіація — з організму не виводиться. Тому я з тривогою чекаю, коли поряд з моїм же «спальним» районом почне працювати знаменитий раніше полтавський завод «Хіммаш». Не хочеться стати жертвою якогось «синдрому» чи іншої малозрозумілої для медиків хвороби. А українські вчені прогнозують: через п’ять—сім років, десь у районі 2010 року, теперішнє піднесення нашої економіки може призвести до неконтрольованої, непередбачуваної за масштабами екологічної катастрофи.
ТІЛЬКИ ЦИФРИ
В Україні зростає забруднення повітря. Приміром, показник рН опадів (тобто кислотні дощі) — на 2% на рік. Кислі опади спостерігалися навіть на Закарпатті. Дуже забрудненим повітрям (вище середнього по Україні) дихають жителі Донецька, Одеси, Дніпропетровська, Маріуполя, Луцька, Черкас, Запоріжжя... Рекордсмен iз запиленості — Дніпропетровськ (за чотири роки вміст пилу в повітрі виріс у півтора рази). А рекордсмен iз забруднення викидами автотранспорту — Київ. Всього за рік цей показник зріс більше ніж... на 80 відсотків.
