Економимо на освіті?
Так вже сталося, що в нашій країні спершу щось прописується в теорії, а тоді застосовується на практиці. Причому доволі часто ця теорія формується з досвіду інших, і цей, чужий досвід, не пристосовується до українських реалій. Щось подібне відбулося з Болонським процесом та системою зовнішнього незалежного оцінювання. Досвід Європи та Америки керівництво перейняло сліпо, не корегуючи, не задумуючись, як він впишеться в українську систему освіти.
Зазвичай всі вказівки ідуть зверху, від чиновницького апарату. При розробці рішень високопосадовці не хочуть консультуватися з тими, хто потім втілюватиме їхні реформи в життя. У нашій країні є вищі навчальні заклади, які давно ідуть шляхом Болонського процесу, які ще до запровадження системи ЗНО розробили власну процедуру тестування при відборі абітурієнтів і працювали за нею упродовж років. Проте цей передовий досвід Міністерство освіти і науки України чомусь не хоче брати до уваги.
Тим більше Болонський процес — це не тільки рейтингова система оцінювання, це обмін науковими кадрами та студентами з іншими вищими навчальними закладами, і не лише українськими, електронні бібліотеки, що дають доступ до світових наукових ресурсів, маленькі групи, які дають можливість викладачеві працювати з кожним студентом. І все це повинно впроваджуватися не хаотично, випробовуватися на практиці, корегуватися.
В Україні є феномен, який на всі сто відсотків уособлює принципи Болонського процесу. Це Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді, що об’єднав студентів усієї країни, налагодив спілкування та обмін досвідом між різними університетами. Що ж як не це є основною ідеєю Болонського процесу? Проте цінність ідеї молоді пройшла повз увагу українських чиновників. І зараз Острозький клуб продовжує функціонувати на ентузіазмі цієї молоді, яка долає стереотипи, пізнає Україну у безпосередньому знайомстві Сходу і Заходу, подає приклад високої національної свідомості.
Необѓрунтованим і невиправданим видається нещодавнє розпорядження Кабінету Міністрів України «Про особливості формування державного замовлення на підготовку фахівців і науково-педагогічних кадрів у 2009 році». Згідно з цим документом значною мірою скорочується обсяг держаного замовлення на підготовку фахівців за окремими спеціальностями. Так, наприклад, на 50% зменшується обсяг прийому молодших фахівців за спеціальностями економіка підприємства, бухгалтерський облік, правознавство, бакалаврів за напрямками економіка підприємства, фінанси і кредит, облік і аудит, право. Не менше, ніж на 10%, зменшується кількість державного замовлення молодших фахівців, бакалаврів, спеціалістів, магістрів на інші спеціальності. Окрім цього, взагалі не передбачається державне замовлення на такі спеціальності, як документоведення й інформаційна діяльність, туризм, декоративно-прикладне мистецтво, фотомистецтво, готельно-ресторанна справа, реклама і зв’язки з громадськістю. Отож, не тільки вступити до вищого навчального закладу випускнику школи тепер буде значно важче (а платити за контрактну форму навчання зможуть далеко не всі). Постає питання, як у таких випадках розвивати Україну як туристичну країну, покращувати її імідж на світовій арені, не стати жертвою інформаційних воєн на рівні цілої держави? І взагалі, як будувати державу без високоосвічених людей?
Відповідь на таке непопулярне рішення стандартна: на дворі фінансова криза, а отже, треба економити. Але чому не пошукати інші шляхи економії, наприклад, скоротити штат міністерства або ж зменшити видатки на утримання штабу зовнішнього незалежного оцінювання? Адже на проведення ЗНО щороку потрібно близько 10 мільйонів гривень. Крім того, система ЗНО далеко не досконала. Вона розрахована на короткострокові знання, вона не дозволяє розкрити творчий потенціал вступника, його мотивацію до навчання. Минулого року Києво-Могилянська академія додатково тестувала абітурієнтів за власними тестами. Проте такий крок отримав лише критику збоку чиновників.
Інші способи економії коштів можна знайти. Вже цього року студенти платять за свої дипломи, хоча державна вища освіта повинна бути повністю безкоштовною. Проте зменшувати кількість державних місць — це сприяти підвищенню корупції. Економити на освіті — це залишати країну без еліти.
