Експедиція у... старість
Незалежний театральний діяч Сашко БРАМА — про свій проект «Осінь на Плутоні» як спробу переосмислити досвід мешканців геріатричного пансіонату
Молоді львівські митці зібрали історії мешканців місцевого будинку для людей похилого віку та на їхній основі створили низку перформансів. Так було закладено основу для міждисциплінарної соціальної вистави «Осінь на Плутоні». Назва невипадкова: осінь асоціюється зі згасанням життя та часом підбиття підсумків, а Плутон настільки ж малодосліджений і далекий для людства, як і старість. Автори характеризують свій проект як поштовх до спільних роздумів про відповідальність за своє життя, людську гідність і добро. Після десятків вислуханих історій вони переконані, що в кожній є щось важливе й невловиме. Творчий колектив хоче поділитися цим і таким чином спробувати повернути своїх глядачів до витоків людяності.
Керівник проекту «Осінь на Плутоні», режисер та драматург Сашко БРАМА розповів «Дню» про особливості роботи над виставою та поділився враженнями від цього процесу.
«ВАЖКО БУЛО СПРИЙМАТИ ВЕСЬ ВИСЛОВЛЕНИЙ БІЛЬ»
— Що спонукало вас перетворити історії літніх людей на мистецький проект?
— Два роки тому я вперше потрапив до Львівського геріатричного пансіонату як волонтер. Було цікаво відкрити для себе щось невідоме, яке, до того ж, трохи лякало. Перші візити мене шокували. Спочатку я сприймав ці історії як свідчення «мучеників життя», проте пізніше моє ставлення до почутого дуже змінилося. Майже через рік ми спробували переосмислити тему старості, коли розпочали роботу над «Осінню на Плутоні».
— Як сприйняли ідею проекту його майбутні герої? Як складалися ваші стосунки?
— Із кожною людиною знайомство відбувалося по-різному. Переважно приводом для контакту було наше бажання зібрати матеріал для вистави. Їм це дозволяло поспілкуватися з кимось новим і попросити про невеличкі послуги. Дуже важко було сприймати весь висловлений біль. Зараз вже відчувається, що треба поновити внутрішній ресурс, сконцентруватися на позитиві. Мешканці пансіонату потребують цього ще більше, тому в рамках проекту ми займаємося з ними арт-терапією. Це дає результат: закриті люди відкриваються, нервові заспокоюються, а озлоблені вибачаються. І ми також вчимося цього разом із ними.
— За вашим задумом у виставі гратимуть не реальні люди, а їхні прототипи — механічні ляльки, що говоритимуть записами голосів. Чому ви обрали для свого проекту саме таку форму подачі?
— До цього нас привели пошуки найбільш адекватного задуму та водночас цікавого способу трансляції історій. Насправді лялька — це лише один із засобів виразності. Ми створюємо виставу на перетині різних видів мистецтва. Це дозволить нам розкрити тему на різних рівнях. Спробуємо попрацювати з автентичним рухом та об’ємним звуковим супроводом. Крім цього, планується багато інших сюрпризів.
«ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ НАСТАЛА «ВЕСНА НА ПЛУТОНІ»
— На якому етапі зараз підготовка вистави?
— Завдяки успішній краудфандинговій кампанії на «Спільнокошті» ми змогли закупити необхідні деталі та матеріали й уже перейшли до технічної реалізації задуму. Розпочинаємо й постановочні роботи. Вже відбулося кілька перформансів на основі історій літніх людей. Також займаємося арт-терапією, про яку я вже згадував. Прем’єру вистави заплановано на кінець вересня цього року. Цілком можливо, що «Осінь на Плутоні» можна буде побачити в жовтні на фестивалі «Galicia. Культ» у Харкові.
— Проект недешевий і складний у виконанні. Хто підтримує вас у його реалізації?
— Непросто бути незалежним театральним проектом. Те, що є на сьогодні, ми маємо завдяки підтримці небайдужих. Перша сцена сучасної драматургії «Драма. UA» та Львівський академічний театр імені Леся Курбаса надали нам простір для створення та презентації лабораторних робіт. Міська і обласна адміністрації допомагають із фінансуванням. До проекту долучилося понад 40 волонтерів, багато людей передавали продукти, з яких ми пекли пироги для мешканців пансіонату. 132 доброчинці фондували нас під час кампанії на «Спільнокошті». Така підтримка допомогла повірити у власні сили. Ми зрозуміли, що наша робота потрібна людям.
— Які перспективи ви вбачаєте для свого проекту?
— Ми багато взяли у цих людей, а тепер хочемо дати щось, що їм реально допоможе. Хотілося б, щоб після «Осені на Плутоні» настала «Весна на Плутоні». Поки що вона існує у формі арт-терапії, можливо, далі це буде щось інше.
