Екзамен у піжамі

Для студентів університетів та коледжів карантин поки не закінчується. Тому, підсумкові іспити, як і навчання останні три місяці, пройдуть для них у режимі онлайн. Міністерство освіти та науки вже підготувало та розіслало навчальним закладам методичні рекомендації, як проводити оцінювання студентів, захисти дипломних робіт та складання атестаційних іспитів («День» уже писав про це у № 94-95 від 22 травня ц.р.).

Нагадаємо, відповідно до рекомендацій, комунікація між викладачами і студентами може відбуватися практично через будь-які доступні системи: електронну пошту, месенджери, програми для відеоконференцій, форуми або чати. Щоб забезпечити об’єктивне оцінювання, закладам радять використовувати авторизований доступ до електронних систем, викладачам потрібно фіксувати час початку та завершення іспиту, а також застосовувати алгоритми випадкового вибору завдань. Захист дипломних робіт теж необхідно проводити у режимі відеоконференції, а примірники цих робіт студенти мають надсилати звичайною чи електронною поштою. Які ж шляхи комунікації зі студентами оберуть українські виші та чи можна у такому форматі справді забезпечити якісну перевірку знань?

ДВІ СЕСІЇ — ПЕРЕД ЕКРАНОМ

У Національному університеті «Києво-Могилянська академія» карантин розтягнувся аж на дві сесії. Справа в тому, що цей заклад навчається за триместрами, тому графік навчання у них дещо не такий, як у інших. Іспити та заліки за другий триместр закінчилися у квітні. Тому до наступної сесії університет вже має апробовані моделі її проведення.

Протягом останніх кількох років у академії функціонував Центр електронної освіти. Саме він нині курує усі питання, пов’язані з дистанційним навчанням, розповідає виконувач обов’язків президента НАУКМА Василь ОЖОГАН.

«Ми започаткували низку вебінарів для викладачів щодо проведення дистанційних лекцій та семінарів. Частина наукових працівників вже мали напрацювання у сфері дистанційної освіти, але тепер ця практика поширилася на увесь університет. Переважно ми використовуємо нашу власну платформу Distedu, що працює на базі Moodle. Вона дозволяє проводити дистанційні заняття, а також побудувати іспити як у вигляді тестів, так і комплексних питань. Окрім цього, ми активно використовуємо застосунки ZOOM та Microsoft Teams».

Василь Ожоган розповідає, що напередодні сесії вони проводять опитування студентів, щоб з’ясувати їхню оцінку освітнього процесу. Цього разу через новий формат, дистанційне навчання, вирішили опитати ще й викладачів. Результати цього опитування показали — дистанційне навчання освітньому процесу не зашкодило.

«На сьогодні можу сказати, що ті студенти, які показували хороші результати під час очної форми навчання, мають хороші результати і на рівні дистанційної форми. Нема різких спадів. Тому я думаю, що ми безболісно вийшли з цієї ситуації», — підсумовує пан Ожоган.

ТЕСТИ ВДОМА

У Національному університеті водного господарства та природокористування, що у Рівному, запевняють, що до карантину були готові. Тут вже багато років застосовують в освітньому процесі ті технології, що нині дозволяють забезпечити дистанційне навчання, а за кілька тижнів — і дистанційні іспити. Зокрема, у закладі функціонує Навчально-науковий центр незалежного оцінювання, який приймає іспити та проводить поточний модульний контроль студентів усіх курсів.

«Цей контроль відбувається у вигляді тестів за комп’ютерами, без участі викладача. Це виключає багато факторів ризику. — розповідає начальник відділу зв’язків з громадськістю університету Віталій ПРОКОПЕЦЬ. — У нас є спеціальні аудиторії, закуплене відповідне програмне забезпечення, нові комп’ютери, налагоджені мережі, аби інтернет не зникав посеред іспиту. Єдина відмінність того, як у нас складалися іспити до карантину і зараз — це те, що студенти проходитимуть тестування з дому».

Іспит вдома дещо відрізняється від аудиторного й тим, що студент може скористатися додатковими джерелами інформації Та пан Віталій упевнений, що ризик списування чи сторонньої допомоги для технічних напрямків -мінімальний:

«Щодо об’єктивності результатів — це дуже дискусійне питання. У нас технічний університет, є своя специфіка. Якщо, до прикладу, школярам з завданнями можуть допомогти батьки чи репетитори, то не так вже й багато сторонніх людей зможуть сісти та оперативно зробити модуль чи іспит, до прикладу, з дисципліни «Опір матеріалів». Ймовірність того, що студенти списуватимуть один в одного, також невелика. Екзамен — це величезна вибірка питань, які трапляються студентам не одночасно. Для розуміння: всього з одного предмету у програмі є, наприклад, 300 питань, а на іспиті система видасть випадкових 20 чи 30. Кожному студенту різні і в різному порядку. Очевидно, що певний ризик списування є, теорію можна десь підглянути. Але мусимо виходити з сучасних реалій».

Усі іспити будуть проходити за розкладом, протягом визначеного часу. Віталій Прокопець зазначає, що університет багато років тому уклав контракт з компанією Google, та нині може безкоштовно користуватися усіма функціями всіх її додатків. Зокрема, у НУВГП працюють з програмою Google Meet. Вона схожа на ZOOM, але дозволяє проводити пари без лімітованого часу, а адміністрація може відслідковувати процес навчання.

ДЕРЖІСТИПИТИ У ZOOM

У Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка вже стартували дистанційні державні іспити та захисти підсумкових кваліфікаційних робіт за допомогою програми ZOOM. Це вперше за історію діяльності вишу студенти проходили атестацію онлайн.

«Цей досвід був новим як для студентів, так і для викладачів, — розповідає викладачка університету, доцентка кафедри історії журналістики Наталія ЖЕЛІХОВСЬКА. — Напередодні іспиту студенти отримали чіткі інструкції щодо правил комунікації у форматі відеоконференції ZOOM. Все відбувалося майже так само, як і під час звичайного оцінювання. У студентів була можливість обрати білет — вони були розкладені перед екраном. Студент називав, який саме він хотів би узяти, наприклад, другий у другому ряду. Викладач брав білет та зачитував завдання. Далі студент готувався письмово. Екрани кожного з учасників іспиту були налаштовані так, щоб члени екзаменаційної комісії могли повністю контролювати процес підготовки».

80% українських студентів, на жаль, навчаються в університеті не стільки для того, щоб здобути знання і професійну кваліфікацію, а щоб отримати оцінку та мати диплом. У зарубіжних університетах студент цінує результат, ніколи не буде списувати, бо це вважається одним із найбільш серйозних академічних проступків. У нас же студент переважно не зацікавлений у здобутті знань, а оцінка для нього є лише формальністю для того, щоб отримати диплом, і це взагалі робить ситуацію абсурдною. Тому все залежить від бажання студентів. Якщо студенту треба навчання, то йому можна повірити та не ставити обов’язкову проміжну оцінку. Він все одно буде вчитися, бо це йому потрібно. А якщо підійти чисто з формальної точки зору, то перевірку можна влаштувати. Але чи покращаться від цього результати навчання і якість освіти? Це дуже сумнівно

Приймали іспити, як і раніше, четверо викладачів, голова екзаменаційної комісії та секретар. А одночасно перебували у конференції орієнтовно десять студентів. 

«Можна нарікати на недостатню можливість проконтролювати процес підготовки, втім це легко залагоджується під час усної відповіді, — пояснює Наталія Желіховська. — Члени комісії ставили уточнювальні питання, на які студент мав відповідати відразу, а тому з’ясувати рівень знань було нескладно».

Олена — одна з магістринь другого року навчання Інституту журналістики, що вже склала державний іспит. Дівчина запевнила, викладачі поставилися до них досить доброзичливо, адже розуміли, що для більшості — це перший подібний досвід. Утім, вона виділила кілька суттєвих недоліків, над якими варто було б попрацювати.

«Перш за все — це вибір білета. Для нас їх розклали, але не навели камеру. Фактично, ми обирали їх наосліп. Це забирало зайвий час. Бо наприклад, ти говориш, що хочеш узяти сьомий білет у першому ряду. Виявляється — його вже нема, і ти маєш знову обирати. По-друге, є нюанси і в процесі підготовки. Ми наводили свої камери так, щоб викладачі бачили наші руки, чи ми ні звідки не списуємо. Але все-таки можливість скористатися додатковими джерелами була і, якщо чесно, я не знаю студентів, які б цю можливість не використали би. Під час усної відповіді деякі викладачі ставили додаткові питання поза білетом, щоб з’ясувати рівень загальної журналістської обізнаності. Але мабуть, більш об’єктивно було б, якби ми відповідали одразу усно, без підготовки».

Окрім Київського національного університету, Олена навчається на магістерській програмі у Швеції. Зараз там також карантин, а іспити змушені здавати дистанційно, через ті ж платформи, що і в Україні. Щоправда, сам підхід до навчання і формування завдань у шведів дещо інший.

«Тут оцінка за предмет складається з групової роботи та індивідуального завдання, яке ми завантажуємо на онлайн-платформу до дедлайну. Це можуть бути практичні завдання, наприклад, створити комунікаційну стратегію чи теоретичні — написати есе за темою. У нас є список літератури, яку ми можемо використовувати в роботі, але цитати звідти необхідно оформлювати належним чином, без плагіату. Тут інший підхід до завдань, викладачі намагаються мінімізувати можливість студента «загуглити» та знайти відповідь. Були, звісно, дисципліни, які вимагали «зазубрювання», але тоді іспит був повністю усним. Думаю, українським вишам також варто було б робити акцент саме на практичному застосуванні отриманих знань. Це б більш об’єктивно показало рівень засвоєного матеріалу», — підсумовує Олена.

ІСПИТ — ФОРМАЛЬНІСТЬ

У законі України «Про освіту» прописане поняття університетської автономії. Відповідно до нього, кожен університет може обирати власні підходи до навчання та атестації студентів. Не залежно від рекомендацій МОН, теоретично, викладачі могли б обрати й інші варіанти оцінювання знань студентів. До прикладу, виставити оцінки за результатами роботи протягом семестру чи навіть перенести атестацію на той час, коли це можна буде зробити стаціонарно. Адже будь-які програми, що дозволяють дистанційно працювати зі студентами, не забезпечать справді об’єктивну оцінку їхніх знань, якщо сам студент не буде в цьому зацікавлений.

«Така перевірка апріорі об’єктивною бути не може, але іншого виходу немає, — зазначає експерт з питань освіти, виконувач обов’язків директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти Ігор ЛІКАРЧУК. — 80% українських студентів, на жаль, навчаються в університеті не стільки для того, щоб здобути знання і професійну кваліфікацію, а щоб отримати оцінку та мати диплом. У зарубіжних університетах студент цінує результат, ніколи не буде списувати, бо це вважається одним із найбільш серйозних академічних проступків. У нас же студент переважно не зацікавлений у здобутті знань, а оцінка для нього є лише формальністю для того, щоб отримати диплом, і це взагалі робить ситуацію абсурдною. Тому все залежить від бажання студентів. Якщо студенту треба навчання, то йому можна повірити та не ставити обов’язкову проміжну оцінку. Він все одно буде вчитися, бо це йому потрібно. А якщо підійти чисто з формальної точки зору, то перевірку можна влаштувати. Але чи покращаться від цього результати навчання і якість освіти? Це дуже сумнівно».