Енергокомунізм

Хід реформ в українській енергетиці нагадує сюжет політичного анекдоту часів розвиненого соціалізму. Пасажирський поїзд зупинився в дорозі через сніжний буран. Начальник поїзда — Леонід Ілліч Брежнєв — не став наслідувати приклад своїх попередників — Володимира Ілліча та Йосипа Віссаріоновича — й не почав роздавати людям кирки й лопати, щоб розчистити рейки. Мудрий послідовник ідей марксизму-ленінізму прийняв більш популістське рішення: «Завісьте у вагонах вікна й оголосіть пасажирам, що вони їдуть!»

ЦЕ НЕ ЇХНІ ДИВІДЕНДИ

Складається враження, що реформи в енергетиці здійснюються під девізом: «Найкращий спосіб розв’язати проблему — забути про її існування». Особливо, якщо розв’язання проблеми пов’язане з чорновою й невдячною роботою, а великих політичних дивідендів не обіцяє. З одного боку, уряд зажадав від енергопостачальників стовідсоткової оплати електроенергії й повністю централізував надходження грошей на єдиний і підконтрольний рахунок. І водночас нічого не зробив для надання постачальникам права відключати боржників, переважна більшість яких — державні або керовані державою установи та підприємства. Використані енергоресурси державні споживачі минулого року оплатили в основному централізованими взаємозаліками, через що енергокомпанії опинилися на межі краху.

З одного боку, уряд нібито взяв курс на «стратегічних інвесторів» під час презентації українських обленерго в Лондоні й Парижі. З другого боку, державні управлінці вдають, що не помічають вимог тих же стратегічних інвесторів, для задоволення яких слід відмовитися від діючих в Україні принципів адміністративного господарювання.

З одного боку, реформатори акуратно виконали побажання міжнародних фінансових організацій, не допустивши до конкурсів із продажу обленерго вітчизняних учасників. І не зроблено економічного аналізу можливих наслідків засилля закордонних структур на ролях природних енергетичних монополістів.

Здається, уряд так і не збирається зайнятися своєю, за словами професора Преображенського, «прямою й безпосередньою справою». За цілий рік «реформаторства» в енергетиці керівники Кабміну так і не спромоглися на жодну політично непопулярну (але економічно обгрунтовану) дію. Професійна робота в ТЕК часто підмінялася політичними деклараціями, а відсутність економічної стратегії компенсувалася хвалебними панегіриками журналістів-компліментарників. Головними козирями «піарівської кампанії» на підтримку кабмінівських лідерів були «гарна усмішка», підтримка Заходом урядових реформ без конкретизації самих реформ і здатність реформаторів протистояти «олігархічним кланам» у політичній боротьбі. Однак громадськості так і не було представлено комплексну економічну стратегію уряду — й не лише в енергетиці.

Навряд чи можна прийняти за таку акуратне виконання інструкцій МВФ, що базуються на застарілій теорії Фрідмена. До того ж остаточні наслідки впровадження теорії в Україні залишаються поки невідомими.

ПОЗА СТРАТЕГІЧНИМ ПОЛЕМ

Тим часом потреба в державній стратегії реформування ПЕК в Україні назріла давно, й самими розподільчими рахунками справі тут не зарадиш.

Щодо електроенергетики це добре простежується в глибокій суперечності між взятим державою курсом на приватизацію енергокомпаній і спробами уряду зберегти галузь в адміністративному «ручному управлінні». Чого ж хочуть «стратегічні інвестори», про необхідність яких так довго говорили реформатори? Лист виконавчого директора банку Credit Suisse First Boston пана Метті Венгеріка на ім’я Ющенка та керівників енергетичних відомств від 19 грудня минулого року багато в чому проясняє це питання. Будучи радником конкурсів із продажу обленерго, CS First Boston висловлює думки потенційних покупців енергооб’єктів, і до його думки варто прислухатися.

Отже, стратегічні інвестори хочуть суттєвого й різкого збільшення тарифів на передавання електроенергії, абсолютного права на відключення всіх боржників, встановлення відповідальності держпідприємства «Енергоринок» за постачання електроенергії областям в оплачених обсягах, затвердження незалежного статусу Нацкомісії регулювання електроенергетики на законодавчому рівні. Реструктуризація боргів обленерго, вважають інвестори, має відбуватися без будь-яких нарахувань штрафів і інфляційних індексацій з боку «Енергоринку». Уряд про побажання стратегів знає, але робить усе «з точністю до навпаки».

Мізерні тарифи на послуги енергопостачальників і постійний перерозподіл Кабміном грошових потоків енергоринку «забезпечили» збиткову роботу більшості обленерго минулого року. Не маючи можливості різко підвищити тарифи на електроенергію в Україні, НКРЕ запропонував компромісне рішення у вигляді запровадження абонентної плати за користування електромережами для споживачів електроенергії. Абонплата передбачала перехід до ефективнішої системи утворення ціни на послуги дистриб’юторів без удару по гаманцях споживачів. Кабмін ініціативу НКРЕ не підтримав і запровадження абонплати намагається заблокувати. Донині продовжують діяти 10 постанов і розпоряджень Кабміну та Верховної Ради, що забороняють відключати від електроенергії аграріїв, населення, нафтогазові підприємства, установи освіти та медицини, підрозділи МВС і Міноборони, водосховища тощо. Реформатори особливої ініціативи в пошуках того, як компенсувати втрати від невідключення життєво важливих споживачів, так і не проявили. Воювати з енергопостачальниками надійніше: політичний імідж не постраждає, а обленерго нехай самі боржників відключають. Зате уряд минулого року підпорядкував собі безпосередньо ДП «Енергоринок», яке зберігає державну монополію на оптову торгівлю електроенергією річною вартістю 15 мільярдів гривень, не несучи ніякої відповідальності перед членами ринку. Про незалежний статус НКРЕ можна не говорити в умовах особистого внесення віце-прем’єром змін в алгоритм розподілу коштів з рахунку енергоринку на користь тих чи інших його учасників. Навіть найпростіша вимога стратегів реструктурувати борги обленерго «зависла» через бажання ДП «Енергоринок» підзаробити, стягши штрафи й пеню з енергопостачальників на свій поточний рахунок.

РОЗПОДІЛЯЙ І КОНТРОЛЮЙ

Однак найрадикальнішими вимогами інвесторів, озвученими CS First Boston, є ліквідація системи розподільчих рахунків енергоринку й чіткий державний курс на впровадження прямих контрактів між виробниками та постачальниками електроенергії. Приватизаційний радник вважає однією з основних умов успішного продажу обленерго внесення змін у Закон про електроенергетику з метою надання енергопостачальникам права збирати гроші за електроенергію на власні рахунки в самостійно вибраних банках. Прямі контракти, зокрема, стверджують в CS First Boston, дозволять інвесторам знизити інвестиційні ризики й стабілізувати енергопостачання споживачів. Лист Метті Веїгеріка пропонує передбачити механізм прямих контрактів у Законі про оптовий ринок електроенергії. Ці дві вимоги інвесторів набувають особливого значення, оскільки вони в корені суперечать діючій в Україні системі циркуляції коштів енергоринку через контрольовані урядом розподільчі рахунки, що не контролюються їхніми власниками. Саме ця «розподільча» система, на думку «енергетичного» віце- прем’єра — ймовірно, і є втіленням «прозорого та справедливого» енергоринку. Для фахівців, проте, так і залишилося незрозумілим, де ж сам ринок, якщо відсутня конкуренція між виробниками електроенергії, якщо немає прямих і природних господарських зв’язків між енергокомпаніями, хоча є тотальна державна монополія на оптову торгівлю електроенергією?

Справжні інтереси «стратегічних інвесторів», для яких проводилися «роуд-шоу» в Парижі та Лондоні, навряд чи вписуються в систему «військового комунізму», що відстоюється зараз в енергетиці. Чи готовий наш уряд напередодні приватизації обленерго продемонструвати послідовність, спробувавши зрушити з місця застряглий у «планово- розподільчому» минулому енергетичний локомотив? Точка зору стратегічних інвесторів була відома широкому колу фахівців ще задовго до письмових послань уряду з боку CS First Boston. Ще в резолюції Тhе AES Corporation від 14 січня 1998 року сказано буквально наступне: «Для удосконалення функціонування Енергоринку й забезпечення обленерго дешевшою електроенергією слід його реформувати. Слід надати можливість обленерго укладати прямі договори з генеруючими компаніями через «Енергоринок». І наступний пункт: «Слід відмовитися від транзитних (зараз розподільчих) рахунків обленерго. Нереально розраховувати на те, що стратегічний інвестор погодиться на ситуацію, за якої приватизоване обленерго буде позбавлене можливості контролювати збір платежів». Приблизно в той же час подібні висновки представила українському уряду й Electricite de France International S.A.

МЕТА ВИПРАВДОВУЄ ЗАСОБИ

На жаль, в енергетичній галузі поки що не видно стратегії уряду, однак достатньо всяких іновацій. Так, у грудні Юлія Тимошенко вирішила нагадати про дещо призабутий проект запровадження зовнішнього управління в енергопостачальних компаніях. За два місяці до закінчення конкурсів думка виявилася вельми своєчасною, добре, що чергового «роуд-шоу» тоді не передбачалося. До останнього й рішучого адміністративного походу на обленерго планується залучити максимальні сили, включаючи судові органи.

На нараді у віце-прем’єра 18 грудня минулого року робочу групу Кабміну зобов’язали підготувати проект доручення Президента України Вищому арбітражному суду та Генеральній прокуратурі про запровадження адмінуправління в «одній найгіршій обласній енергопостачальній компанії». На тій же нараді прийнято рішення про проведення окремої наради «для узгодження дій уряду й Вищого арбітражного суду України щодо застосування санкцій до тих обленерго, які мають найгірші показники розрахунків з енергоринком».

Складається враження, що для урядових чиновників мета й надалі виправдовує засоби. Особливо, якщо йдеться про отримання прямого доступу до фінансових потоків енергокомпаній, не опосередкованого через якісь оптові ринки. Віце-прем’єр на нарадах з керівниками енергокомпаній зізналася про «консультації», які вона проводила з представниками арбітражного суду. Таке зізнання насторожує: чи не переростуть такі «консультації» між двома гілками влади в прямий тиск Кабміну на арбітражний суд, чи не призведе це до порушення принципу розподілу влади, що є одним з основних завоювань демократичних суспільств?

Не затруднюють себе керівники уряду і оцінкою правової легітимності власних дій. Зокрема, ще раніше Генеральна прокуратура опротестувала ряд пунктів постанови Кабінету Міністрів №1139 від 19 липня 2000 року «Про затвердження Порядку застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику», однією з яких є введення зовнішнього керівника в обленерго.

За твердженням Генпрокуратури, постанова уряду суперечить, зокрема, двом статтям Конституції, законам «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про боротьбу з корупцією», а також декрету Кабінету Міністрів від 15 грудня №9-92 «Про управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності».

У протесті прокуратури також наголошувалося, що передбачений постановою порядок введення тимчасової адміністрації «створюватиме загрозу енергетичній безпеці України, оскільки відсторонення органу управління обленерго від керівництва й передання його повноважень керівникові (тимчасової адміністрації) блокуватиме діяльність енергопостачальної компанії». Проте уряд не відмовився від запереченої прокуратурою ідеї, взявши її на озброєння у своєму подальшому протистоянні з учасниками енергоринку.

Схоже, що хтось у Кабміні збирається вступити в третє тисячоліття на черговому витку конфронтації з енергокомпаніями. Це дуже сумно, оскільки у війні, як відомо, переможців не буває. Можуть бути лише поранені й убиті.

Енергетичний локомотив цим із місця не зрушиш.