Фіалки — для дітей, гвоздики — для закоханих
Яким квітам віддавали перевагу в давнину
Для стародавніх греків троянда означала тугу за минулим, за минулою молодістю. Біла троянда вважалася символом мовчання, тому під час важливих розмов на стіл ставили вазу з білими трояндами: це означало, що все сказане тут залишиться таємницею. Недаремно й до сьогодні зберігся вислів «Sub rosa dictum» (сказано під трояндою, по секрету).
У Римі троянди були символом хоробрості та прикрашали кожну арку. На голови воїнів-переможців одягали вінки з троянд. Водночас для єгиптян ця квітка означала коротке життя.
Лілія , визнаний сьогодні «символ чистоти», вважалася таким уже в стародавніх греків. Для єгиптян лілія означала свободу та надію. У Франції ця квітка була емблемою королівської сім’ї і разом із ромашкою прикрашала герб Людовіка IX.
Улюбленою квіткою єгиптян був лотос (різновид водяної лілії), квітки якого на заході сонця закриваються та занурюються у воду, а на світанку спливають та розкриваються. Єгиптяни використовували лотос не лише як декоративну рослину, а й у їжу: варили кореневища та мололи на борошно його насіння. Лотос малювали та висікали з каменя на капітелях колон. У Стародавньому Єгипті, де не було прийнято дарувати квіти господині, слуга обдаровував прибуваючих гостей квіткою лотоса чи одягав на голову (шию) гостей вінок із лотосових квіток.
Вінки зі скромних фіалок завжди носили в Стародавніх Афінах з нагоди урочистостей. У певний день весни дітей віком понад три роки прикрашали вінками з фіалок, оскільки ці квіти були символом невинності.
Мак вважався необхідним для родючості ниви, тому Деметрі (давньогрецькій богині родючості) разом із колоссям ячменю та пшениці підносили й ці квіти. Готуючись до Олімпійських ігор, атлети їли мак із медом і вином, а перси посипали маком рисові страви.
У наші дні одна з найпоширеніших квіток — гвоздика . Мешканці Альп причіплюють гвоздики до свого корсажа, іспанки — до волосся разом із високим гребенем, італійки — за вухом, а італійці в селах — до головного убору на знак взаємного кохання. Взагалі з давніх-давен квіти гвоздики здобули собі славу символів, причому найрізноманітніших. У Німеччині гвоздики означали постійність і вірність. У Франції слугували символом боротьби та революції, з червоними гвоздиками французькі борці йшли на гільйотину, а соціалісти — на демонстрації.
Кактуси мексиканці варять і печуть, солять і консервують Зі стебел агави виготовляють відому на весь світ текілу. Плоди деяких видів кактусів мають різний смак — полуниці, смородини, апельсина. Опунції корінне населення Південної Америки широко застосовує як лікувальні засоби: м’ясистим корінням лікують переломи кісток, стебла використовують для зігріваючих компресів. Сік опунцій використовують для фіксації фарб, накрохмалювання й імпрегнування тканин. Волокно опунцій є хорошим матеріалом для виробництва високоякісного паперу, який використовують для виготовлення банкнот. Донедавна цілі плантації кошенільного кактуса (опунції) вирощували для розведення комах під назвою кошеніль, із яких отримують цінну червону фарбу — кармін. До 1785 року видобуток цього барвника був мексиканською таємницею.
В Ірландії дуже легко розрізнювали будинки католиків і протестантів: католики саджали в палісадниках білі квіти, а протестанти — оранжеві. Крім того, зображення квітів зустрічаються в багатьох гербах. Наприклад, ірис слугував гербом Бурбонів, красувався на прапорі Людвіга VII під час другого хрестового походу, і вінок із цих квітів можна було побачити на гербі батьків Жанни д’Арк. Тюльпан був гербом турецьких султанів династії Османів. Три листки і три квітки адамового дерева (павловнії) зображено на сімейному гербі японського імператора. На гербі Японії зображена хризантема, конюшина уквітчує герб Ірландії, а цибуля-порей прикрашає герб Вельса. У гербі Шотландії присутній татарник, і сталося це після такого випадку: висадившись на шотландському березі, датчани спалювали, грабували і вбивали місцеве населення. Одного разу під час туману вони вирішили напасти на шотландську армію. Але один із датчан наступив босою ногою на колючку татарнику і завив від болю. Шотландці, почувши крик, прокинулися та вигнали датчан, які відтоді більше не наважувалися нападати.
