Француз з українською душею

Мішель Терещенко став першим iз нащадків славетного козацького роду українських магнатів, політиків і меценатів, які після Жовтневого перевороту 1917 року опинилися у Франції, хто відвідав Житомирщину вже у роки незалежності України. Він носить ім’я (у французькому варіанті) свого дуже відомого в історії діда Михайла Терещенка — міністра фінансів і закордонних справ урядів, що у 1917 році керували Росією — після падіння монархії і до встановлення влади більшовиків. Який, до речі, за визнанням істориків, під час переговорів з Українською Центральної Радою прихильно поставився до її пропозицій. Нещодавно пана Мішеля зустрічали на Чуднівщині. Спочатку у селі Турчинівка, де до цього часу стоїть гарний двоповерховий особняк, будівництво якого у 1889 році розпочав Федір Терещенко, рідний брат Миколи Терещенка, прапрадіда Мішеля, а закінчила у 1900 році дочка Федора — Наталія, у заміжжі Уварова. Потім був цукровий завод у селищі Великі Коровинці, збудований тим же Федором. Колись найбільший виробник солодкого продукту в регіоні, а нині банкрут.

Особняк, який в деяких рисах нагадує споруди стилю українського бароко, служив головним чином місцем для весняного і літнього відпочинку родини Уварових. Місце тут дійсно дивної краси, збереглися дерева, посаджені ще за часів Наталії. Тоді ж був викопаний великий ставок, дно і береги якого вистелили дубовими дошками. З тильної сторони на рівні другого поверху виліплено зображення, яке місцеві мешканці довгий час вважали гербом Терещенків. Але, оглянувши його, пан Мішель зауважив, що на гербі його сім’ї зображені два леви, в той час, як на згаданій ліпці особняка видно вензель із літерою «У», що відноситься скоріш за все до родини Уварових. Серед місцевих жителів побутує переказ, який дехто вважає легендою, що Наталії вдалося втекти з цього будинку від чекістів тільки завдяки тому, що вона вийшла до них у простому вбранні, і вони не впізнали в ній пані. Мішель (або, як дехто називав його, Мішель Петрович) з хвилюванням відмітив, що про цей епізод з історії родини він не знав. Хоча з низки його зауважень було видно, що він вивчає її доволі ґрунтовно. Парадоксально, але факт: згаданий особняк зберігся, головним чином, завдяки перебуванню у ньому різних радянських освітніх установ — зараз там професійно-технічне училище №30, яке готує трактористів, водіїв, автослюсарів, спеціалістів деяких інших робітничих професій.

На ВАТ «Коровинецький цукровий завод» головною темою логічно стала можливість відродження повноцінної роботи підприємства. Під час екскурсії у народному краєзнавчому музеї Великих Коровинець його директор Микола Вакуленчик нагадав, що, крім заводу, предками Мішеля були побудовані у цій місцевості дві школи, лікарня, церква, залізнична станція (і прокладена залізнична колія до заводу), інші виробничі та громадські будівлі. Про бажаність інвестицій в розвиток як заводу, так і району говорив і голова Житомирської облдержадміністрації Юрій Павленко, який, власне, запросив Мішеля Терещенка на Житомирщину після того, як його знайшов директор музею М. Вакуленчик, невгамовний ентузіаст історії рідного краю. До речі, Мішель вже чотири роки майже постійно живе і працює в Україні, розвиває цукровий, сільськогосподарський та інший бізнес у Глухівському районі на Київщині. У Глухові, колись козацькій столиці України, збереглися могили прапрадіда Мішеля Миколи Терещенка, братів останнього і сестри. Про себе Мішель говорить, що вважає себе французом із українською душею, і що в Україну його покликав голос предків. Ностальгія ностальгією, та автор цих рядків вирішив поцікавитися, чи бачить він перспективи своєї участі у модернізації та забезпеченні стійкої роботи Коровинецького цукрозаводу? На що той відповів, що слід дуже ретельно вивчити ситуацію. Зараз, із його слів, в Україні є 115 чи 119 цукрових заводів, причому багато з них збудовані ще його прадідами і дідами. У той час, як у Франції їх всього п’ять, а тому потрібно проробити питання їх групування і організації роботи в новій структурі, і ця діяльність обов’язково має бути прибутковою. Організація виробництва іноземними інвесторами біоетанолу, як палива на основі цукросировини (цю ідею у 1994 році висловлював ще його батько, коли приїжджав в Україну), що є нині дуже перспективним напрямком, наштовхується на державну монополію у спиртовій галузі. Отже, потрібні реформи. Тобто Мішель Терещенко розмірковує як ділова людина, і це повинні враховувати як керівники області, так і працівники та менеджмент Коровинецького заводу, які, схоже, вбачають у ньому надію на порятунок. Та сам Мішель говорив, що цей його візит на Житомирщину не буде останнім. І, думається, якщо йому будуть запропоновані конкретнi бізнесові розрахунки, інвестиції можуть прийти в регіон.