«Газова камера» вдома

Ставши на цю точку зору, можна стверджувати, що понад 48 млн. громадян України, котрі використовують у побуті газове паливо, перебувають під постійною загрозою. На жаль, таке твердження не дуже далеке від істини. Тільки минулого року від газу постраждало близько 130 осіб. Потенціал газових трагедій щороку зростає. У країні експлуатується понад 6 млн. побутових газових плит, понад 1,5 млн. газових водонагрівачів, близько 0,5 млн. газових опалювальних котлів. Переважна частина цього обладнання вже давно відслужила свій термін і є небезпечною для тих, хто його використовує. Особливе занепокоєння викликають водонагрівачі й котли. Коштів для їхньої заміни у житлових організацій немає, та й випуск цих приладів давно припинено. Не вирішують проблеми й запасні частини, випуск яких налагоджено газовиками — люди не тільки страждають через непрацююче обладнання, але й щодня зазнають ризику. У їхніх інтересах було б навіть рішення про заборону на користування застарілими приладами.

Втім, один із найдосвідченіших експертів в галузі безпеки газопостачання, начальник відділу «Головпобутгазу» Михайло Мелець розповів «Дню», що більш за все «газових жертв» дають димові та вентиляційні канали. Через відсутність у них тяги люди отруюються чадним газом. Та житлові організації, яким належить регулярно перевіряти й ремонтувати витяжки в будинках, найчастіше обмежуються лише видачею дозволяючих довідок. Як наслідок, дорослі й діти потрапляють у лікарні, часто-густо гинуть цілі сім’ї. А облдержадміністрації, які відповідають за роботу цих служб, згадують про можливу загрозу від випадку до випадку і, як правило, лише після того, як доводиться шукати винних у трагедії.

Значна частина нещасних випадків при користуванні побутовими приладами припадає на зріджений газ. У багатоповерхових будинках є так звані групові установки, і саме вони, на думку фахівців «Головпобутгазу», стали сьогодні найбільшим джерелом небезпеки. Через неплатежі ці установки заправляються нерегулярно, або не заправляються взагалі, а мешканці вирішують проблему самостійно: привозять і встановлюють газові балони, куплені, як правило, на автомобільних газозаправних станціях. У цих випадках відстань до біди вимірюється лише кроком різьблення гайки, яку самодіяльний газовик може «недокрутити», або товщиною шайби, про необхідність якої він взагалі може й не підозрювати.

Самовільне підключення газових приладів або переобладнання квартир, під час якого прилади встановлюються в новому місці та переносяться квартирні газопроводи — одні з найчастіших порушень. Минулого року на цій «ниві» постраждало 20 осіб.

На жаль, сьогодні найдієвішим методом боротьби з газовою аварійністю в побуті є не модернізація й оновлення обладнання і не впровадження технічних засобів безпеки, які припиняють подачу газу в разі його витоку чи при іншій несправності (на це просто немає грошей), а тривіальна пропаганда. Газовики пишаються тим, що у школах тепер навчають, як безпечно користуватися газом. Внаслідок цього ситуація в першому кварталі дещо покращилася. Кількість випадків (порівняно з минулим роком) скоротилася із 16 до 15, постраждалих — із 48 до 28, загиблих — із 28 до 20. Та квітень і початок травня внесли корективи: крива жертв «домашніх газових камер» знову пішла вгору.