ГОРИ ПЕРСПЕКТИВ

Маленька країна гір, передгірь та рівнин — це Івано-Франківщина: обласний центр у межиріччі Бистриці-Надвірнянської та Бистриці-Солотвинської, на місці села Заболоття, що виникло поряд iз Княгинином і Пасічною, за А.Потоцького було перейменовано на Станіслав.

Карпати, які охоплюють майже половину області, поділяються на масиви Горгани з найвищою горою Сивулею (1818 м) та Чорногори (найвища гора Говерла — 2061м). На території Івано-Франківщини під охорону держави взято 3,5 тис. пам’яток історії та культури. Найвідоміші — церква св. Пантелеймона в Шевченковому біля Галича, замки в Раковці та Чернелиці, Манявський скит, дерев’яні храми у Ворохті, Дорі та Коломиї. Окрасою краю є оповиті легендами високогірні озера: Несамовите, Бребенескул, Лебедин. Усі ці місця мусять діяти на туристів, як магніт. Головне — правильно його повернути.

«Галузь туризму є стратегічним напрямом нашої області. Ми скажемо, що вирішили проблему, тільки тоді, коли 40% бюджету області буде поступати від туризму», — переконаний губернатор Івано-Франківської області Михайло Вишиванюк. Для підтвердження цих слів додається статистика: в минулому році до бюджету області вперше надiйшло 10 млн. грн. доходу від туризму. Цифри завжди переконували ліпше пустих балачок.

Влада обіцяє інвесторам сприятливий клімат. Як приклад приводиться той факт, що в минулому році гроші на розвиток регіону почали поступати з усіх куточків України. «Ми відкриті до інвестицій, незважаючи на національність та віросповідання. Ми прагнемо, щоб за рахунок цього в області створювалися нові високооплачувані робочі місця, — каже губернатор. — Туризм — це складна й багатогранна галузь сільського господарства, яка складається з надзвичайно великого пласту різних проблем і питань. Якщо ми думаємо, що туризм — це побудова готелю зі зручностями, то глибоко помиляємося. До цього повинно бути вирішено питання високоякісного екологічно чистого харчування. Турист хоче бачити культуру, побут, тому потрібно підготувати велику групу спеціалістів, яких на сьогодні катастрофічно не вистачає. І вже потім ми зможемо розраховувати на те, що кожен турист, який побував у нас, стане рекламоносієм краю». Переконатися в словах чиновників можна тільки на власному досвіді.

Природа створила базу для розвитку туризму. Задача людини — його розкрутка. На сьогоднішній день на Івано- Франківщині цей процес відбувається стрімкими темпами. Готельні комплекси, «зелені» оселі та турбази зростають, як гриби після дощу. За останній час у регіоні побудовано декілька готелів європейського класу, і це тільки початок.

ДЕ ВИТРАТИТИ ГРОШІ

На початку 2001 року групою ініціативних людей, які мали гроші й бажання займатися туризмом, було прийняте рішення про будівництво гірськолижного курорту «Буковель» поряд із селом Паляниця Яремчанського району. Комплекс створювався по австрійському типу спеціалістами з-за кордону. Після вибору місцевості планувалися об’єднані між собою лижні траси. Потім вже розроблялися підйомники та інша інфраструктура. Близько 70% витрат випало на вартість доріг, відводів та іншого. Строк окупності був визначений у 10 років.

Сезон 2003—2004 р. для курорту «Буковель» став перевіркою на профпридатність. Дво- та тримісні номери з усіма зручностями у двоповерхових котеджах вперше прийняли вітчизняних туристів. Але, за словами відпочиваючих, не всім до вподоби відпочинок такого рівня. За приблизними підрахунками, проживання однієї особи на добу виллється приблизно в 150 у.о. Як для України — недешево. За цінами ресторану (наприклад, млинці з медом коштують 19,5 грн., пляшка пива — 12 грн., цигарки — 14) можна зробити висновок, що власники прагнуть «відбити» кошти авральними темпами. Тобто звичайному туристу сюди шлях заказаний. Але й заможні люди обурені ціновою політикою. Один iз відпочиваючих сказав: «Я можу собі дозволити витратити таку суму. Але гроші не сиплються на мене з неба, і я маю бачити, за що плачу. У тій же Словаччині за меншу суму я матиму кращий сервіс». Переконливий аргумент.

Виконавчий директор туристичного комплексу «Буковель» Андрій Шилін, у свою чергу, вважає, що Словаччина й Польща демпінгують: «Зі входом цих країн до «зони євро» ціни там, безперечно, зміняться. Наприклад, у Австрії чи в Швейцарії ціни залишаються стабільно високими, що не відбивається на кількості відпочиваючих. У нас, наприклад, на Новий рік гості жалілися, що в «Буковелі» нема куди витратити гроші, тому в майбутньому ми будемо розвивати інфраструктуру розваг. Зараз ми маємо близько 8 км «синіх» і «червоних» трас. До наступного року плануємо збільшити їх до 20 км і запустити ще три підйомники. Після закінчення зимового сезону зробимо тритижневу перерву й почнемо літній сезон, на який розробляємо окрему програму».

Якщо оминути питання вартості проживання, у створенні цього курорту є й свої плюси. Минулого року бюджет села Паляниця склав 370 тис. грн. Це в два рази більше за попередній рік. Більша частина грошових надходжень поступила з «Буковелю». Крім цього, у сфері обслуги комплексу задіяно 260 чоловік iз району. Середня зарплата працівників складає 700—800 грн., а у топ-менеджерів — набагато більше. Тому сiльрада тільки вітає розвиток цього туристичного курорту.

СВЯТО З ДОСТАВКОЮ

Взимку західний регіон України перетворюється на місяць суцільного карнавалу. Починаючи з Миколая (19 грудня), іванофранківці святкують до Водохреща (19 січня). Саме у цей період ціни на відпочинок злітають до максимальних висот. Але якщо ви обмежені в коштах, до ваших послуг приватні оселі, де можна розміститися за 60—80 грн. на добу. «Зелений» туризм на свята кращий тим, що ви станете свідками істинно-етнічного, а не показово-сценічного дійства. Особливо цікаво святкують Маланку (13 січня) в селищі Пістинь. Старі люди згадують, що десь у 1917—1920 роках маланкування починалося з обіду, але основні дійства відбувалися наступного дня, на Василя. Зранку всі йшли до Горішньої церкви на службу Божу, а потім — у щедрівники та маланку. Головними героями дійства були Маланка, Василь і Василиха, жид із жидівкою, пан iз панi, циган iз циганкою та чорт. Маланка як господиня варила та подавала їжу господарю й приговорювала, що жінка погано годувала цілий рік газду. Жид iз жидівкою займалися торгами. Вони могли вкрасти щось у хаті, а потім продати газдам. Маланка під вечір збиралася біля Миколая, а щедрувальники віддавали защедровані гроші на церкву. Розмиланіє робили на Стрітення в газдів, які мали велику хату. Сьогодні Маланка набула рис своєрідного сільського карнавалу. Ряджені ходять по хатах і звеселяють як господарів, так і гостей. Не факт, що ви зрозумієте тутешню українську мову. У кожного регіону свій діалект. Але цей карнавал запам’ятається надовго, якщо не на все життя.

ЗЕЛЕНА ВУЛИЦЯ ДЛЯ ПРИВАТНОГО СЕКТОРА

Івано-Франківщина з її унікальним минулим є ідеальним простором для «зеленого» туризму. Такий відпочинок дозволяє не тільки відчути себе в гармонії з навколишнім середовищем, але й пізнати культуру тих людей, які живуть у даній місцевості. Карпати прекрасні в будь яку пору року. Зимою сюди приїжджають тисячі любителів гірськолижного спорту, а влітку — прихильники активного відпочинку: гірського та велотуризму, альпінізму тощо.

Усе більше місцевих мешканців розуміють, що за «зеленим» туризмом — майбутнє. Але підхід до організації відпочинку в своїй садибі в них своєрідний. Досвід переймається «в сусіда». Спочатку хтось із села їде на заробітки за кордон і зі стартовою сумою грошей повертається додому з метою розпочати власний бізнес. Побачивши у когось готову до прийому туриста садибу, хазяїн робить у себе вдома щось схоже. Потім вже до нього приходить інший сусід вчитися. І так ланцюжок продовжується до останнього бажаючого. А потім виникає проблема іншого роду — як себе «продати». «У цьому році ми плануємо зробити в Івано-Франківську спеціалізовану обласну виставку «зеленого» туризму. На ній усі бажаючі господарі матимуть шанс розрекламувати свою садибу й тим самим створити здорову конкуренцію серед власників. Виставкові місця надаватимуться безкоштовно, тому що ця справа в інтересах області», — говорить начальник головного управління зовнішніх зв’язків, туризму й торгівлі Івано-Франківської облдержадміністрації Мирослав Блащук.

Зараз основною задачею як «зелених» господарств, так і туристичних комплексів є розробка літніх програм відпочинку. Адже зимова програма фундаментальна й безпрограшна — гірськолижний спорт. Отже, на літо потрібно вигадувати щось особливе, щоб поставити туриста перед вибором: гори чи море. Ось тут і може проявитися політ фантазії господаря. Одні «беруть» риболовлею, полюванням чи збиранням грибів, інші — екскурсіями по стародавніх місцях, музеях тощо. Головне — знайти свою родзинку. Вибирати є з чого. На плоскогір’ї ростуть чорниці та брусниці. Трохи нижче, на схилах гір, завжди можна зустріти зарості ожини й малини. Влітку гірський пейзаж доповнюють численні отари овець. Попутно відбувається збір овечого молока, з якого вівчарі роблять овечий сир — будз. Для охорони первісної флори та фауни створені й функціонують Карпатський національний природний парк (з центром у м. Яремчі) та «Гуцульщина» (з центром в м. Косові). У Карпатських горах вибагливий турист може знайти для себе багато цікавого. Скажімо, найвисокогірніше в Україні озеро Бребенескул, що розташоване на схилі гори Гутин-Томнатик на висоті 1801 м; найбільший духовий музичний інструмент — трембіту; постійно діючі вулкани поруч iз селом Старуня на Богорадчанщині; найбільший кам’яний залізничний міст у Ворохті (130 м); найвисокогірнішу споруду України — залишки метеоролого-астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван (2021 м) та багато іншого.