Гості з-за кордону отримують дипломи, а дехто - й наречених

З точки зору українських студентів, їхні іноземні товариші живуть тут непогано. Вони не мають потреби в гуртожитку, не чекають місяцями стипендії, їх люблять дівчата. А яким видається все це з їхньої власної точки зору?

Убаї часто телефонує з Сум до своєї рідної Йорданії: сумує за домівкою. Там, за тисячі кілометрів, залишилися батьки (батько - міліціонер, мати - домогосподарка), три брати і три сестри. Ще один брат, Ашраф, навчається на другому курсі медфакультету Сумського університету. Убаї - поки що в Сумах кілька місяців. Навчається на підготовчому відділенні, мріє стати інженером. Разом з братом живуть на квартирі, харчуються тими стравами (рис, яйця, картоплю), які їм готує господарка. Убаї уже досить пристойно розмовляє російською, любить Пушкіна й навіть сам пробує писати вірші (щоправда, рідною мовою, а вже брат перекладає їх на російську).

Усього ж у Сумському університеті навчається близько 180 студентів із Близького Сходу (Йорданії, Палестини, Сирії), а ще з Танзанії, Гвінеї та інших держав. Уперше іноземці почали навчатися в цьому місті з 1991-1992 років, коли було відкрите підготовче відділення для роботи з іноземними громадянами. Здебільшого приїздять сюди діти батьків середньої руки (вчителів, робітників). Багатші їдуть до Києва та інших великих міст України й колишнього СРСР. Практично, всі іноземці з багатодітних родин. Там, зазвичай, працює один батько. І він забезпечує своїй сім'ї не сяке-таке існування, а повноцінне життя. Дає дітям хорошу освіту, може вивчити кількох із них навіть за кордоном. До речі, престиж українського диплома в згаданих країнах досить високий. Викладачі Сумського університету сподіваються, що й вища освіта, здобута в його стінах, не стане винятком.

Навчання у вузі іноземцям коштує від 1 до 2 тисяч доларів на рік. Така ціна для забезпечених батьків відносно невисока. Вступити ж до вузу вдома, скажімо, в тій же Йорданії, дуже важко (малі набори студентів, а відтак - великі конкурси).

Приїздять до Сум із далеких країн різні студенти: здібні, і відверто слабкі, працелюбні й ледачі. Навчаються теж по-різному. Особливо важко на перших курсах. Нерідко іноземці просто переписують конспекти лекцій наших студентів, а потім вдома працюють над ними зі словником. Часто просять викладачів проводити з ними додаткові заняття.

Саме місто Суми, гостям подобається. Багато з них відзначає й наших людей як доброзичливих, готових порадити й допомогти. Утім, щодо дівчат, то думки тут розділилися. Наприклад, уже згаданий Убаї та чимало його друзів із підготовчого відділення не дуже поважають наших представниць слабкої статі за невірність і легковажність у стосунках. Хлопці побоюються, що деякі місцеві дівчата можуть розігрувати закоханих з певною корисливою метою. На жаль, таке трапляється. А от товаришеві Убаї Архону Мубайдіну поталанило: вже рік він зустрічається з Мариною. Вона йому подобається і в майбутньому він збирається на ній одружитися. До речі, такі змішані шлюби не дивина.

Не подобається іноземцям (як і решті, власне, жителів) наша побутова невлаштованість. Їм, наприклад, зовсім невтямки, як місто, де стільки природних водойм, має постійні перебої з водопостачанням. Дехто з іноземців був пограбований нашими любителями легкої наживи, дехто став жертвою хуліганів. І особливо шокує чужинців велика кількість у нас п'яних - їм, здебільшого мусульманам, релігія взагалі забороняє вживати спиртне.

Більшість студентів не витримує гуртожитського дискомфорту і перебирається мешкати на квартири. Деякі з них придбали РАФики і здають їх в оренду під маршрутні таксі. Інші підторговують на базарі товаром, привезеним із батьківщини. Проте більшість гризе граніт науки, не відволікаючись на бізнес.

Вони із задоволенням займаються спортом, люблять танцювати й співати, а з часом виконують не лише національні, а й українські пісні й танці. Якось на університетському конкурсі художньої самодіяльності коронним номером став гопак у виконанні темношкірих танзанійців. Швидко освоюють іноземці й наші нецензурні звороти, почути які, на жаль, можна ледь не на кожному кроці.

Чи ж вигідно Сумському держуніверситету навчати в себе іноземних громадян? Звісно, що так. І справа не тільки в престижі вузу. "За рахунок одержаної валюти, - розповідає декан факультету для роботи з іноземними громадянами Олександр Чечоткін, - університет придбав понад 300 комп'ютерів плюс майже всю літературу та медичне обладнання для медфакультету. Завдяки комп'ютеризації, вуз вступив до Міжнародної комп'ютерної системи "Інтернет", створив власну систему "Асу-університет".

Словом, вигода є. До того ж вона обопільна. Адже іноземці розуміють, що всі труднощі, пов'язані з навчанням, на батьківщині окупляться сповна. Бо ж там фахівці з вищою освітою, то того ж, одержаною за кордоном, у Європі в ціні. Вони мають можливість пристойно забезпечити себе й свою сім'ю, що, на жаль, не світить у майбутньому нашим студентам, які здобувають такий самий університетський диплом.