Говорить і показує

Як полюбляють говорити лікарі, криза минула. Повільно, але впевнено життя починає входити у звичне русло. Коли майдан Незалежності спорожнів, телевізор перестав виконувати покладену на нього функцію «глави сімейства», — не таємниця, що, аби не пропустити свіжі новини, саме біля «блакитних екранів» днювала й ночувала значна частина українців. Помітно вщух ажіотаж біля кіосків преси. А бабусі в тролейбусах уже все частіше знаходять свіжішу тему для розмов, ніж з’ясування, хто ж таки кращий — Ющенко чи Янукович.

Насправді всі вищезгадані симптоми саме й були основними прикметами кризи. Саме у тяжкі для країни часи інформація стає дуже запитаною. Без сумнівів, тому, що відбувалося з 21 листопада по 9 грудня, психологи, політологи, соціологи присвятять дуже багато наукових робіт. Сьогодні ж очевидно: «помаранчева революція» породила нові форми комунікації, стала ренесансом для електронних медіа й, нарешті, кроком до формування в Україні інформаційного суспільства.

Експерти стверджують, що ноу-хау-2004 — це помаранчеві стрічки. На думку генерального директора агентства «Інтерактів PR Груп» Дениса Богуша, непомітно з передвиборної символіки одного з кандидатів у президенти вони перетворилися на невербальну форму комунікації. Їхня наявність або відсутність миттєво давала (та й зараз дає) значущу в нинішній період характеристику людині. На думку Д. Богуша, стрічка не стала символом підтримки кандидата, а скоріше свідчила про боротьбу та єднання. Хоча варто визнати, що багато в чому її популярності сприяв колір — оранжевий описується психологами як дуже енергійний, радісний і спонукаючий до дій. Не випадково людям, які страждають від поганого апетиту, рекомендується їсти з «помаранчевих» тарілок, а людям з депресією — провести значну частину часу в кімнаті, оформленій в оранжево- жовтих тонах.

Взагалі, майже два тижні в Україні існував особливий мікросвіт. Інформація для людей, які зібралися до останнього відстоювати свої позиції, необхідна як повітря. І це розуміли «інформатори Майдану». На думку експертів, сцена, з якої постійно звучали новини, трансляція авторитетного (для тих, хто тут зібрався) телеканалу, поширення внутрішніх бюлетенів — все це практично не залишило чуткам жодних шансів на існування. Дійсно феномен для 200-тисячної аудиторії. Чутки ж могли викликати незворотні наслідки. По-перше, теоретично з їхньою допомогою набагато простіше роз’єднати учасників акції протесту, а по-друге — викликати агресію, яку постійно стримували оратори зі сцени. І це притому, що уникнути саме цих двох речей і було одним з основних завдань організаторів акції. Слугувати єднанню були покликані речівки, що безперервно скандувалися, й сама режисура майданного дійства. У той же час, незважаючи на сильні сторони останнього, лідери все ж зіткнулися з проблемою — як утримати Майдан від агресивних дій і разом із тим подолати депресію, що виникла через їхню відсутність.

До речі, психологічні особливості мас не могли не позначитися на інформуванні. Як стверджують фахівці, молодь набагато сильніше відчуває вплив конформізму. Простіше кажучи, розказати їй, «що правильно», набагато простіше. До того ж, у групі загострюються так звані домінуючі реакції. Відбувається конфлікт між увагою до навколишніх і увагою до завдання, що закінчується збудженням, перевантаженням і знов-таки полегшує вплив на маси. На думку доктора філологічних наук, завідуючого кафедрою інформаційної політики Національної академії державного управління при Президентові України Георгія Почепцова, таке тривале утримання людей на такому піку активності та навіюваності — неетичне. Тим паче, що в цьому стані все сприймається або в радикально темних тонах, або в радикально світлих. Проте є й інша думка. Як стверджує перший заступник глави Українського національного комітету молодіжних організацій Олександр Ярема, події «помаранчевої революції» довели: описані закони поведінки мас не завжди працюють. «Безліч людей абсолютно свідомо пришли на Майдан, аби відстояти свій голос і свою свободу. Багато людей брали ініціативу у свої руки, намагалися зорієнтуватися, що саме вони можуть зробити в тій чи іншій ситуації. І робили це. Навіть ті, хто раніше й чути не хотів про політику, намагалися хоч чимсь допомогти. Притому все це відбувалося виключно за велінням серця, а не внаслідок якихось технологій і піару», — говорить О. Ярема.

Так чи інакше, але в українському суспільстві багато чого змінилося. Якщо раніше, як розповідає Денис Богуш, середньостатистичний українець думав про політику 3,5 години на добу (американець — 3,5 хвилини), то сьогодні вже чотири. Не секрет, що тонкощі вітчизняного законодавства вже стали темою більш доступною і зрозумілою, притому як у містах, так і на периферії. Із задоволенням інформаційного голоду також усе інакше. На переконання Д. Богуша, використання прайм-тайму для висвітлення подій на Майдані відновило підірвану довіру до ЗМІ. Крім того, виборча кампанія- 2004 та події, що були після неї, напевне позначилися на електронних медіа. Багато експертів заговорили навіть про становлення в Україні цього ринку. «Усе це свідчить про одне: нині суспільство відчуває гостру потребу виговоритися. І головне — не лише не заважати йому це робити, а навпаки — сприяти», — вважає Г. Почепцов.