Інший — не означає гірший

Уже третій сезон літній табір «Джерела толерантності» збирав дітей та підлітків різних національностей — заради того, щоб вони спілкувалися, знайомилися з культурою одне одного, вчилися поважати звичаї інших. «Джерела толерантності» засновано стараннями Конгресу національних громад України; спонсори проекту — Міністерство сім’ї та молоді, Конгрес національних громад України, Євроазіатський єврейський конгрес, Компанія «Бренкфорд», політичний блок «Наша Україна». Особливо опікується табором віце-президент Конгресу національних громад України Йосип Зисельс. Про особливості табору розповіла кореспонденту газети «День» цьогорічний директор «Джерел толерантності» Наталя Бакуліна, науковий співробітник Лабораторії етнічних меншин Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України. Один із основних «законів» багатонаціонального табору формулюється так: «Інший — це не означає гірший».

Розташувався табір на теренах Дитячого центру «Молода гвардія» в Лузанівці (Одеса). Сюди приїхали діти з 16 національних громад України — білоруси, болгари, греки, євреї, угорці, румуни, молдавани, вірмени, німці, поляки, кримські татари, татари, литовці, естонці, росіяни, а також українці — всього 160 осіб. Iз них утворили 8 загонів, у кожному з яких — діти різних національностей. Із ними працювали три вихователі — з молдовської, української та угорської громад. У штаті табору були також психологи, які слідкували за процесами формування толерантності, фіксували найменші зміни в поведінці дітей.

Директор табору Наталя Бакуліна розповідає: «Ми всіма засобами намагаємося не тільки доводити, але й демонструвати те, що відмінність не є пороком чи злочином. Зовсім навпаки — вона робить життя цікавішим, різноманітним. Тоді як ксенофобія виключає толерантність, повагу, навіть співчуття до людини, яка чимось відрізняється від тебе».

У таборі працювали наукові аспіранти, вчителі, музиканти, етнографи, історики, психологи; байдужих або непідготованих людей тут не було. Про це свідчить, зокрема, ретельна підготовка до тої важливої складної й тонкої праці, якої вимагає багатонаціональний табір. Організатори та педагоги приїхали сюди не з пустими руками, вони не покладалися на імпровізацію чи інтуїцію. Так, всі діти й підлітки були забезпечені багатомовними «Словничками» та «Пісенниками» (пісні присутніх у таборі народів); керівник хореографічних занять мав для роботи «Збірник національних танців»; спортивний тренер — «Збірник традиційних рухливих ігор» національних спільнот (спортивна програма спиралася на національні ігри). На озброєнні був і такий важливий посібник, як «Збірник рецептів національних страв», за яким готували страви в їдальні; зокрема, на День України подавався борщ, вареники; на вірменський день — лаваш, бринза, особлива зелень тощо. Не було забуте й «Рукоремесло» — збірник описів, креслень і малюнків для гуртка «Національні ремесла».

Всі посібники та словники — то частина спеціальної «Методики», розробленої спеціалістами, причетними до роботи табору. Це серйозна товстезна праця, до складу якої увійшли такі розділи, як «Методика роботи табору», «Психологія та правила спілкування», «Етнокультурна панорама України», «Наша держава Україна». А також розділи, які подають відомості про кожну національну групу в складі населення України — мова, історія, символи традиційної культури, видатні постаті того чи іншого народу, дитячі письменники, історичні трагедії народу.

До «Методики» увійшли Календарні системи світу, Стародавні системи алфавіту та Словничок народознавчих термінів. Остання частина «Методики» містить тексти «Декларації прав національних меншин України», Закону України «Про національні меншини», Конвенції Ради Європи про захист національних меншин та ще деякі матеріали, з якими знайомили старших дітей. («Методика» укладена українською, однак мовою спілкування табору була, на жаль, російська.)

Ретельність і професіоналізм підготовки «Методики» вражає. Тут використані численні сучасні методики проведення занять (технології ситуативного моделювання, критичного мислення, розігрування ситуацій за ролями, організації роботи групами чи парами тощо); описані особливості спілкування з дітьми різних національностей, цивілізовані методи ведення дискусій. Немає сумнівів у тому, що «Методика», розроблена для «Джерел толерантності», має повне право бути виданою як посібник для всіх тих навчальних чи рекреаційних закладів, які збирають дітей різних національностей. Бо не треба нагадувати, що проблема порозуміння між людьми різних національностей не втрачає своєї гостроти. Головним методичним прийомом «Джерел» було занурення дітей у культури інших народів.

Стрижнем життя табору були так звані «Національні дні». Кожна національна група мала свій «День», який проводився у «Спільному домі». Це великий зал, де та чи інша національна громада (по черзі) з вечора готувала прийом — опоряджувала Святий кут, вогнище, стіл. На стінах діти розвішували декоративні витвори народного мистецтва, символіку народу, портрети видатних людей тощо. Розпочинався «День» із Державного гімну, після чого послідовно розвивалося національне дійство. Ранкова гімнастика — під ритмічну музику народу, який саме презентується у «Спільному домі». Дітям роздаються словнички на 15 — 20 слів, необхідних для перших контактів на відповідній мові. Кухарі готують традиційні народні страви, а «діти-хазяї» їх коментують. На подальших заняттях подаються в ігровій формі традиції народу, народне мистецтво (у татарський день, наприклад, шиють традиційні капці, в український — ліплять жайворонків, малюють писанки тощо). Протягом дня всі учасники табору вивчають одну пісню та один танець того народу. Діти, хазяї свята, відчувають себе іменинниками, приймають гостей, розповідають іншим про звичаї, ігри, свята своєї нації. А «гості» намагаються подивитися на світ очима людини іншої традиції, релігії, національності. Деякі з них вперше в житі усвідомлюють просту істину — їхній народ не єдиний у світі. Завершується кожний такий «День» концертом, в якому бере участь увесь табір, та дискотекою під сучасну музику того чи іншого народу.

Для кожної групи дітей «Національний день» є вершиною перебування у таборі. Задля нього діти привозять із собою національні костюми, прапори, символіку, іграшки, готують сценарії, вигадують щось особливо цікаве. Так, українці презентували, серед іншого, розклад занять в Києво-Могилянській академії ХVII ст. Немалий внесок в український день зробив пан Босий — знавець Трипільскої культури. Він показав дітям старовинні речі, знайдені ним самим прямо на батьківському городі; більше того — пан Босий грав на прадавній сопілці, яку знайшов на давній трипільській землі.

У татарський день гості, заходячи до «Спільного дому», знімали, як годиться, взуття, сиділи на підлозі, вкритій тканиною, пили каву, їли халву. На знак пошани до гостей татарські діти витерли пил із взуття присутніх і поставили всі черевики носками до дверей — аби всім було зручно взуватися при виході. А угорці на свій день співали дівчатам серенади.

Зазначимо, що хоча на релігію особливого акценту не робилося, кожна національна група так чи інакше торкалася своєї церковної традиції. Так, татарський хлопчик показав усім, як виконується намаз; українці на свято Спаса пригощали всіх яблуками, медом, українськими стравами; німці продемонстрували деякі католицькі обряди. (До речі, поляки-католики скористалися можливістю ходити до одеського костьолу на службу Божу. Всі інші діти відмовилися відвідувати церкви чи мечеті.)

Успіх «Національного дня» вельми залежить, каже панi Наталя Бакуліна, від домашньої підготовки дітей до участі у заходах табору. Для цього організатори завчасно звертаються до національних громад України з проханням завчасно готувати дітей та забезпечувати їх відповідними матеріалами, а також — направляти до табіру дітей активних, здiбних і бажаючих презентувати свій народ дітям інших національностей. (Цього року тільки дві групи виявилися не готовими і навіть байдужими до презентації свого народу, своєї культури. Це були росіяни і білоруси.)

Розповідаючи про результати роботи табору, Наталя Бакуліна з особливим задоволенням констатувала: «Важливо те, що діти почали самостійно помічати спільне або подібне в культурах різних народів. Скажімо, в хореографії, стравах, стародавній символіці, народних промислах, вишиванках, іграшках. Вони постійно порівнювали свої ігри, букварі, різницю в національному одягу. Але не всі методичні проблеми на часі розв’язані. Важливим є розробка підходу до обговорення з дітьми таких складних питань, як, наприклад, історичні національні трагедії. Тут треба бути «сто разів обережними», робити так, аби трагічні помилки минулого не впливали на майбутнє. Скажімо, роль Богдана Хмельницького в історії України може, вочевидь, по-різному сприйматися українцями та євреями. Те саме стосується давніх стосунків кримських татар і українців, не згадуючи вже про віковічні українсько-російські протиріччя та взаємні претензії. Кожна країна, кожен народ має подібні проблеми у сучасному трактуванні історії. Тому при підготовці до наступного сезону планується зробити «круглий стіл», присвячений цим питанням. До обговорення будуть запрошені історики, педагоги, психологи».

Іншою проблемою, яка виникає при роботі з багатонаціональним колективом дітей, є змішані сім’ї. До якої національної громади має входити молода людина, в якої, наприклад, мати українка, а батько — угорець? Є культури (скажімо, єврейська), де існують традиційні визначення того, з ким себе ототожнювати — з батьком чи з матір’ю. Це визначає рідну мову, преференції в звичаях, літературі, подорожах тощо. Найкращий варіант тут, мабуть, — двомовність. Планується і цю проблему включити у програму наступного року «Джерела толерантності».

Наталя Бакуліна зупинилася ще на одному сюжеті: «Що було зовсім погано і на що ми не мали найменшого впливу, так це стан дитячого комплексу «Молода гвардія», в якому розмістився наш табір. Колись це був великий, чи не всесоюзний центр відпочинку, сьогодні тут руйнація, запустіння, бруд; у кімнатах поламані меблі, на ліжках — чорна білизна. Просто жах! Це тим більш вражаюче, що місце — чудове, поетичне, багато зелені, прекрасний пляж, чудом вцілілі залишки старовинної забудови (колишнiй маєток графа Лузанова). Сьогодні все це нікому не потрібне».

Закриття табору «Джерела толерантності» було урочистим і знаменувалося великим і гарним інтернаціональним концертом — кожна громада співала свої національні пісні. Кожен учасник отримав грамоту — за певний конкретний внесок у життя інтернаціональної громади. Обнадійливо те, що чимало старших дітей висловило бажання працювати у майбутньому в таборі вихователями або стажерами.

Згадана вище «Методика», якою керуються педагоги, працівники та діти різних національностей табору «Джерела толерантності», розпочинається «Декларацією принципів толерантності», проголошених 1995 року на Генеральній конференції ООН у Парижі. Там, зокрема, говориться: «Толерантність означає повагу, сприйняття та розуміння розмаїття культур нашого світу. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність — це єдність у різноманітті». Саме цим принципам намагаються слідувати засновники і працівники табору «Джерела толерантності», оптимістично оцінюючи його результати. Так, віце-президент Конгресу національних громад України Йосип Зисельс вважає, що «Діти їхали з табору, усвідомлюючи, що Бог створив всіх нас різними за характерами, темпераментом і національністю. Але це не означає, що хтось кращий, а хтось гірший. Бог мудрий — він створив гарний різноманітний світ. Наше завдання — зберегти це розмаїття. Переконати наших дітей у тому, що будь-яка інша людини рівна тобі самому, що потрібно сприймати іншого таким, яким він є, з його традиціями, звичаями, темпераментом. А не нав’язувати йому своє. Це і є секрет нашого демократичного майбутнього».

Сьогодні Конгрес національних меншин України шукає партнерів, які б сприяли розширенню описаного вище проекту; йдеться про створення цілої мережі таборів толерантності по всій Україні. Вихователі та — що дуже важливо — вихованці «Джерела толерантності» будуть здатні керувати такими таборами та передавати свій досвід іншим.