Iнтрига круглої з крутим

Почувши, як хлопчик років семи, що йшов з мамою попереду, сказав їй, сміючись: «У мене навіть вуха стали круглими», — не здивувалася такому збігу. У цю ж хвилину казала собі щось подібне — у адже мене очі, схоже, теж округлилися. Все тому, що куди не підеш на вершині Круглої гори, таку назву мала колись ця гостро-рельєфна київська місцевість, у який двір не потрапиш, шукаючи подробиці життя-буття, все одно вийдеш або на початок тієї ж вулиці або на її кінець. Хіба що нумерація не дасть заплутатися остаточно, і спуск Крутого узвозу з його 115-ма сходинками (порахувала), будучи частиною вулиці, допоможе зорієнтуватися та й запросивши на самий пік, подарує приємну можливість поглянути на все зверху вниз.

НА ФОТО, ЗРОБЛЕНОМУ З ЛИПОК, ДОБРЕ ВИДНО УНІВЕРСИТЕТ. АЛЕ ЩЕ НЕ ВИДНО КУПОЛІВ ВОЛОДИМИРСЬКОГО СОБОРУ, ЯКИЙ БУЛО СПОРУДЖЕНО 1882 РОКУ. ТОЖ ЗНІМОК ЦЕЙ КІНЦЯ 70-х РОКІВ ХІХ СТ.

• Цікаво, що сходи мали і народну назву — узвіз Пащенка. Думала, що йдеться про особливо значущу особу, виявилося все набагато більш утилітарно: наприкінці ХIХ століття на цьому схилі мав ділянку деякий Пащенко, можливо, люди самі проклали, рухаючись постійно повз, стежину, а потім вже з’явилися тут сходи. Саму ж вулицю почали прокладати в 1836-37 роках, по суті, теж для зручності — з’явився проїзд, до орендованих тут корпусів університету.

ВИД З БІБІКОВСЬКОГО БУЛЬВАРУ У БІК БЕССАРАБСЬКОЇ ПЛОЩІ ТА КРУТОГО УЗВОЗУ. ЯКЩО ЗВАЖИТИ, ЩО ТРАМВАЇ У КИЄВІ БУЛО ОСТАТОЧНО ЕЛЕКТРИФІКОВАНО 1894-го, НЕ ВАЖКО ВИРАХУВАТИ ДАТУ ЗЙОМКИ. А ТЕПЕР ЗГАДАЄМО, ЯК НАЗИВАЄТЬСЯ ВУЛИЦЯ, ЩО РАЗОМ ІЗ КРУТИМ УЗВОЗОМ З ПЕЧЕРСЬКА СПУСКАЄТЬСЯ ДО ХРЕЩАТИКА. КРУГЛОУНІВЕРСИТЕТСЬКА ОТРИМАЛА СВОЮ НАЗВУ ТОМУ, ЩО ПОКИ БУДУВАВСЯ ЧЕРВОНИЙ КОРПУС УНІВЕРСИТЕТУ, СТУДЕНТИ ВЖЕ НАВЧАЛИСЯ  І ЖИЛИ НА ПЕЧЕРСЬКУ, А ЦІЄЮ ВУЛИЦЕЮ НАПІВКОЛОМ ПРОТЯГОМ КІЛЬКОХ РОКІВ ПОСТІЙНО ХОДИЛИ У НОВІ ПРИМІЩЕННЯ, ОБЖИВАЮЧИ ЇХ, ПЕРЕНОСЯЧИ ОБЛАДНАННЯ, БІБЛІОТЕКУ, МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ ТОЩО.

Помічаю — довкола є чим милуватися: в асортименті і сталінський ампір, і мавританська вишуканість, і відшліфований конструктивізм, але ми шукаємо те, чого не зустрінеш у іншому місці, і поки відчуваю одне — настороженість, адже машини постійно вискакують ніби нізвідки, а циркульний характер місцевості диктує і поведінку перехожих — голова обертом, внутрішні команди постійно сигналять: ухиляйся, перебігай на протилежний бік, швидше, швидше! Тут не лише оченята стануть круглими, але й ніжки шустренькими — інакше не проскочиш. Потім, прослухавши диктофонний запис цієї прогулянки ще раз, жахнулася — до чого ж галаслива вулиця, воно й зрозуміло — на підйомі машини особливо багатоголосі.

• Тут, на найкрутішому віражі, де і бігали взад-вперед, ходив електричний трамвай № 7, який пустили 1905 року і дзеленчав він до 1938 року від Бессарабської площі до Лаври. Власне, просто проїхавши у вагоні сімки, а план Києва 1913 року підтверджує це, можна було отримати прекрасну подорож красивими київськими вулицями — Круглоуніверситетською, Лютеранською, Інститутською, Банковою, Садовою, Грушевського (нинішня Мазепи).

КРУТИЙ УЗВІЗ СЬОГОДНІ

• До речі, тоді маршрут стартував практично від Бессарабської площі, поряд з якою красувався вишуканий будинок — класична цитата конструктивізму, який, переконана, ніколи не застаріє. На його місці до 1915 року розміщувалось кафешантан «Буфф», але за часів тодішнього сухого закону при черговій цілеспрямованій облаві, в келихах двох пані було виявлено шампанське. Під цим приводом, який нині виглядає просто смішним, заклад закрили, господарів оштрафували, а 1937 року тут виріс цей будинок № 2. Оригінальну споруду в народі прозвали «міліцейка». Квартири в ній отримували працівники НКВС, і був цей дім наглухо закритий для сторонніх. Одним словом, фортеця як стиль життя, де, зрозуміло, теж не було абсолютно спокійно — адже тотальне стеження стало нормою життя і для своїх і серед своїх. 

КРУТИЙ УЗВІЗ ТА КРУГЛОУНІВЕРСИТЕТСЬКУ НЕ ОМИНУЛА ДОЛЯ УСІХ СТАРИХ КВАРТАЛІВ КИЄВА. СТАРОВИННІ, НЕРІДКО УНІКАЛЬНІ СПОРУДИ, ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ, КУЛЬТУРИ, АРХІТЕКТУРИ НЕЩАДНО ЗНОСЯТЬСЯ, І НА ЇХНЬОМУ МІСЦІ БУДУЮТЬ НЕДОЛУГИХ ВЕЛЕТНІВ...

• Цікаво, що Крутий узвіз — найкоротший серед київських узвозів. Біля будинку № 14, побачивши особливо обривистий відрізок, який веде у двір, відразу рушили туди. Задвірки ж самі до рук не просяться і доводиться їм, ніби заздалегідь, ще на підході, весь час посміхатися та кланятися. Слизька дорожня «мова», майже гірський схил, для потенційного лижника, спокушав нас спуститися і, вправно пірнаючи серед машин, які у той складний через погоду день лише з третього разу заїжджали до своїх гаражів, ми опинилися у величезному дворі з багатьма відгалуженнями. В одному кутку з тилу побачили територію Іранського посольства і зробили крізь грати паркану портрет лева над цікавою кам’яною кладкою всередині, але тут же мене чомусь дуже здивувало, що в цей двір зверху заглядав шпиль знайомої хрещатинської висотки. Навіть не зрозуміла, звідки він тут. Ця вулиця так заморочила голову своїми лабіринтами, що голова пішла обертом, адже ми були, по суті, над самим Хрещатиком, лише на висоті цієї гори. Дзига, а не вулиця.

КРУТИЙ УЗВІЗ ТА КРУГЛОУНІВЕРСИТЕТСЬКА З ВУЛИЦІ ТА З ДВОРУ

• У цей складний рельєф доволі органічно вписалися і відреставровані зі смаком особняки. Один з них, де розташувалася англійська офтальмологічна клініка, був настільки витончено одягнений, що перехожі (і ми у тому числі) зупинялися, милуючись. Його фасад бежево-кавовий і деталями кольору шоколаду відразу заявив про себе, мовляв, задоволений своїми дизайнерами, а решті належить приємний для ока бонус, та й не обов’язково дійти до суті, аби скористатися моментом.

• Звичайно, і ця вулиця зазнає вторгнення потворних «силіконових модифікацій». Висота кранів над великим будівництвом не залишає сумнівів — чергові висотки на підході, і навряд чи на них захочеться задивлятися. Так, блукаючи, забувши, де початок кінця переходить в кінець початку, зазирнувши у черговий двір, опинилися відразу на рівні 3-4 поверху, а під нами, неначе на дні, така вже інтрига головного тут гравця — рельєфу, світилися вікна іншого, зовні добряче втомленого будинку.

ЛИПСЬКІ ДВОРИ ТА ЗАДВІРКИ

• Абсолютно не зрозуміло, з якої частини вулиці мешканці заходять до свого помешкання, та помітно, що вони — на прохідному місці. Міркування відносно того, що двір — внутрішня справа кожного і від сторонніх його хочеться якось відгородити, зрозуміло, в даному випадку недоречні, а ми можемо дивитися зверху на чиєсь життя, коли захочемо — затишком тут і не пахне... Та все ж знайшли і доволі багато тихих, милих куточків, і тишу — найбажаніше і антикризове, потрібне на всі часи.

• Відкривши такий куточок, можна подарувати собі мить незапланованої медитації — просто стояти і посміхатися, вийшовши на новий рівень інтимності з вулицею. Переконана, що вулиці теж придивляються до нас, і «нудний суп» замість жвавих очей їх так само не надихають. Спіралеподібна маленька подорож закружляла нас неабияк, але й азартно захопила.

• Більш бюджетної за нашу прогулянку, мабуть, не вигадаєш — блукаємо без готівки, проте з думками. Десь за поворотом, безперечно, чекає нас перехрестя, де бажання і можливості перетинаються. І, не озираючись на страшні цифри обмінників, ми блукатимемо улюбленим містом, захоплюючись його магнетизмом. Добре народитися відкритим до всього нового і дозволити собі радіти цьому все життя.

• Головне, щоб податок і на це не придумали, із запізненням пригальмувала свій словесний віраж.

• Утім, нехай заздрять.