«Iз захисниками просто-таки поріднилися...»

Під час служби Божої отець Тарас поіменно називає земляків, які зараз в АТО. Не згадував лише прізвища одного бійця — батьки не знали, що син на війні. Коли він збирався на схід, то попросив благословення у священика, а ще щоб не казав батькові й матері, куди їде. Тому отець Тарас мусив дотримати слово. Уже впродовж двох років він і сам їздить у зону АТО, бував на передовій, служив літургію там, де нещодавно стояли ящики з патронами, сповідав бійців просто в бусі. За цей час отець Тарас Варварук, який є настоятелем Свято-Михайлівської церкви в селищі Млинів, що на Рівненщині, назбирав чимало воєнних експонатів. Згодом хотів би створити музей у церкві. Земляків, які повернулися з зони АТО, священик попросив написати спогади. А нещодавно він організував хор для колишніх бійців. І першим твором, який вони виконали, стала колядка. Вона особлива, бо повстанська. 

«Відколи розпочалася війна, я намагаюся допомогти нашим захисникам, як можу. Одного разу мені зателефонував колишній учень (священик викладає у гімназії християнську етику), який зараз в АТО, і запитав, чи не хочу приїхати. Я хотів. Зібрав волонтерську допомогу і вирушив на схід. З того часу минуло вже два роки. Я служив службу, сповідав, причащав, освячував воду. Бував у Слов’янську, Краматорську, Щасті, Миколаївці, біля Благодатного. Коли їхав у зону АТО, боявся лише одного — що буду заважати, плутатися під ногами. Натомість зустрів гарне ставлення. А коли бійців виводили з Дебальцевого, то багато хто хотів посповідатися, — згадує Тарас Варварук. — Для цього використовували навіть бус».

Вразила священика і поїздка в Піски. Він був там із капеланською місією. Але повертатися звідти було тяжко. Особливо коли їв кращу їжу чи йшов у душ, то згадував, що у бійців усього цього немає. Виникало усвідомлення, що покинув їх.

«Коли був на передовій, то з захисниками просто-таки поріднилися, — каже отець Тарас. — Там був молодий офіцер із позивним «Оса». Йому лише 22 роки виповнилося. Був родом із Закарпаття. Сам непоказний, на вигляд — ледь не 9-класник. А керував дуже вправно. Минулого року в червні він загинув. Я був на похороні. З матір’ю, яка втратила на війні єдиного сина, спілкуємося досі. Вона передала домашнього вина до причастя  бійців».

Зазвичай на схід священик вирушає з одним волонтером. А дорога туди довга. Одного разу почав співати повстанських пісень, колишніх, бандерівських. Тоді й виникла ідея створити хор для бійців АТО. З деякими земляками, які були на війні, отець Тарас спілкувався. Один із них тільки священику розповів, що йде на війну, а батьки про це й не знали. Не знали і про поранення, коли син підірвався на розтяжці. Він вижив дивом.

«Під час служби в нашому храмі я читав імена і прізвища бійців із Млинова, які були в АТО. Це, звісно, відхід від традицій. Але я хотів, щоб парафіяни знали, хто саме їх захищає, — пояснює отець Тарас. — Зрештою я пішов в адміністрацію, щоб дізнатися контакти хлопців, які повернулися з війни. Зателефонував кожному, розповів про те, наскільки важливо, щоб люди побачили тих, за кого молилися, запропонував організувати хор. І вони прийшли. Не всі, звичайно. Але все-таки бійці АТО зібралися і почали співати. Вони вперше виступили на Різдво після служби. Парафіяни цього не очікували. Я вдягнув капеланське обмундирування, хлопці були у формах. Ми колядували. І колядка була особлива, патріотична. Вся церква плакала. Насправді, сідаючи за святкову вечерю, ми не повинні забувати, що вона здобута дорогою ціною. І те, що ми її маємо — це завдяки нашим захисникам».