Карантин оголив тему «кур’єрства» українок

Упродовж 2018 року в Україні за допомогою технології сурогатного материнства на світ з’явилося 1125 дітей (останні дані Міністерства охорони здоров’я України). Приблизно 1,5% із них — діти українських громадян. Увагу до цієї теми підняла інформація та відео із київського готелю «Венеція», в якому йшлося про те, що через карантинні обмеження іноземці не можуть забрати своїх генетичних дітей, «замовлених» та виношених в Україні. Сьогодні невизначеним залишається статус цих дітей, оскільки неможливо отримати свідоцтво про народження без батьків. Також — порядок їх перебування в Україні, оскільки в пологовому будинку вони можуть перебувати не довше, ніж 28 днів.

Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила ДЕНІСОВА заявила, що ситуація з наданням послуг сурогатного материнства в Україні потребує негайного розв’язання. «Сурогатне материнство в Україні — проблема, яка потребує комплексного та негайного реагування. Надання таких послуг іноземним громадянам може призвести насамперед до порушення прав дітей і такої ситуації, за якої Україна не здатна захистити своїх громадян. Наразі необхідним є внесення змін до законодавства України і закріплення вимоги щодо можливості застосування репродуктивних технологій методом сурогатного материнства лише для громадян України... Діти в Україні не повинні бути об’єктами торгівлі людьми», — зазначила, зокрема, Денісова.

Зі свого боку Уповноважений Президента з прав дитини Микола КУЛЕБА повідомив, що «виступає за мораторій на сурогатне материнство в Україні, проте в нашій країні діє потужне лобі проти такого підходу».

«Питаннями сурогатного материнства я займаюся вже досить давно. Неодноразово спілкувався з депутатами, звертався до комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я. Моя позиція відрізняється від позиції багатьох народних депутатів — це мораторій на сурогатне материнство. Але сьогодні в парламенті є дуже потужне лобі. Я — за те, щоб в Україні був накладений мораторій, була суспільна дискусія. Якщо Україна погодиться, що можливе внутрішнє сурогатне материнство — лише для громадян України, скажімо, сестра може виносити дитину дружини свого брата, — тоді потрібно вдосконалювати законодавство», — сказав Микола Кулеба.

НЕ ТОРГІВЛЯ, БО ВСЕ — ЗАКОННО

Практика сурогатного материнства в Україні діє приблизно 17 років. Так стверджують репродуктологи. Потребує сурогатного материнства (сьогодні його хочуть назвати «замінним материнством») 0,1% громадян у світі. Для цього є так звані суворі медичні показання.

«Згідно з чинним українським законодавством, сурогатне материнство — це методика лікування безпліддя. Вона можлива за наявності низки умов: перебування подружньої пари в зареєстрованому шлюбі, у жінки (як правило) мають бути прямі медичні показання до застосування цієї програми, обов’язковий генетичний зв’язок між народженою дитиною та обома або одним із батьків. Тому неможливо сурогатне материнство називати торгівлею дітьми, — пояснює адвокатка, фахівець у галузі репродуктивного права Олена БАБАЧ. — Репродуктивна медицина в Україні — на достойному рівні, і сюди їдуть, у тому числі, іноземні громадяни. Проблема в тому, що більшість допоміжних репродуктивних технологій, частина яких міститься в технології сурогатного материнства, потрібно врегульовувати на рівні закону, а не підзаконного акту, потрібно запроваджувати кримінальну відповідальність за порушення у сфері допоміжних репродуктивних технологій».

Олена Бабач наголошує, що в Україні діють недобросовісні посередники, агенції, які порушують чинне законодавство. Тому, за її словами, назріло питання ліцензування посередників. Президент Української асоціації репродуктивної медицини, професор Олександр ЮЗЬКО вважає, що саме тіньові клініки, посередники та агенції «вносять плутанину, і їм вигідно, щоб сурогатне материнство розцінювалося як тіньова річ». Саме тому, зазначає авторитетний фахівець, в Україні необхідно ухвалити закон про допоміжні репродуктивні технології, який Асоціація лобіює вже десять років.

Репродуктологи стверджують: причиною того, що діти, які народилися в Україні від сурогатних матерів і тут залишаються, є не «торгівля дітьми», не «відсутність законодавства», а форс-мажор — карантин.

«На початку березня, після запровадження карантину, ми писали листи в різні інстанції, представництва, посольства з проханням допомогти іноземцям забрати своїх генетичних дітей із України. Українське МЗС прописало певний порядок, за яким дітей змогли забрати батьки із Швеції, Австралії, США та Ізраїлю», — розповіла гінеколог-репродуктолог вищої категорії, головний лікар медичного центру «Родинне джерело IVMed» (Київ) Галина СТРЕЛКО.

Фахівці зазначили, що наразі МЗС надало алгоритм звернення іноземних громадян до посольств своїх держав в Україні щодо вирішення цих питань.

МЕДИЧНІ Й ПРАВОВІ АСПЕКТИ МОЖНА ВРЕГУЛЮВАТИ, А ЯК ЩОДО ЕТИЧНИХ ТА ПСИХОЛОГІЧНИХ?

Керівник Школи біоетики Українського католицького університету, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, член-кореспондент Папської академії Pro Vita отець Ігор БОЙКО зауважив, що в Україні сьогодні ніхто не знає, скільки в клініках, які займаються репродуктивною медициною, є людських ембріонів у кріоконсервованому стані — як побічний наслідок штучного запліднення.

«Є дуже багато жінок, які звертаються до духовних осіб, і кажуть; «Отче, я не знаю, що робити: у мене є сім заморожених ембріонів, я не знаю, чи зможу їх усіх виносити, але — це мої діти...» Виявляється, що в жінки було взято понад 15 яйцеклітин, деякі з них загинули в природний спосіб, сім ембріонів заморозили, і тепер вона стоїть перед дуже непростим завданням. Дитина — це особа, котру потрібно прийняти, а не «річ», від якої можна відмовитися, — сказав о. Ігор Бойко. — Позиція Церкви є такою: без сумніву, потрібно допомагати безплідним подружнім парам подолати проблеми на шляху до батьківства. Церква схвалює методи лікування безпліддя, які етично виправдані. Натоміть застосування репродуктивних технологій, зокрема ЕКЗ у пробірці, створення часто не одного, а кількох людських ембріонів, можливість проведення доімплантаційної діагностики з метою діагностувати, яка дитина є здорова, а яка може мати вади розвитку, і на основі цього вирішувати— чи переносити ембріон у лоно жінки, а також виношування дитини в сурогатному лоні, — це аспекти, які не відповідають гідності приведення на світ дитини. Такі речі не можуть бути прийняті. Подружнє життя вимагає певної спільності, відкритості, вірності одне одному. Але через репродуктивні технології часто цього аспекту немає. Тому що одні люди можуть бути донором яйцеклітини, інші — сімені, треті — сурогатною матір’ю... Дитина уже не сприймається як особа, за яку подружжя несе відповідальність, а — як річ, яка купується. У багатьох європейських країнах практика сурогатного материнства заборонена, власне тому, що зрозуміло, що народження дітей не може бути комерцією».

Психолог Дарина Аітова каже, що психологічні травми є неминучими в будь-якому разі і в будь-якому житті: саме народження — це перша травма, з якою стикається дитина.

«Якщо ж говорити про дитину, котра має з’явитися на світ шляхом сурогатного материнства, то для неї ця травма настає раніше: ще на етапі запліднення за межами організму мами. Наступна травма станеться через кілька днів — на етапі перенесення життя у середовище, в якому дитинка зростатиме до закінчення вагітності. Тобто за умовні дев’ять місяців щонайменше тричі виникатиме ситуація, що буде сприйматися дитиною як загроза її існуванню та цілісності. Такі особливості не можуть не вплинути на формування та життя особистості, — вважає психолог, бізнес-тренер, аспірантка Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Дарина АІТОВА. — Для дитини життєво необхідним є холдинг (турбота) від людини, котра дбатиме про неї і котра зацікавлена в її появі та розвитку. Ще при зачатті й виношуванні формується оця прив’язаність — несвідома стратегія встановлення контакту й підтримання стосунків з оточенням. Під час виношування дитини у жінки з плодом існує дуже тісний зв’язок. Жінка, котра виношує не свою дитину, має докладати надзусиль, щоб не звикнути і не полюбити цю дитину, адже скоро їм доведеться попрощатися. Саме тому зазвичай стратегія поведінки, яку обирає сурогатна матір, — уникнення. У такий життєво важливий пренатальний період, коли дитина має відчувати зв’язок із системою — мама, тато, близьке оточення, — від дитини «відгороджуються»... Сама жінка, яка народжує чужу дитину і яку ВООЗ назвала «гестаційним кур’єром», проходить не притаманний для неї досвід, він є травматичним. Про це свідчать випадки, коли жінка все ж не може віддати дитину після народження... Що ж до тих 50 дітей, які зараз перебувають в одному приміщенні в готелі, то для дитини надважливим є, щоб у перші дні її огорнули турботою та відчуттям захищеності. Навряд те, що відбувається, можна так назвати. Це порушує формування базової довіри дитини до світу, внаслідок чого світ може надалі сприйматися як небезпечний».