Карасин, Запруддя, Карпилівка, Сошичне...

Перша ОТГ у Камінь-Каширському районі створена в грудні минулого року, Гуто-Боровенська. На її території проживає менше шести тисяч населення, увійшли села Гута-Боровенська, Боровно, Верхи, Оленине, Великий Обзир. Села, казати відверто, не дуже перспективні, щоправда, є бурштин, але чи дозволять його видобувати селяни, то ще питання. Нещодавні громадські слухання в Пнівному, наприклад, засвідчили повне несприйняття людей навіть, як обіцяють, цивілізованого видобутку бурштину. Проте навіть небагата Гуто-Боровенська ОТГ є гарним прикладом того, як децентралізація дає шанси для розвитку навіть таким малим громадам.

«У всіх школах району і цього року, і попереднього техпрацівники були у вимушеній відпустці за власний рахунок, кошти на ремонтні роботи були практично відсутні і виконані за кошти батьків, за кошти субвенції на НУШ ще не придбали мінімум, а в освітніх закладах Гуто-Боровенської ОТГ техпрацівникам все оплатили, ремонти профінансували, крім того, на НУШ на кожен перший клас закупили телевізори, плюс отримали належне по субвенції», — каже Світлана СИДОРУК, нині помічниця народного депутата Ірини Констанкевич, а в минулому — багаторічна карасинська сільська голова. Село Карасин також, нарешті, отримало «свою» ОТГ із центром у Сошичному, в яку ще увійдуть села Запруддя і Карпилівка. Нарешті, бо Камінь-Каширський район на Волині, незважаючи на потуги громад, один із найпасивніших у децентралізації. Навіть створення першої ОТГ, Гуто-Боровенської, відбулося з величезними потугами, а найперспективніша, Камінь-Каширська, громада, досі не створена. Пояснення просте: місцеві «князьки» хочуть сидіти на «троні» і царювати далі.

«Я чекаю створення Сошичненської ОТГ з 2014 року, — каже Світлана Сидорук. — За ці 5 років було тричі прийнято рішення Карасинською сільською радою на згоду на таку громаду. Щоправда, перший раз депутати проголосували більшістю голосів за центр у Тойкуті Ковельського району... Мій голос і тоді був за центр у Сошичне. Сошичненська громада була і є передбачена в Перспективному плані та має всі можливості (ресурсні, людські, фінансові) стати спроможною, забезпечувати всі первинні послуги жителям. Експертні обґрунтування дають ключ до можливостей розвитку, але інструментом самого розвитку в кожній громаді має бути дієвість місцевої влади та громадська активність кожного жителя. Для мене найкращим варіантом було б створення Сошичненської громади в складі семи сільрад: Карасинської (Карасин, Карпилівка), Стобихівської (Стобихівка, Радошинка), Сошичненської (Сошичне, Запруддя), Личинівської (Личини), Качинської (Качин, Ставища, Олександрія), Нуйнівської (Нуйно), Заліської (Залісся).

Могли б приєднатися і громади зі Старовижівського, Ковельського районів. Поділ на райони цьому завадив, радянське минуле завдавало і завдає багато шкоди. Єдина громада в нашому районі, Гуто-Боровенська, за рік часу має бюджет розвитку і видатки загального бюджету кращі, ніж були окремо в кожній сільраді. Сошичненська ОТГ буде спроможною надавати всі первинні послуги. Чи буде багатою, залежить від ефективності обраної влади (передусім чиновників) акумулювати внутрішні резерви та залучити інвестиції».

За 13 років роботи на посаді сільського голови, Світлана Макарівна добре знає невідповідність у радянській системі самоврядування, що таке повноваження місцевої влади та її можливості. «Має бути чітке розмежування повноважень держави і місцевого самоврядування, — вважає вона. — Всі первинні послуги, які люди потребують щоденно — найнеобхідніші, мають надаватися місцевою владою та її виконавчим апаратом. Управління і надання цих послуг має об’єднувати територію і людей у громаду. Державні чиновники — це вже рівень вторинних послуг і загальнодержавних. У нас нині як лабіринт переплутаного законодавства й управління, а має бути, як у мурашнику — кожен має чітко виконувати свою функцію й рухатися по своїй доріжці. Міні-громада — це велика сім’я, де всі працюють на бюджет сім’ї, кожен має власні кишенькові кошти, але є обов’язкові загальносімейні правила, податки, спільні справи, рішення. Я просто знала й бачила як по-іншому можна було працювати в ОТГ, на відміну від радянської сільської ради. Для мене це була мрія — стати самостійними, самоврядними і спроможними. Для деяких моїх колег це стало реальністю, а багато колег так і не наважилися ухвалити відповідальне рішення».