Катання без зірок
Зрозуміти досі не можу — чому іноді називають у народі перший тиждень березня тижнем коня. Пояснити не можу, значить, міркую по- своєму — очевидно, не випадково жіночий день увійшов до цієї декади. На обличчі та ж витривалість і терпіння, і погляд, у якому бачиш більше, ніж є, і відданість, та й на скаку жінка може зупинити все: від сумної радості до радісного смутку. В одному прокол — надто вже вона вразлива напередодні дивного, насмішливого і одночасно ніжного свята — чекає на подарунки, квіти, тости і слова...
Іноді ж так хочеться тосту! Та й у вині приховане велике узагальнення (усе життя також — бродіння), і як не діли іскристу рідину в келиху на закваску, ферменти та інше, природа все змішає в одному тості, створивши атмосферу.
У перші весняні дні ця сама природа занесла одну жіночу компанію на ковзанку «Піонер» (у затишному критому комплексі на майдані Слави), щоб розворушитися, вставши на ковзани, посміятися, поговорити. Звернула увагу, що на ковзанці всі всміхаються, і навіть якщо прийшов у кволенькому настрої й кататися сьогодні не дуже хочеться, після одного кола вся тривожна затиснутість зникає, обличчя прояснюється — пішла віддача!
Особливо приємні — чого там кокетувати — подальші посиденьки. Знявши тугі черевики з ковзанами, відразу розумієш — один подарунок сама собі вже зробила кожна. У цьому приховується особлива чарівність — не потрібно чекати нічиєї ініціативи. І якось непомітно з келихом вина стали подруги засвічувати свої успіхи, що при бажанні начебто стають подарунками. Нехитрі сюжети, незоряні — та від зірок і так затісно, так і думаєш — як би не спіткнутися, слухаючи їхнi відвертості з багатьма нулями. Нехай відпочинуть...
БУЛОЧКА З КОРИЦЕЮ
Як іноді гостро хочеться солоденького! Свідомість підказує — краще цього не робити і варто якомога довше культивувати мистецтво паузи — адже хочеться не набирати ваги. Не довіряючи самій собі, полохливо прислухаючись до команд бажання (головне, щоб мозок не здогадався, як хочу солодкого), мимоволi опиняюся в добрій кондитерській — просто тягне туди. Пильно вивчаю яскраві солодкі скульптурки тістечок, дивуюся їхній строкатій гламурності, парадності, вишуканості форм — начебто не для кожного дня — і... заспокоююся. Бажання випаровується, бо знаю одну маленьку затишну пекарню, де й переховується мій капкан. Ще на підході аромат кориці заманює у свій вир, спокушаючи свіжим тiстом чудових булочок і пиріжків. Абсолютно домашня випічка — природна, безпосередня, без вечірніх прикидів, які ніде не рекламуються, а ось бажання відразу перемагає. Якщо вже зраджувати своїм принципам, то з цією незоряною булочкою. Чим не подарунок — скажу без усякого лукавства. Настрій потім довго такий же здобний, як ароматне тісто. Хоча й згрішила.
ВНУТРІШНЄ СЯЙВО
— Мою роботу ви знаєте. Часто потік стандартних скарг просто захльостує, але дозволити собі розслабитися не виходить, адже кожен новий пацієнт — велика проблема, — почала свій сюжет лікар на УЗО. — Буквально днями прийшла 36-річна жінка на просту профілактичну перевірку. Проте простою її історію ніяк не назвеш. П’ять років тому у неї була дуже складна операція на щитовидній залозі. Страждання своєю активністю так змінили душевний стан, що прийшла вона лише з однією надією: довідатися, як далі жити — з ліками чи можлива перерва, а раптом, і припинення лікування. Лікарі у зв’язку з хворобою оголосили ще один важкий вирок — безплідність. Вона давно змирилася і з цим.
Днями привезли до мого кабінету дуже сучасний апарат, своєрідне всевидюще око. Запропонувала і їй повністю обстежитися — кожному варто знати про себе правду. Помітила її напруження, хоча виду намагалася не показувати, страждання давно привчили до мужності. Хвилин за 40 вже мені, лікареві, потрібна була допомога: десятки разів (не вірячи собі) обмацуючи її датчиками, зважуюся сказати — ви вагітні. Невеличкий термін, але там — життя! Ніхто з вас, може, не бачив такого — внутрішнє сяйво приголомшуючої надії вмить перетворило її на чудову красуню. Це сяйво так приголомшило, зігріло й мене, що стало начебто талісманом. З того дня все в мене ладиться.
ЗЕЛЕНА ХИТРІСТЬ
Днями потрібно було поміняти декілька умовних одиниць. У різних пунктах купюру за купюрою вважали то молодою, то старою, то брудною, то ще в нормі. Коливання в ціні також мали місце. Чудово знаю — у всьому світі зношена банкнота, якщо вона, звичайно, не порвана на дрібні шматочки, вважається діючою. Вирішила професіонально попрацювати із зеленою старизною заради спортивного інтересу, навіть часу було не шкода. До того ж я косметолог. Плями на купюрі охайненько обробила рідиною для відбілювання білизни, основа купюри — та ж бавовна. Гумкою пограла, прасочкою і мильцем — зморшки і розгладилися, і після такої бані стали мої зеленки свіжими не за роками. Купюри спокійно прийняли в обмінному пункті. Гадаю, варто відкрити хімчистку для грошенят, може, це моя ніша. Почну з друзів. До речі, заощаджене на ручній роботі сьогодні піде на глінтвейн.
Тут же народився тост: умій із ниток дощу і сонячних променів створити веселку. Свою. Адже це так просто.
