«Книжку Iвана Капсамуна прочитав на одному подиху...»

Минув лише місяць з часу презентації наших новинок — історичної книжки «Повернення в Царгород» та публіцистичного триптиху «Котел, або справа без терміну давності», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська» та «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв» — на форумі видавців у Львові, а вже більша частина тиражу... продана!  Особливо активно купують і діляться  враженнями про книгу «Повернення в Царгород». Це важливий сигнал для нас всіх — в цей непростий час змін українці не просто читають, а й обирають для себе книжки-дороговкази. Не менш прикметно, що наклад книги, упорядкованої редактор відділу політики газети «День» Іваном Капсамуном про справу Гонгадзе теж вже майже розкуплено. Минуло 15 років, а люди продовжують цікавитися цією справою, що дає надію на те, що її таки доведуть до кінця, не спустять на гальмах.  А ще — це  наочний доказ того, що читачі шукають відповідь на питання, коли ж насправді почалася ця війна і з чого. А без знання, чому і коли почалася війна, не буде і відповіді на питання: коли вона завершиться і що робити для цього. І великий читацький попит на новинки «Дня» лише підкреслює цей процес пошуку відповідей.

Андрій ТАЩИ, працівник департаменту внутрішньої політики Одеської міської ради:

— Я замовив книгу «Котел», або Справа без терміну давності». Її упорядник — Іван Капсамун, мій друг ще зі студентських років. Я придбав навіть два примірники — один собі, а другий подарував нашому спільному другу на день народження. Прочитав на одному подиху, хоча це перша книжка українською мовою, яку мені довелося читати від початку до кінця. Зазвичай українською читав лише наукову літературу і хрестоматії. Завдяки «Котлу» більш глибоко ознайомився з проблемами, які майже забуті в суспільстві. Мені імпонує, що в газеті «День» є людина, яка займається окремо взятим спрямуванням — «справою Гонгадзе — Подольського».

ФОТО НАДАНО АНДРІЄМ ТАЩИ

Мені сподобався зміст книги, тож замовив ще дві з трилогії. Хочу до кінця зчитати позицію газети «День» щодо подій, які відбуваються в нашій країні. Найбільше мене зацікавила третя книга — «Катастрофа і тріумф. Історії українських Героїв», про наших солдат на передовій.

А взагалі про газету «День» я дізнався, ще коли навчався в університеті, бо до нас у бібліотеку імені Горького приїжджала Лариса Івшина. Мене запрошували до «Острозького клубу», Іван Капсамун багато про нього розповідав. Але, на жаль, я не зміг тоді взяти участь. Слідкую за журналістами газети «День» у мережі «Фейсбук» та читаю їхні статті.

Підготувала Наталія БЕЗВОЗЮК, Одеса

«Котел» – це ліки від амнезії для суспільства»

Частина нинішніх активних політиків дуже хотіла би, щоб українці ніколи не згадували  події 15-річної давнини

Нову книгу з Бібліотеки газети «День»» під назвою «Котел» я би назвав ліками від амнезії для українського суспільства. Адже вже минуло 15 років після вбивства Георгія Гонгадзе — і цю справу просто стали забувати. В нашій новітній історії сталося стільки подій: помаранчевий Майдан, Революція Гідності, війна за справжню Незалежність. У нас нині п’ятий президент, а за свої злочини ще не відповів другий. Що вже тоді говорити про четвертого? Коли до нього дійде черга?

У мене свої спогади про вересень 2000 року, адже саме тоді відбувався Похід свободи вільних журналістів, організований львівською газетою «Експрес». Акція була спрямована проти тиску на незалежну пресу за допомогою судових позовів. Як відомо, цю акцію підтримував і Георгій Гонгадзе. До львівських колег, серед яких були відома нині своїми резонансними розслідуваннями — зокрема й про «доктора Пі» —  Світлана Мартинець та юний журналіст Дмитро Добродомов, нині народний депутат, долучилися газетярі з провідних видань Волині та Рівненщини. Журналісти на підводах їхали до Києва, щоб привернути увагу парламенту до ситуації зі свободою слова в Україні. І саме напередодні того ранку, коли ми мали в’їжджати до столиці, зник Георгій Гонгадзе. Цю шокуючу новину повідомила Світлана Мартинець. Із величезними труднощами валка з трьох підвід таки прорвалася до Києва і побувала під Верховною Радою, а що було далі, ми з вами добре знаємо...

Хоча вже стали забувати. Тому й потрібні саме такі ліки від амнезії, яка, як відомо, буває частковою. Коли з пам’яті випадають певні види знань та уявлень. У нашому суспільстві більш поширеною є ретроградна амнезія, коли намагаються забувати події з певного проміжку часу. Частина нинішніх активних політиків дуже хотіла б, щоб українці ніколи не згадували того, що сталося 15 років тому.

Отже, «Котел» буде саме тією гіркою, але дуже корисною пігулкою, яка повертає пам’ять і не дає їм спокійно спати й  витрачати свої зароблені «непосильною працею» кошти.

«Котел» також можна назвати документом епохи, яка досі не закінчилася. Хоча я оптиміст і маю надію, що ми таки прорвемося і дочекаємося суду, який назве людей, які затягли Україну в цей страшний «котел», злочинцями й ухвалить справедливий вирок...

А поки що, хоч як це прикро звучить, історія українського беззаконня не закінчується. Я переконаний: газеті «День» доведеться готувати нові випуски — про нинішню «рошенівську» владу.

Кость ГАРБАРЧУК, редактор відділу інформації, діяльності влади та місцевого самоврядування газети «Волинь-нова», Луцьк