Колюче дзеркало. Весняне
Для когось кава — міцний ринок, гарний актив для довготермінових вкладень, прекрасний інвестиційний матеріал у кризовий час. Для однієї з прихильниць (за підрахунками фахівців кожен новий день світ починає з 2,25 млрд. чашок кави, а отже, і моя присутня) чашка ранкової кави — та необхідна і очікувана тональність, яка, як у досвідченого кавового сомел’є, складається з декількох сортів кави у щось особливо ароматне, міцне, що допомагає як мінімум зустріти новий день з ілюзією: навіть не прораховуючи кожен крок — все буде добре. Переконана, що цей момент варто цінувати, адже кава — теж ілюзія, а скільки шарму, харизми, що додають чарівності миті, спогаду, покупці, яка, можливо, й купувалася з поблажливою думкою, мовляв, всього лише приємна дрібниця, а вона за якимись невідомими законами поступово ставала мало не членом сім’ї, наповнюючи кожен ранок з кавовою чашкою особливим змістом. Щодня, дивлячись на свою лампу у формі великої пляшки шампанського під вишуканим пергаментним абажуром з гербом Шампані, яку подарував коханий перед весіллям, не забуваю — її день народження останні дні лютого. Якось непомітно все життя протікає під цим ковпаком по-шампанськи і так вийшло, що й улюблене крісло якраз навпроти неї, отже, всі ці речі вже мають право навіть за вислугою років щодня нашіптувати домашнім про своє місце у житті родини. Це не просто якісь далеко не нові речі. Вони, пов’язані спогадами, вже неоціненні. Хай зараз під абажуром горлечко лампи вже перев’язане, аби не сутулилася, але про це знаємо лише ми удвох, і вона продовжує, за звичкою, притягувати захоплені погляди, а головне — ніжно зігрівати ранок з кавою.
Виявляється, в голову може вдарити не лише склероз, але й молодість. Тоді напрошується нахабна думка: а може молодість вічна? Щоправда, до тих пір, поки не зачепишся поглядом за весняне відображення у дзеркалі. Тут викликай не викликай ілюзії, а пощади не чекай. Мабуть, допомогти може лише почуття гумору, та деякі розумні цитати, які часом вельми ефективно ставлять на місце. Коли прочитала про одну графиню, яка мала ту внутрішню велич, якої досягають лише обрані люди, що одного дня втратили все на світі, а потім подивилися на втрату без жодного жалю, подумала — так і треба намагатися жити. Звичайно, якщо йдеться лише про матеріальні втрати, та вони ж уміють старити надто спритно і з якимось особливим азартом. Поради господарів тугих гаманців, адресовані нам, мовляв, варто жити відповідно до статків своєї кишені, може б і спрацювали, якби вони самі так активно не порпалися в цих самих кишенях. Вся ця побутова метушня, пов’язана з видатками, які чомусь не дружать з доходами, неабияк псує колір обличчя, а винне чомусь дзеркало, яке зовсім не хоче улещувати. Виходить — у нього робота така.
Відразу пригадує, як у дев’ятому класі відправили нас, школярів, на збирання картоплі. Природно, всі ми були «лялечками», хоча б тому, що свіжість і красу в 15—16 років ніяк не приховаєш. Хтось із дівчат приніс із собою в поле маленьке люстерко, і ми, запилені, з брудними від землі руками, стали по черзі зазирати в нього. Подивилася і я — та й жахнулася. Що ж зі мною буде в 30 років; промайнула страшна думка; і, знаєте, запам’яталася на все життя. Природно те, що люди живуть і після 30 і теж зазирають у люстерко, мені тоді й на думку не спадало. Отже, дзеркало часом буває особливо колючим. Треба просто приймати це як факт і не припиняти протидіяти. Правильно кажуть, що жінці важко увійти у, м’яко кажучи, 45-річний вік, але ще важче з нього вийти. І не потрібно, впевнена, жінкам різного віку вистачить тринь-трави, якщо і свої недоліки творчо переплавляти в щось пікантне та індивідуальне. Дивишся — і дзеркало посміхнеться.
Головне — виставити план-перехоплення всьому нудно-правильному, звично-розсудливому, повчально-нецікавому — всьому тому, що, уловивши блякле відображення у дзеркалі, воно ж почне залюбки нашіптувати: в завтрашній день не йдуть з учорашніми цінностями, мовляв, не той вже флер у застарілого пориву бути молодою. Смішно. У завтрашній день не варто йти з позавчорашнім гардеробом — це точно, а цінності завжди людині потрібні одні і ті ж самі. Головне, аби було що любити, і аби любов ця за розміром була значно більша від поштової марки.
В одному київському маленькому бутику (він, до речі, вже закрився, не витримавши реальності) несподівано познайомилася з його незвичайною хазяйкою. Вона й розорилася від того, що наповнила магазин тільки високоякісними речами, виготовленими лише із запатентованих тканин, пофарбованих лише органічними фарбами. Вироби дійсно недешеві, але все це обґрунтовано. У нас же вигідно ошукувати, обманювати, якщо не на 100, то на 50%. Ось хазяйці й довелося спочатку звільнити всіх продавців, потім ще поборотися деякий час; прибирати самій приміщення, замерзаючи взимку, коли навіть обігрівальні прилади не рятували, та все ж зрозуміла, що працювати на саму лише оренду — це не бізнес. Прогоріла вона, але я, наприклад, збагатилася знанням, що професіонали, які хочуть пропонувати якісну продукцію, все ж є. Вже це якось тонізує. Щоправда, не знаю, чи допоможе Світлані, хазяйці вже неіснуючого бутика, поглянути на збитки без жалю, як далека невідома графиня. Швидше за все, доведеться, хоч і втрати серйозні. Жінка вона стильна, молода, з відмінним смаком, і дзеркало її заспокоїть, додасть упевненості в собі. Якщо ж віддзеркалення буде нещирим, тушуватиметься, «відводитиме очі», вона нав’яже йому свою програму і зі здоровим оптимізмом переплавить свої невдачі на нове творче починання.
Отже, як кажуть, «свет мой, зеркальце, скажи, да всю правду расскажи» — не для нас. Правду ми і так знаємо, і саме вона підказує вічну мудрість істини на всі часи: головне, радіти тому, що маєш. Адже нас зазвичай що радує, те й засмучує, і добре бути довго дорослою, але не старою, щоб не полишав час для задоволення розшифрувати загадковий, дрес-код життя.
І можливо, вдасться донести також до свідомості чоловіків, навіть найрозумніших, що їх головна помилка в тому, що вони переконані — все, що потрібно знати жінці, вона може дізнаватися від нього, чоловіка. Яка ілюзія, правда, що допомагає сильній половині бачити своє відображення у дзеркалі вельми і вельми прикрашеним.
У чому ж тоді драйв? Думаю, в бажаннях, які не закінчуються. До речі, найбільший обманщик саме дзеркало — в ньому ми бачимо те, що хочемо побачити. Правду скаже лише випадкове відображення у вуличній вітрині, у раптово виниклому дзеркальному полотні якої-небудь будки.
Але свою ношу треба нести легко, і тоді люди милуватимуться вами. Написала останню фразу і відчула, що злегка хитрую, адже хтось і позаздрить.
Що ж, у дзеркала навчилася.
