«Країна мрій» – у кожного своя

Дмитро ГОРБАЧОВ , мистецтвознавець:

— Особисто для мене приємною подією стало те, що було презентовано унікальний альбом під назвою «Сто творів з приватної колекції К. Григоришина». Там зібрані твори таких відомих усьому світові художників, як Іван Айвазовський, Казимир Малевич. Самого ж Костянтина Григоришина вже можна назвати колекціонером рівня Терещенків чи Ханенків. Ще однією приємною подією стало те, що нарешті ми з колегами підготували величезну книгу під назвою «Малевич і Україна» й віддали її дизайнерам. Цю книгу вважаю важливою і для України в цілому. Адже таким чином ми назавжди зможемо «прописати» художника Малевича у своїй культурі.

Назар БІЛИК , скульптор:

— Приємною подією для мене стало те, що побував у Республіці Карелія, що входить до складу Російської Федерації. А ще краще, що зробив для себе висновок: в Україні — найкраще.

У Карелії відвідав саме її столицю — Петрозаводськ. Адже маю будувати там пам’ятник. Петрозаводськ — дуже гарне маленьке містечко, яке вже схоже на європейське. Відвідав острів Троїцький, де розташований шедевр російського архітектурного мистецтва — старовинна дерев’яна церква ХVII сторіччя. Вона вражає своє красою. А ще мені як скульптору в Петрозаводську дуже запам’яталася традиція обирати собі місто-побратима. З кожним роком кількість таких міст- побратимів у Петрозаводська збільшується. І на День міста ці міста-побратими дарують столиці Карелії якусь оригінальну скульптуру, що встановлюється на набережній. Дуже цікаво було подивитися на сучасні західні скульптури й оцінити їх. Ці скульптури встановлюються там «з постійною пропискою», і люди можуть оглядати їх, коли захочуть. Вони, щоправда, дуже незвичні для нашого ока і виготовлені з різних матеріалів. Одні — з пластмаси, інші — з полімеру, натягнутого на металічний каркас, а ще — з неіржавіючої сталі, бронзи, каменю, граніту. Крім того, вони дуже оригінально розфарбовані. Тому у декого ці скульптури викликають чи то подив, чи то реакцію типу: «Мені це не подобається» або: «Це повна нісенітниця». Але добре, що люди якось реагують на цей вид мистецтва. І кожен — по-своєму.

Наталія КЕРЛАН , редактор газети «Вісті Вознесенщини»:

— По-перше, погано, що йдуть безперервні зливи. І не стільки погано, скільки шкідливо. Наприклад, у Миколаївській області очікували великі врожаї: мали зібрати по 29 центнерів з гектару. Однак зараз через сильні зливи нас чекають величезні втрати. Всі дуже стривожені. Хліба полягали на полях! На все це дуже боляче дивитися.

Хорошу справу зробило господарство «Агроінтер», презентувавши насіння злаків, пристосоване до наших умов: воно більш стійке перед морозами та зливами. Вже запропонували всім господарствам району закупити таке насіння.

Василь ЛИЗАНЧУК , професор, доктор філологічних наук Львівського національного університету ім. І. Франка:

— Десять років тому, коли почув, що Леоніда Кучму обрано Президентом, я написав матеріал під назвою «Нас порятує єдність», що був опублікований у газетах і ввійшов до моєї книжки публіцистичних статей «Завжди пам’ятай: ти українець». Тоді я писав про те, що успіх буде тільки тоді, коли буде органічне поєднання української державницької ідеї з розвитком національної економіки. На жаль, українці так і не ідентифікувалися в єдину націю... Хоча, варто зауважити, цей процес триває. І цьому дуже багато сприяє газета «День»: своїми публікаціями та двома книжками.

Тішуся, що «Літературна Україна» тепер систематично публікує листи до головного редактора, у яких прохають перейменувати Кіровоград на Шевченкоград. Я повністю це підтримую.

Приємно, що отримав відповіді на свої листи до Президента України, прем’єр-міністра та голови Верховної Ради з приводу знищення проводового радіомовлення в Україні. Але це моє листування з приводу знищення проводового радіо уже триває більш як п’ять років. І — ніякої державної концепції щодо відновлення проводового мовлення. А село, якщо там не працює таке мовлення, сьогодні позбавлене будь-якої інформації. Адже FM-станції своїми низькопробними музичними композиціями не можуть задовольняти смаки всіх верств населення.

Добре, що цього тижня отримав сигнальний примірник своєї книжки «Кайдани ще кують», що складається з документів, фактів, коментарів про зросійщення населення в Україні від часів Переяславської угоди до нинішніх днів. Адже цей процес не те що не припиняється, а набирає інших, підступніших форм.

Євгенія СОХАЦЬКА , доцент кафедри української літератури Кам’янець- Подільського державного університету, голова Всеукраїнського товариства iм. Івана Огієнка:

— Цей тиждень ознаменувався значними змінами погоди та знаковими подіями. Передусім, висуненням кандидатів у президенти, яких зареєстрували вже десять чоловік.

А серце раділо фестивалю «Країна мрій» Олега Скрипки. Отже, можемо об’єднуватися!

Щодо особистого життя. Переповнена радістю за успіх сестри моєї невістки, Марини. 11 червня вона, золота медалістка, вступила до престижної Києво-Могилянської академії, зазнавши перед тим нищівного краху в «червоному» університеті. За кількістю набраних балів увійшла в першу шестірку.

Iз місцевих новин... Несподіваною стала для мене відставка голови Хмельницької облдержадміністрації Віктора Лундишева. І одразу ж почула оголошення про відставку голови Тернопільської облдержадміністрації...

Юрій МИЦИК , професор Національного університету «Києво- Могилянська академія»:

— Хорошою подією, особливо якщо брати до уваги церковне життя, можна назвати те, що в Михайлівському золотоверхому монастирі відбувся Помісний Собор УПЦ КП.

У житті університету хороше те, що ми провели вступні іспити і набрали нових студентів — як бакалаврів, так і магістрів.

Хорошу справу зробив Інститут географії НАН України, видавши перший із запланованої серії том творів Дмитра Яворницького. І ця подія не тільки хороша, а й дуже важлива. Бо вже давно говорили, що треба видавати. І планувалося зробити це ще наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років. Але, крім окремих творів Яворницького, цілісного зібрання так і не видали. Приємною подією для мене як освітянина стало те, що на цьому тижні голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан відсвяткував своє 65-річчя.

Для спортивних уболівальників хорошою подією стало те, що розпочався новий чемпіонат України з футболу. Однак не порадували своєю грою ті, хто відкривав цей чемпіонат: київське «Динамо» та донецький «Шахтар». Прикро, що все менше залишається у наших командах українських хлопців. Взяти, наприклад, «Шахтар»: усі п’ятеро новачків — легіонери. І з кожним роком усе менше й менше хочеться вболівати за ці команди. Мене тривожить, що сьогодні український футбол залишається без українців.