«Крок» до Африки... під кригою
Нинішнього вівторка увечері члени команди (Голтіс, він же — Володимир Вукста, а також Олександр Комаров і Костянтин Могильник) у рамках програми «Десять кроків до Африки», що передує подорожi, здійснили заплив під крижаним покривом Алмазного озера. Африка — Африкою, а добові перепади температури в деяких місцях цього континенту становлять 55—60 градусів за Цельсієм (ось мандрівники й готуються).
Погода цього вечора, треба сказати, до купання у відкритих водоймищах аж ніяк не заохочувала (температура повітря була близько -8 градусів за Цельсієм, води — +4). Журналісти, яких привезли на берег Алмазного озера (що на околиці Києва) на двох автобусах, повільно замерзали в очікуванні дійства (незважаючи на багаття, розпалені навколо, і коньяк, пляшки з яким передбачливо роздали присутнім організатори). І ось, нарешті, на червоному джипі, який Ігор Моляр («1+1») охрестив «вогняною колісницею», з’явилися герої дня, точніше, вечора (до речі, за словами Ігоря Моляра, саме на цьому автомобілі буквально через місяць члени команди здійснять ще одну екстремальну акцію — переїдуть через Дніпро дном річки).
У мінливому освітленні кольорових прожекторів на льоду озера (завтовшки в 20 сантиметрів) темніли чотири прямокутні лунки (відстань між крайніми дорiвнювала 35-и метрам). І ось, коли на небі вже з’явилися перші зірки (в таку пору доби орієнтація у воді, природно, ще ускладнюється) розпочалося очікуване дійство. Члени команди роздяглися, залишившись лише у плавках і купальних шапочках (враховуючи погодні умови, вже тільки це — видовище, що саме по собі неабияк «леденить душу»). Першим пірнав Олександр Комаров, який проплив відстань між двома сусідніми лунками. Другим — Костянтин Могильник, який здійснив заплив уже «через лунку». І нарешті, третім був капітан команди Голтіс, що проплив під льодом між крайніми лунками (він навіть злегка «промахнувся», подолавши більшу відстань, так що навіть довелося повертатися). Таким чином, Голтіс «покрив» найбільшу відстань (35 метрів) із затримкою дихання близько хвилини (хоча, як стверджують фахівці, тривалість затримки дихання у крижаній воді скорочується приблизно в чотири рази). Причому, вибравшись із води, члени команди, схоже, зовсім не поспішали одягатися: кожен з них, взявши в руки факел, став біля «своєї» лунки. За деякий час факели опустили, і на льоду спалахнув логотип команди, а в небо здійнявся невеличкий феєрверк. На цьому місці слід було б сказати: «Завіса!» (якби вона там була). Подальші подробиці навряд чи являють собою особливий інтерес: члени команди досить швидко зібралися і під аплодисменти присутніх помчали своєю «вогняною колісницею». Закоцюблих журналістів чекали автобуси.
Проте, як повідомив Ігор Моляр, протягом найближчих трьох місяців на нас чекають інші подібні акції від команди «Equites», причому ще більш екстремальні.
Можна довго міркувати на тему, а навіщо, власне, все це потрібне? Та хіба не здорово було б, якби для нового покоління українців взірцями для наслідування були не герої американських бойовиків, які вкладають наліво й направо штабелі трупів, а свої, українські, «екстремали» (сильні, мужні і анітрохи не агресивні)?
P.S. Наступного ж дня, 21 лютого, команда «Equites» вирушила до Зімбабве, на річку Замбезі, до водоспаду Вікторія, де вони, за словами Ігоря Моляра, мають зробити таке, чого поки ще не робив ніхто — подолати водоспад проти течії. В Україну члени команди повернуться 2 березня. А «День» і надалі збирається стежити за акціями команди «Equites».
