Купіть книжку, міністре!
Завтра ми з вами зможемо точно визначити, чи цікава книжка новій владі.
Кілька років тому остання субота травня віддана президентським указом під День працівників видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі. Досі корпоративне свято відзначалося в жанрі профспілкових зборів із фуршетом у кульмінації. Нині нарешті насмілилися звітувати перед кінцевим споживачем — влаштувати ярмарок «Книги на Хрещатику» в рамках Дня Києва.
Ввечері того дня телевізор обов’язково покаже нам, як Віктор Ющенко купує картину чи глечик на Андріївському узвозі, як Микола Томенко бере участь в якомусь екзотичному культурно-спортивному дійстві, а різні інші міністри підспівують-підтанцьовують разом з усіма киянами на спільному святі. Файно!
А чи прийдуть вони купити собі книжку? Принаймні відомо, що Держтелерадіо, організатор міні-ярмарку на найлюднішому святковому майданчику столиці, надіслало запрошення й до Кабміну, й до Секретаріату Президента. Як там мусили б зреагувати на ці запросини?
Щонайменше «засвітитися» біля книжкових яток, аби задемонструвати святковим масам свою інтелектуальну охайність. Як писав синові із концтабору Василь Стус, «освіта — це вид гігієни» . Інших засобів освітньої гігієни, окрім книжок, не існує.
Варіант-максимум, він же — фантастичний. Президент України каже своїм підлеглим: я хочу особисто привітати українських видавців на Майдані. Нехай там же, а не в кулуарах, вручать нагороди кращим. А потім я подивлюся на виставлені новинки — чи справді вони такі гарні, як кажуть зі сцени. До того ж, щось і собі виберу: давно вже не купував книжок…
І так — помріємо — все й відбувається. Вручені відзнаки кращим книгарям країни; на весь Майдан-Хрещатик оголошено, де можна — тут і зараз — побачити-придбати вироби лавреатів, і Віктор Андрійович коротко каже: «Приєднуюся до привітань! А тепер ходімо разом до кіосків! Як я люблю вибирати книжки!»
Якби у цей час на Майдані був Умберто Еко, він би зацитував сам себе: «Кращим доказом істинності є прецедент». А поруч якийсь соціолог докинув би: то так, лише 7% успіху залежить від того, що лідер говорить, а 55% — яке враження справляє.
І ось уже Президент України перебирає справді варті найвищої уваги новинки і — купує, купує, не може зупинитися. І тим самим, між іншим, «леґітимізує» щойно видані грамоти. Бо все чесно: для видавців ТАКИХ книжок грамот справді не шкода.
А за ним і собі купують книжки міністри. Вони ж, як відомо, і в свята — на роботі. Дбають. Як по писаному — тобто за підручником «Менеджер культури», де зазначено: «Державні органи управління культурою повинні оволодіти засобами непрямого впливу на культурні процеси… перетворити культурне співробітництво в економічно вигідне для його конкретних учасників» . Оскільки прямих засобів впливу на розвій вітчизняного книговидання досі урядом не запропоновано, зробимо економічно вигідним для книгарів бодай один цей день, 28 травня…
А за міністрами до книжкового ярмарку вже підтягуються депутати, розстібають гаманці олігархи. І все це без упину фільмують телевізійники, знімають фотокори. Сенсація! В Україні народжується мода на книжки!
О, мода! То велика сила! У самісінькій своїй технологічній суті мода — це індустрія, на якій можна заробляти гроші та владу. Перевірено! Серед іншого — й помаранчевою революцією. Той, хто запропонував опозиції оранжевий колір, напевне був у курсі прогнозів світових домів високої моди щодо насування високої популярності саме цієї частини спектру. А суперкреативні стрічки-аксесуари? Погортайте дизайнерські каталоги.
Той же, хто запропонував слоган «Так!», був просто фанатом архімодного Пауло Коельо. Вже у «Книзі Воїна світла» бразилець значив: «Воїн знає, що усіма мовами найважливіші слова — короткі. Так. Бог. Любов. Це слова, котрі легко вимовляються й заповнюють собою величезні порожні простори» . А в передостанньому романі «Одинадцять хвилин» героїня відчуває «дивну радість від можливості сказати «так» усьому, що траплялося їй на шляху».
Цю дивну радість (Так!) пережили не лише ми, а й світ: Україна стала модною. І мода ця обіцяє дивіденди: ну, там, відміну поправки Джексона-Веніка, пільгові умови вступу до СОТ; пана Ющенка, знов-таки, назвали одним із п’яти найвпливовіших президентів світу. То кому ж, як не Вікторові Андрійовичу, питомому творцеві помаранчевої моди, розуміти блискучі економічні перспективи від «запровадження» моди на українську книжку?!
І жодних для цього резервів бюджету вишукувати не треба, жодних програм складати. Просто піди завтра на Хрещатик і купи книжку. «Что у тебя с рукой, почему ты не наливаешь?» — здивувався б Михайло Жванецький.
«Я аж засміявся!
Він і почув, та як зикне, —
Я перелякався,
Та й прокинувсь» , — це Тарас Григорович так закінчив свій «Сон».
Що ж, не прийдуть завтра до українських книжок чільники української держави — що тоді далі запитувати у вітчизняного виробника, як справи? Лі Якокка, великий рятівник «Крайслера», писав: «Єдиний спосіб націлити людей на енергійну діяльність — це спілкування з ними» . Коли ж завтра знехтувати професійно-святковою нагодою потиснути руку нашому видавцеві, то навіщо тоді планувати давно анонсовану президентську зустріч з ним? Бо все буде так, як передбачив той самий Жванецький: «На вопрос «Как живешь?» завыл матерно, напился, набил рожу вопрошавшему, долго бился головой об стенку… В общем, ушел от ответа».
