Міфи від бухгалтерії

— Люди, які лише побіжно знайомі зі специфікою бухгалтерії, переважно уявляють собі бухгалтера такою собі похмурою людиною в нарукавниках, жорстко затиснутою в рамках податкових та інших інструкцій. А ви у своїх роботах не без романтизму говорите про неї як про творчу особистість. Зізнайтеся: це справді так чи ви таким чином просто приманюєте на свою кафедру студентів і аспірантів?

— Звісно, можна бути просто бухгалтером-ремісником. Тобто вміти записати цифри до потрібних книг. Так робили раніше. Сьогодні бухгалтер має бути висококваліфікованим фахівцем, щоб умів тлумачити ці цифри. Більш того, коли здійснюється будь-яка господарська операція, а особливо велика, бухгалтер повинен прорахувати її і визначитися з можливими фінансовими й економічними наслідками ще тоді, коли вона перебуває на стадії ідеї. Бухгалтер має прорахувати цю операцію від початку і до кінця та дати менеджерам чотири-п’ять варіантів, придатних для її реалізації. Якщо він цього не робить або не вміє робити, то це чистий ремісник. Ми намагаємося вчити бухгалтера не тільки записувати цифри. Він повинен уміти мислити. Я вважаю, що на бухгалтерські спеціальності повинні йти люди з високим інтелектом. Початкова підготовка у них має бути набагато вища, ніж це було 30 — 40 років тому. Оскільки сьогоднішній бухгалтер — це фінансовий лікар. Як медик лікує хворого, так добрий бухгалтер доглядає фірму, постачаючи їй достовірну й осмислену інформацію. А якщо цього не вміє робити — тоді він і не потрібен.

Із допомогою обліку на підприємстві вирішують триєдине завдання. Він має забезпечити збереження майна власника, — те, чого ми ніколи не робили. У законі записано: облік організує власник. Але навіщо б я, власник, організовував собі облік, який не забезпечує збереження моєї власності? Це перше завдання, якого ми сьогодні повинні навчити, і не тільки у вищих навчальних закладах, — цю думку необхідно прищеплювати ще з дитинства. Друге завдання: облік зобов’язаний постачати щоденну оперативну інформацію для управління підприємством. І третє: він повинен щодня видавати власнику фінансовий результат.

— У своїй книзі ви зазначаєте, що бухгалтерія побудована переважно на міфах, на міфології, але водночас ви припускаєте їхню реальність. Про що йдеться і як бухгалтерська міфологія співвідноситься з реальністю обліку на українських підприємствах?

— Я хотів розповісти правду про бухгалтерський облік в Україні. Гірку, але правду. Розвінчати хвалькуваті розмови, що ми, як завжди, мало не попереду всієї планети, що у нас облік ведеться на міжнародній основі тощо. Я це все назвав міфом. Оскільки те, що ми вважаємо нормальним обліком, насправді — погано. Наш облік не вирішує трьох вищеназваних завдань. Бо на першому місці у нас стоїть питання стандарту, тобто міжнародних стандартів. Їх у нас називають «міжнародними стандартами обліку». За ними ми навіть намагаємося навчати студентів. Але в світі не існує міжнародних стандартів обліку. Є міжнародні стандарти ЗВІТНОСТІ. А це абсолютно різні речі. Стандарти обліку — це як вести облік, а стандарти звітності — це як створити звітність та надати її третім особам. Так ось, вчити, як скласти звітність на міжнародному рівні, потрібно, я це не заперечую. Адже якщо ми з кимось хочемо працювати, торгувати, то ми, природно, повинні це знати і повинні цьому вчити. Але бухгалтерський облік слід би вести відповідно до наших, а не чужих традицій. Він має відповідати національному менталітету, нашій українській культурі, вітчизняному досвіду. І не потрібно нав’язувати нам ні термінологію, ні підходи. Адже те, що для американця природно, нам узагалі не підходить. А те, що нам здається анекдотичним, для американців — просто якесь відкриття. Отже, при реформуванні бухобліку в Україні не варто було відкидати своє і міняти його на чуже. У результаті більшість українських підприємств облік узагалі не веде.

А що таке «міжнародний стандарт»? У нас він передбачає сім-вісім варіантів обліку. І бухгалтер повинен вибрати, який йому підходить. Багато з них навіть не можуть второпати, що з чого вибирати. Але якщо для Америки за сотні років це стало звичним і, можливо, зручним, то в нас інший підхід. Ми звикли, що нам не тільки говорили, а й до дрібниць розписували, як вести облік. І спробуй тут вибери. Це як у супермаркеті, де очі розбігаються. У своїй монографії про бухгалтерську міфологію я наводжу такий приклад. У Житомирі 10 аптек; але звести за ними показники неможливо — кожна веде облік по-своєму. Я запитав якось у колишнього заступника міністра фінансів Василя Григорецького: «Скільки у нашій країні основних коштів? Зі статистикою я знайомий, але довіряти їй важко. Добре би знати ці дані за бухгалтерією. Це ж національне багатство». Відповіді я так і не отримав. Оскільки насправді цього ніхто в країні не знає.

— Тобто ви розвінчуєте міф про бухгалтерський облік, як про всезнаючий...

— Звісно. Але ж він зобов’язаний знати! І ми готуємо кадри для того, щоб він знав. Але біда у тому, що шкультигають самі підходи до обліку цінностей. Ми не дбаємо про збереження власності. Адже сьогодні, якщо бути чесним, — крадуть скрізь і всюди. У своїй книзі я навів чимало прикладів цього. Хто повинен організовувати облік? Власник. Але найпримітніше, що крадуть і бухгалтери. А чому? Їх просто ніхто не контролює, не перевіряє. Ревізорів немає. Аудитори перевіряють виключно акціонерні компанії. Але і там їхнє завдання полягає в тому, щоб підтвердити достовірність тих п’яти форм звітності, які складено відповідно до стандартів. Нічого іншого вони не перевіряють. Податківці перевіряють лише валові доходи і валові витрати, ПДВ та акцизний збір. Усе інше їх не цікавить. А тому бухгалтери скрізь і всюди крадуть. Власник і керівник цього не знають, оскільки не розбираються в обліку.

— А як ви ставитеся до існування так званої подвійної бухгалтерії?

— Існує так званий подвійний запис у бухгалтерському обліку (цю бухгалтерську норму описано ще 1454 року) і подвійна італійська бухгалтерія — найбільше відкриття світу. Але не слід плутати подвійний запис із подвійною бухгалтерією. В останній один запис ведеться для власника, інший — для податкових органів. Тобто один облік, де видно щоденний фінансовий результат, — для себе, й інший — для податкового органу. Доступ до другої бухгалтерії закритий для будь-кого. І держава туди не втручається. Нерідко ведуть навіть дві комп’ютерні бухгалтерії. Такі підходи мають місце на Заході, звідки ми їх і перейняли, вивчаючи досвід «цивілізованих» країн. Але до нас, мабуть, забули довести, що це робиться з метою обману держави. А ми сьогодні автоматично звідти все взяли. А брати треба було інше: ставлення громадян до сплати податків. У них це — святе. А у нас — ні. І ось результат. Чому в нас такі дороги, чому в нас таке все? Тому що в нас більше ніж половина економіки, за оцінками, ходить поза бухгалтерією.

— Просто люди далеко не завжди впевнені, що податки витрачають із користю для суспільства...

— Правильно, це також лихо. Але попри це ми повинні правильно виховувати дітей і юнацтво... А ви загляньте до підручників з бухгалтерського обліку — де про це хоч слово сказане? Ніде не сказане і те, що не можна обманювати. Особливо бухгалтерам. Чи не тому стільки «води» у нашій звітності?.. Особливо у статистичній. Адже її ніхто не перевіряє.

— А у вас є міркування щодо того, яким чином сумістити або зробити суміснішою податкову і бухгалтерську звітність?

— Практично в більшості країн світу бухгалтерський і податковий облік об’єднані. Тобто існує єдиний облік. А в нас є фінансовий облік, управлінський облік та податковий облік. У всьому світі це називається бухгалтерський облік. І там розрахунки з бюджетом відбиваються в єдиній бухгалтерській документації. А в нас це не вдається, оскільки одні витрати згідно із законом зараховують до собівартості, а інші — до прибутку. Але сьогодні комп’ютерні програми дають можливість вести облік відразу в двох варіантах. Тобто можна вести відразу два плани рахунків в одній і тій самій бухгалтерії з одними і тими самими документами. Але на це потрібна добра воля Мінфіну і Держподаткової адміністрації. Їм потрібно сісти і домовитися. А крім того, слід залучати вчених. Щоб не тільки чиновники, які споконвіку вважають себе найрозумнішими і приймали рішення. Так, реформу звітності, через яку ми тепер страждаємо, провели виключно чиновники. Я навіть знайшов один із втілених проектів закону стосовно бухгалтерського обліку. З ким його узгоджували? У своїй книзі я називаю цих людей. Це кілька іноземних «вчителів», а також представники деяких київських фірм, яким така система обліку була, очевидно, на руку.

— Ви казали, що бухгалтери крадуть. Напевно, є таке явище. Але іноді буває і так, що вони стають жертвами, оскільки керівники змушують їх іти на махінації або порушення законодавства. Що б ви порадили їм робити для свого захисту?

— Бухгалтера справді примушують вести подвійну бухгалтерію. А чому? Якби він отримував зарплату не в конверті, то він би не залежав від керівника. А так він повинен виконувати його волю. Тому я раджу своїм студентам передбачати в контракті зарплату без конвертів. Тільки в цьому випадку бухгалтер не залежатиме від керівника і зможе чесно виконувати свої функції. На жаль, сьогодні бухгалтер позбавлений права контролю. Для банку вистачає одного підпису керівника. Це означає, що можна провести будь-які операції без участі бухгалтера — і печать, і підпис у керівника.

— Але керівник часто просто вимушений платити у конвертах, оскільки встановлено дуже великі соціальні відрахування.

— Природно, за малих обігів невеликому бізнесу сьогодні важко. Але якби кожен із нас свідомо платив податки — повірте мені, це дозволило б істотно їх знизити. А чим ми більше йдемо у «тінь», тим більше держава вимушена їх підвищувати. Сьогодні в Україні роблять спробу зменшити податки. Ось, скажімо, з нового року відприбутковий податок для фізичних осіб знижується до 13%. Добре. Але я боюся, що ми можемо не витримати цього. Просто не вистачить грошей у бюджеті. Президент наклав вето на зниження ПДВ через ті самі міркування.

— Як ви ставитеся до гасла про необхідність тотального переходу українських підприємств на західну систему бухгалтерського обліку?

— Я категорично проти. Держава і народ, які себе поважають, повинні вести облік так, як він склався з дідів-прадідів, як велять культура і менталітет цього народу. І це не перешкодить виходу на міжнародний ринок. Адже туди слід іти не з обліком, а зі звітністю, яка складається на базі обліку. Треба вести у своїй державі такий облік, який нам підходить, і такий, який нам потрібен. А звітність складати таку, яку вимагає від нас, наприклад, лондонська біржа. Що її цікавить, коли йдеться про купівлю наших акцій? Що їхня ціна справді достовірна. Один великий фахівець у сфері бухгалтерії, який жив у Санкт-Петербурзі на початку минулого століття, писав, що в Росії вводять німецькі поняття і терміни, німецьку бухгалтерію тільки лише для того, щоб витіснити вітчизняних конторників і посадити туди німців. А ми знову сьогодні цим самим займаємося: нашу термінологію геть. Зайдіть сьогодні на будь- яке підприємство і спитайте: еккаунтінг ведете? Хто вас зрозуміє? Але йдеться лише про наявність бухгалтерії. І таких прикладів, коли за іноземними словами просто ховаються найпростіші для нас поняття, я можу навести безліч. Старенька мати одного мого знайомого, наприклад, впевнена, що навіть банкір без украденої в банку п’ятірки додому не повертається. У німців цього немає. Тому їм не потрібна така бухгалтерія, як у нас, а нам — як у них.

— Попереднє запитання було про бухгалтерську практику, а тепер трішки про теорію. Що можна сказати про стан і перспективи бухгалтерської науки в Україні? Який її розвиток порівняно з іншими країнами?

— Якщо бути відвертим, то у Сполучених Штатах Америки ніколи не було теорії бухгалтерського обліку. Там уся діяльність була пов’язана з бізнесом, із практикою його розвитку. Їм потрібен був практичний облік, їм не потрібна була теорія. Навпаки, Німеччина, Франція, Росія дуже багато працювали у цій сфері. І таку науку — теорія бухгалтерського обліку — було створено. Вона має своє коріння, своїх вчених, свою літературу. На жаль, українська школа бухгалтерської науки останнім часом втратила низку великих вчених і своє лице. Не виявилося лідера, який міг би продовжити їхню справу. Отже, тепер ми не в змозі просувати вперед теорію бухгалтерського обліку. Розвивається лише практика, тобто ми йдемо американським шляхом. Але кожній розумній людині відомо, що там, де немає теоретичного обгрунтування й осмислення, важко чогось досягти і на практиці. Без передової наукової теорії ми вимушені сьогодні топтатися на місці, займатися приблизно тим самим, що робили бухгалтери ще 100 років тому. Хоч, маючи сьогодні таку багату інформаційну базу, можна досягати нових висот і в теорії бухгалтерського обліку. Поки що у всій нашій країні, яка має багаті наукові традиції, залишилося всього дві кафедри, які займаються теоретичними проблемами бухгалтерського обліку. Наша, в Житомирі, і в Тернополі працює кафедра, яку очолює Михайло Пушкар. Усе інше — чистий практицизм.

— Отже, українська теорія бухгалтерії залишається міфом?

— Поки що так. Але буде помилкою звинувачувати в цьому когось іншого. Мовляв, нас хтось примушує йти помилковим шляхом. Це — неправда, і я це довів. Ми самі у всьому винні. Навіщо ми, скажімо, для аптеки, газетного кіоску застосовуємо міжнародні стандарти? Інша річ, коли фірма або концерн працює із десятьма державами. Тут потрібно виходити на міжнародний рівень. Але ми вийшли на панель і пропонуємо себе для незрозумілих, а тому і нездійсненних реформ. І скаржимося, що нас ґвалтують... Ось у чому міф.