Міська екосистема дає збій

Місто — система життєзабезпечення людини, принаймні повинне бути таким. Тому будь- який прорахунок у ній відразу б’є по життю людей. А у містах сьогодні проживає понад 70% населення. У зв’язку з цим «демографічна ситуація», про яку так багато говорять і пишуть, — проблема міста, хоч і село також вимирає.

За визначенням екосистема — система життєзабезпечення; вона повинна мати у своєму розпорядженні ресурси та здійснювати їхнє відтворення. З чого зрозуміло, що «екологічна складова» міської системи є найважливішою, що визначає її розвиток протягом усього періоду існування міста.

ВОЛЯ, ЩО ВІДВЕРНУЛАСЯ ВІД ЖИТТЄВОГО І ЗАГАЛЬНОГО БЛАГА ДО СВОГО ВЛАСНОГО... ГРІШИТЬ

Діяльна сила, воля природних екосистем присутня в природному кругообігу: чергуванні дня і ночі, сезонів року, прильотів та відльотів птахів, опадання та розпускання листя, низхідних і висхідних потоків повітря і багато чого іншого. Всі ці процеси є загальним благом для усього живого. Адже «У природы нет плохой погоды», і вони належать усім: дереву, птаху і людині. Кожне із них переживає радість весни і смуток осені. Однак украй погано, коли з дерев літом опадає листя, коли вони знову починають квітнути осінню, коли після реконструкції парків їх покидають тварини, коли дихати людині у прямому і переносному значенні стає несила.

Будь-яка система життєзабезпечення творить ресурси, змінними яких є простір, час, речовина, енергія та різноманітність. Вони повинні взаємодіяти один із одним таким чином, щоб давати людині воду, їжу, житло, одяг, енергію і здорове навколишнє середовище. Від них залежить існування життя. Не від місць для розваг, культових споруд, феєрверків, якими Київ надмірно зловживає з погляду еколога, не від упорядників шоу, автомобілів і навіть, як це не парадоксально звучатиме, не від наявності робочих місць. Бедуїни Аравійського півострова, де прибутки від здобутої нафти належать корінному населенню, можуть обійтися без цих місць і одночасно завжди бути при справі і достатку. І жителі Києва, та й інших міст, могли б пристойно жити, якби земля у містах здавалася в оренду, а прибутки від неї надходили б на їхні рахунки. Але, на жаль, кожен прагне у місті перетворити загальне благо на своє власне. А це призводить до зіткнення різних інтересів, які виступають як діяльні сили. У результаті виникає хаос.

ГРАНДІОЗНІ РЕЧІ РОБЛЯТЬСЯ ГРАНДІОЗНИМИ ЗАСОБАМИ. ОДНА ПРИРОДА РОБИТЬ ВЕЛИКЕ ЗАДАРМА

Із самого поняття «екосистема» зрозуміло, що вона повинна підлягати волі природи, тобто вловлювати її сили і за рахунок них приводити себе у рух. Вона ж отримує їх задарма. Адже за променисту енергію Сонця, за дощ і дихання свіжого вітру платити не треба. Треба тільки так все робити, щоб не виключати їхнього надходження, не доводити місто до такого стану, коли в ньому «світу Божого» не видно, коли воно перетворюється на кам’яні джунглі чи кам’яну пустелю.

Головним аргументом у виступах на користь того, що екологічні проблеми міста вирішуються, були зростаючі бюджетні витрати на екологію. А в перспективі — так і взагалі багатомільярдні. Але мені це якось відразу не сподобалося. Пригадалися астрономічні капіталовкладення на меліорацію, перекидання рік та іже з ними. Таке бурхливе зростання витрат, як правило, свідчить про те, що гроші йдуть «у пісок». Я не хочу сказати, що їх розкрадають, але можу з усією відповідальністю стверджувати, що витрати виявляються безглуздими і йдуть на перетворення поганого у ще гірше.

Людина ще не навчилася робити гроші за рахунок збереження природи. Кожна гривня чи долар отримуються за рахунок її руйнування. Не можу не пригадати зовсім свіжий випадок, коли земельний підприємець на Черкащині висипав отруєне зерно на поле та одним махом знищив одразу всю популяцію гусей, які мігрували. Той урожай, який він потім отримає і перетворить у гривні, буде оплачений кров’ю ні в чому не винних птахів, які звикли вважати цю землю своєю. Але є й інші, ще більш приголомшуючі цифри. Наприклад, у гірничодобувній промисловості зі 100 центів, які в неї вкладаються, тільки 2 йдуть на створення корисного продукту, а інші 98 — на утворення відвалів. Але й той продукт, який ми визнаємо як корисний, далеко не завжди є таким, оскільки в свою чергу може чинити дії, що призводять до руйнування природи. Як той отрутохімікат, який використав фермер.

З усього цього зрозуміло: якщо в одному місці грандіозні речі творяться грандіозними засобами, то в іншому місці не залишається навіть спогаду про природу. Не творять вони її і в місті. Тому творці найбільш грандіозних споруд — древні єгиптяни — будували свої піраміди у «Місті мертвих», а не живих, щоправда, і це не врятувало від виникнення найграндіознішої пустелі на Земній кулі та загибелі давньоєгипетської цивілізації.

Отже, робити ставку на залучення все нових і нових засобів без знання екології — це стимулювати руйнівні процеси.

ЖИТТЯ ТВОРИТЬ ПОРЯДОК, АЛЕ ПОРЯДОК НЕ ТВОРИТЬ ЖИТТЯ

І ось з’ясовується, що справа в культурі, що творить людину. А вона стоїть на трьох «китах»: вірі, вмінні та розумінні. Почну з віри. Вона не зовсім те, про що сьогодні часто доводиться чути з вуст начальників. Віра — це живе почуття живої людини, перенесене в її психіку. І дарує її не контакт із віртуальним світом, а спілкування зі справжнім життям, з функціонуючими системами життєзабезпечення. Людина рветься за місто у природу, щоб прийняти чергову дозу «ліків» для підтримки своєї віри, яка перебуває в стані найважчої патології. Адже «Віра, — як зауважив Гете, — це міст веселки між небом і землею, всім на відраду; але кожен із мандрівників бачить його по-різному, залежно від місця, де знаходиться». У місті «мандрівник» бачить одну суцільну антиекологію, він не може спостерігати «міст веселки між небом і землею», у нього втрачена екологічна віра, але його хочуть батогом, як свого часу негрів на плантаціях Південної Америки, примусити бути екологічним в екологічно безглуздих умовах.

Але з віри починається культура. Про це знав ще перший теолог християнства Аурелій Августин: «Віра запитує, розум виявляє». Здавалося б, кому, як не тим, хто стурбований будівництвом церков, пам’ятати про це.

Зруйнована віра — погана точка опори для розуму. Його починають долати чудовиська, якщо використати «термінологію» Франциска Гойї. Але як тільки з культури випадає якась складова, включається механізм компенсації. Адже природа не терпить пустоти, а ми її діти, хоч і тяжко хворі. За відсутності віри і розуміння патологічно розростаються вміння, мистецтва. Вони стають невгамовними. Людина починає творити не відаючи що: позбавлене істинної віри та справжнього розуміння. Місто виявляється під владою архітектури, яка є мистецтвом будувати будівлі та інші споруди, і цілком недосвідчена в тому, якою повинна бути система життєзабезпечення. У цьому я ще раз пересвідчився, коли по ТБ демонстрували проект розвитку Києва на найближчі двадцять років. Я дивився і з жахом думав про те, що чекає моїх ще зовсім маленьких онуків, які щороку все більше хворіють.

Місто не може підкорятися волі тих людей, які не знають, що таке екосистема, здоров’я, норма, справжня природа. Не знаючи про це, створити систему життєзабезпечення людини неможливо, яким би великим не було бажання. Щоб люди поводилися екологічно пристойно, у них повинна бути екологічна культура. Остання включає в себе екологічну віру, екологічне вміння та екологічне розуміння. Виникнути за відсутності екологічного виховання, навчання і освіти екологічна культура не може. Її не формують шляхом клятвених запевнень, ударами кулаком у груди, закликами, покараннями і навіть грошовими пожертвуваннями. Вона приходить до нас від наших здорових відчуттів, які стимулюють наші дії та роботу думки.