Між першою і другою,

Щось заблукала у власному під’їзді, не розумію, де ж моя особиста територія, чи є вона. Чи можна жити гідно, не псуючи стосунків із сусідами і в той же час позбавити себе і своїх близьких від агресивних викидів чужих продуктів згорання.

Начебто вже давно законодавчо заборонено курити в місцях, де перебувають ті, хто не курить, тільки, по суті, це виконується умовно. Зателефонувавши в жек і попросивши розвісити в під’їзді таблички про заборону курити, почула спокійну відповідь: ми не зобов’язані. Домовляйтеся самі, адже ви інтелігентні люди. Легко сказати. 50-річна пані знизу, не обтяжена обов’язком ходити на роботу, може по дві-три години базікати на поверсі біля сходів по телефону і курити. При цьому вікно для провітрювання в під’їзді забила, оскільки їй тягне. Із ким тут розмовляти? У неї одна відповідь: «Ну то й що з того, що не дозволено». Добре, що перестала за дверима цокатися — в цій сім’ї таке практикувалося. У свою квартиру дим не пускає, а те, що натягує огидний запах у сусідні, нікого не обходить. Ось і вся інтелігентність.

Схоже, що жековські дуже бережуть свої сили. За електроенергію нині потрібно платити по окремих книжках. Здавалося б, що простіше — рознесіть їх мешканцям. У моєму жеку вирішили — навіщо? Ідіть у «Київенерго» і отримуйте. Довелося стояти години півтори, аби отримати цю платіжку, адже моє завдання — заробити гроші на оплату, а не шукати шляхи, як цю просту дію виконати. Які ж все-таки нудні дрібниці, але як заважають жити! Дивно, що досі не звикла, — вже можна було, та чомусь не хочеться. Легко пообіцяти великій Європі, що будуть підвищені тарифи до небес. Вірю — за цим діло не стане. Набагато важче відповідати все новим і новим цінам. І вимагати немає з кого. Це — як пас головою самій собі.

Такі думки, щоправда, злегка дисонують з елегантними респект-картинками, які спостерігаю щодня, живучи в аристократичному (так вважають) районі Києва. Справді, фасад, як кажуть, район тримає — особливо ввечері. Коли вже всі сотні машин з площі перед будівлею МЗС відгомонять, опромінюючи своїм потоком вулицю Десятинну; тисячі ворон, які вподобали дах цієї будівлі, нарешті влаштуються на нічліг, і замовкнуть їхні суперечки або дружні посиденьки, хто їх розбере (о п’ятій-шостій ранку все повториться в зворотному порядку), і включиться вечірнє освітлення. Між площами Михайлівською і Софійською виросли нові готелі, й вони додали до винахідливого підсвічування старовини і новобудов, часом вельми респектабельних, стільки шарму, що і звикнути не можу. Гуляючи тут вечорами, а взимку людей небагато, ніби купаюся в цій красі, погляд привертає все — і куполи Софії, й оздоблені блискучим намистом елітні дерева перед одним із готелів (увечері навіть пробачаєш суцільно засклені фасади, які дратують вдень). Трохи далі золотий дощ освітлення окутує інший готель, будівництво якого добряче змучило всіх мешканців довкола, оскільки працювали і вночі. Ну і що, хто за це відповів, та й сама ніби забула — йду собі і захоплююсь: довкола дивовижна, по-європейськи вишукана розкіш, така вишуканість ніби плутає карти — де я? Невже ще вранці в якомусь темному коридорі контори під назвою «Київенерго» вистоювала в знервованій черзі за якоюсь книжкою, аби сплатити свій рахунок.

Цікаво, великі господарі, всі ці безлімітні кредитоспроможні по яких книжках сплачують за весь цей океан освітлення? Вже нові отримали чи так розрахувалися, «кеш-аут» або «кэш-ін» були присутні? Втім, яка мені різниця. Щоправда, є з ними і щось спільне. У найбагатших небожителів стало модним не заводити або позбавлятися від своїх електронних адрес — сміття менше. Навіть вихваляються тепер цим у своїх гламурних колах. Тут згодна — сама її не заводила. Зручності зручностями, але мені не потрібен ще один вид додаткового рабства, адже жити постійно в оточенні видимих і невидимих дротів просто не екологічно. Діловий народ лише усміхнеться — що це за нарізування дивних понтів, кому потрібно набувати особливо поважного вигляду. Як без допомоги техніки заробляти, цікаво... Ну що ж, дозволю собі свої думки доношувати. Найбагатші мене зрозуміють. Якщо, звісно, роздивляться — хто це там також без електронної адреси, хто «косити» під нас надумався?

У різних центрах практичної психології фахівці, що заробляють зовсім небагато, проводять різні тренінги, на які зазивають людей просто на вулиці. Особливо мені сподобалася тема «Бізнес поглядом мільйонера». Звідки тільки вони все знають, отримуючи копійки?

Буквально вчора, стоячи на переході, чекаючи зеленого світла, спостерігала, як живе розкішний готель біля Михайлівської площі. Точніше, його головний вхід. Вибігло двоє масивних лощених молодців, здається, вони навіть скрипіли від чистоти білосніжних сорочок і відпрасованості костюмів дивовижного крою. Лише промайнуло — ось він респект, як драматургія дійства зробила зигзаг, і ось вже напомаджені здоров’яки застигли біля розкритих дверцят недешевого автомобіля, чекаючи, як з’ясувалося, господарів. Із готелю вийшла тиха, сіра, зовсім непомітна пара, прошмигнула в салон, охоронці за ними — дорогими тілами працедавців — і машина помчала. От як плутають карти, плутають різноманітність, а тут стоїш і для чогось думаєш — хто ж із них хто.

Елегантність іншого життя підкине ілюзії та вмить відбере. Можна скільки завгодно захоплюватися вечірнім флером освітлення, романтичністю київських куточків, а вранці побачити — ще один історичний особнячок зник або знову щось копають, прагнучи ущільнити і без того перенаселений старовинний центр. Адже гроші спочатку створюються поглядом — глянув і подумки стер старий затишний будинок з його історією. Стер і звів свій рай, а ввечері його освітив чудовим підсвічуванням, нам на втіху.

Точніше, як приз за мовчання, як коктейль перед вечерею, яка завжди більш багатообіцяюча, ніж саме дійство.

Є в цій стильній бідності й стильному багатстві вічна драма — часто перемагають саме люди без електронних адрес, так, для куражу, але які мають у щедрому об’ємі й «кеш-аут», і «кэш-ін» — готівкові та безготівкові грошзнаки.

Як відомо, аби діяти розумно, одного розуму замало, а ось останнє обов’язково.

Городянам же з панського плеча чудова — гра вечірніх вогнів...

А що ви ще хотіли...