«Ми щасливі віднайти своє коріння»

Канада. Провінція Альберта. Містечко Хай-Прері, що на півночі від Едмонтона. Тут уже майже 100 років живе родина Губарів, що родом із України. Кеннет Губар — 56-річний фермер. Більше звик, щоб його називали Кен. Він — онук того самого першого Губаря, який переїхав до Канади. Про своє українське коріння його родина знала завжди, але контакт із родичами вони втратили давно. Втім, вирішили їх відшукати і... знайшли. Наприкінці осені Кен разом із другом приїхав в Україну, аби вперше в житті побачитися зі своїми українськими родичами.

«А ЗНАЙДІМО ТВОЇХ УКРАЇНСЬКИХ РОДИЧІВ!»

За 7800 кілометрів від Хай-Прері «День» зустрівся з Кеном у Львові за кілька годин до його рейсу до Канади. Останній тиждень він провів у прикарпатському селищі Більшівці, що біля Івано-Франківська. «Саме з цього села 1928 року до Канади емігрував мій дідусь Семко, — починає свою розповідь Кен. — Мій батько також народився в Більшівцях. Але коли він був ще малим, дід також забрав його до Канади. Згодом до них приєдналася бабуся зі старшим братом і другою дитиною. Всі вони оселилися в Хай-Прері, де дід Семко роздобув діляночку землі і почав займатися фермерством. У цьому містечку в північній Альберті наша родина живе до сьогодні. На побудованій дідусем фермі мешкає мій дядько. Йому вже 95 років. Так-так, він найстарший Губар у всій Канаді».

Кен народився і виріс у Канаді. Разом із дружиною Кімберлі виховує двох дітей. У його родині добре знали про своє українське коріння, постійно підтримували зв’язок. «У нас збереглося листування з українською родиною до 1970 року. А потім контакт втратився. І ми вирішили його відродити, знайшовши всіх своїх родичів в Україні, — згадує Кен. — Цьому дуже посприяла моя дружина Кім. Вона цікавиться генеалогією. Своє українсько-англійсько-шотландське коріння Кім дослідила аж до ХV століття. Вона займалася цим роками. У нас вдома чимало книжок із генеалогії.

Якось вона підійшла до мене і запропонувала: «А знайдімо твоїх українських родичів!». Я погодився і також загорівся цією ідею. В інтернеті ми знайшли Українське бюро генеалогічних досліджень, яке якраз займається такими питаннями. Звернулися до них за послугою допомогти віднайти родичів. Це було орієнтовно у квітні 2013 року. Ми почали по крупках збирати інформацію. В нас було чимало старих фотографій та листів. Але головне, що в нас було свідоцтво про народження дідуся Семка, який першим виїхав до Канади. Усю цю інформацію ми переслали експертам бюро до Луцька. І невдовзі вони відшукали нашу українську родину».

«ЦЕ БУЛО ТАК ЩИРО...»

До України Кен приїхав разом зі своїм другом і сусідом Девідом Заболотнюком, який також має українське коріння. Спочатку гості з Канади завітали до Німеччини, аби відвідати місцеву щорічну Міжнародну виставку агротехніки. А далі, сівши в літак у Берліні, прилетіли до Львова. В аеропорту їх уже зустрічали Губари. Кен відзначає, що в Україні в них багато родичів. У нього в руках генеалогічне дерево його родини, яке підготували спеціалісти з Луцька. Аби не переплутати і назвати всіх імена, він звіряється з цими записами.

ДІДУСЬ ТА БАБУСЯ КЕНА ГУБАРЯ. ФОТОГРАФІЯ ЗРОБЛЕНА У ВЕРЕСНІ 1957 РОКУ В КАНАДІ

«Далі ми поїхали до Івано-Франківська, а звідти до Більшівців. Знаєте, що нас вразило чи не найбільше? Рясно накриті столи, на яких навіть не було місця, щоб поставити ще одну тарілку. Нас частували буквально без упину. Наступного дня на сніданок також. І під час візитів у решти наших родичів теж, — весело і з подивом відзначає Кен, показуючи спільні фотографії з родиною на своєму телефоні. — Усі буквально сяяли від щастя, постійно усміхалися. І це було насправді так щиро...»

«Єдиною незручністю був мовний бар’єр. Перекладач із нами був не завжди. Ми використовували всі можливі методи: і «гугл-транслейт», і жестикулювання. Без сумніву, ми всі знайшли спільну мову, проте не завжди могли сповна це передати словами», — зізнається Кен. Української мови він не знає, за винятком елементарних фраз і слів. Його батьки знали рідну мову досконало. На початках навчили української і своїх дітей, але згодом вирішили цього не робити. Старша сестра Кена почала змішувати дві мови, використовуючи і українські, і англійські слова. Тоді батьки вирішили, що їм, передовсім, треба досконало знати англійську.

«Я можу розпізнати на слух українську мову, — каже Кен. —У нас на фермі працює Катя — дівчина з Житомира. Ось вона нам часто і допомагає з перекладом. Цікаво, що в Каті українська мова звучить інакше, ніж у наших родичів на Івано-Франківщині. Напевне, мова дещо різниться в звучанні в українців із західного та центрального регіонів».

«Дещо українською я таки розумію, дещо навіть можу сказати. Хоча, коли я їй говорю якесь слово українською, вона мене часом не розуміє», — усміхаючись додає Кен. «Та я часом і твоєї англійської не розумію», — жартує його друг Девід.

«УКРАЇНА ВИКОРИСТОВУЄ ЛИШЕ 5% СВОГО ПОТЕНЦІАЛУ»

На кепці Кена напис «Tybren». Інтуїція підказала, що це назва його ферми. Кен виріс на фермі. Сільським господарством він займається практично впродовж усього свого життя. Розповідаючи про враження від України, він спочатку це робить під кутом зору досвідченого канадського фермера.

«Україну я собі уявляв, як рівнинну країну, цілком вкриту полями. А насправді я потрапив у гірську місцевість із надзвичайно красивою природою», — щиро зізнається Кен.

«Звичайно, в інфраструктурному плані Україна не така розвинена і модернізована, як Канада. Однак тут на полях можна побачити як запряжених коней, так і найсучасніші моделі комбайнів. Це поєднання старого і нового. Тут справді можна побачити все.

Дивує, що чимало полів не оброблені. Хоча Україна — надзвичайно багато країна, яка має величезний потенціал. Мені здається, що українці використовують лише 5% свого справжнього потенціалу. Якщо країна запрацює належним чином в галузі сільського господарства, переконаний, що це посприяє стрімкому розвитку України», — підсумовує канадський фермер.

Описуючи решту вражень від тижня перебування в Україні, Кен робить це досить фрагментарно: «Так, я чимало почув нарікань на корупцію. Про неї тут всі постійно говорять. У селищі також скаржилися, що держава не підтримує фермерів і розвиток агрокультури».

«Також мене вразили деякі контрасти, — продовжує Кен. — Наприклад, у селі біля старої поваленої хати може відразу бути великий дорогий будинок. Чесно кажучи, у нас аж такі будинки не будують. Це не заведено. Те саме з машинами. Старі автомобілі дисонують із новими та дорогими. Очевидно, що в Україні досить велика прірва між бідними та багатими людьми.

В Івано-Франківську, до речі, вразило, як люди в місті перебігають дорогу, коли їдуть машини. Хоча загалом в Україні я відчував себе цілком комфортно та в безпеці. Зауважу, що в деяких місцях у Канаді більш небезпечно, ніж тут. Справді.

І насамкінець не можу не відгукнутися добре про українців. Усі ті, з ким мені доводилося тут спілкуватися, були надзвичайно дружелюбними. Вони завжди відкликаються і раді допомогти. Було помітно, що це все не шоу, а щире бажання».

«КОЖНЕ НОВЕ ПОКОЛІННЯ ВСЕ ДАЛІ ВІД УКРАЇНИ»

Канада — країна, де живе найбільша закордонна українська діаспора. Значна частина етнічних українців уже асимілювалася в канадське суспільство. «Так, у Канаді чимало людей із українським корінням, — ділиться особистими спостереженнями Кен. — Наприклад, коли в компанії сказати, що в тебе є українське коріння, хтось неодмінно відгукнеться і скаже: «О, і моя бабуся з України». Дуже часто українці зустрічаються, особливо в західній частині Канади. Там створено багато українських спільнот, гуртків, шкіл.

Були різні хвилі еміграції. В кожного своя історія. Втім, я бачу, що кожне нове покоління все далі від України. Вони втрачають цей зв’язок, а разом із ним мову, культуру та звичаї. Втрачається все це швидше, ніж зменшується відсоток української крові в жилах кожного наступного покоління. Старше покоління ще підтримує зв’язок одне з одним. Натомість молодь відходить від цього і живе вже за канадськими звичаями».

***

Протягом усього нашого інтерв’ю за сусіднім столиком кав’ярні на свого канадського гостя чекали його родичі. За кілька годин вони попрощаються з ним у аеропорту, звідки Кен полетить у Канаду. Озирнувшись і поглянувши на своїх рідних, він зізнається: «У нас невелика родина в Канаді. Тому ми надзвичайно раді знати, що в Україні у нас настільки багато родичів. Велика родина. Ми щасливі віднайти своє українське коріння. Безперечно, ще повернемося до України. Наступного разу завітаю сюди вже з дружиною та дітьми».

Фото з архіву Кеннета ГУБАРЯ