Мирослав ПОПОВИЧ: «Реабілітація УПА не означає реабілітацію ОУН»
Сьогодні дуже гостро стала проблема ОУН і УПА. Я нещодавно віддав статтю на цю тему в збірник, який готує фундація О. Ольжича до ювілею передачі інсигній української влади. І я думаю, що стаття не буде надрукована. Скоро має вийти моя нова книжка і там цілий розділ присвячено цій темі.
Припускаю, що і вояки УПА можуть одержати ті самі права на пенсію, як і вояки Червоної армії. Причому ці права можуть одержати й ті люди, які воювали проти більшовиків, а не проти німців. Чому? Зовсім не тому, що намагається сьогодні зробити Верховна Рада, чи уряд, принаймні. Вони хочуть визнати УПА воюючою стороною. А це означає, що збройні формування УПА не були бандитськими, чи взагалі, загонами визначеної орієнтації, а були регулярними частинами. Чиїми, я запитую? Треба визнати їх регулярними частинами так званого уряду Я. Стецька, проголошеного 1941 р. у Львові після окупації міста німцями? Визнати таким чином — значить визнати Україну сьогоднішню спадкоємицею неіснуючого, фіктивного уряду. І який боровся лише за те, щоби йому дали такий же самий статус у війні проти Антигітлерівської коаліції, який мав маріонетковий уряд Тісо у Словаччині, фашистський уряд Павеліча в Хорватії.
І, до речі, ОУН ніколи не приховувала свій фашистський характер. Уславлений Ольжич писав, що як ідеолог ОУН (Мельниківської) він ближчий до німецького варіанту (тобто — нацизму), ніж до італійського фашизму, що надто м’який... Є два документи, що треба оприлюднити. Перший — лист Я. Стецька до Гітлера, де він повністю солідаризується з антиєврейською політикою нацизму. Я бачив копію (можна зробити будь-кому ксерокопію), що можна одержати в Лондонському Британському музеї. Другий документ — рішення проводу ОУН від 4 вересня 1943 р. про акцію винищення (етнічної чистки) поляків на Волині. І такий документ є! Про нього мені казав заступник голови СБУ, з яким я мав справу. Чому ж я вважаю, що вояки УПА можуть одержати всі права? Кожен народ згідно з принципами лібералізму має право підняти зброю проти деспотизму, якщо права його зневажено. Ці сотні тисяч хлопців і дівчат, йшли в ліс, щоб вибороти самостійну Україну! І можуть відповідати тільки тоді, якщо робили військові злочини. А військових злочинів було достатньо, зрештою, як і з боку Червоної армії.
Це зовсім інше — право підняти зброю має бути визнане. То була національна трагедія. Але сучасна Україна — спадкоємиця УРСР, а не уряду Я. Стецька; і ОУН не «в’їхала на білому коні» в Київ зі своїми прапорами! Утворення Української незалежної держави стало результатом еволюції влади комуністичної. І мій батько, старший лейтенант, лежить закопаний під Києвом у 1941 році, і я не маю права зрікатися його. Боротьба української молоді і старшого покоління проти нацистів — це не була боротьба за Сталіна чи то за сталінський режим. Це була боротьба разом із світовою спiльнотою проти ще більшої загрози. Так і 1943—1944 рр. в ОУН (коли німці вже програвали війну) не могло були ставки на гітлерівців, вони вже дивилися на Америку.
Реабілітація вояків УПА не означає реабілітацію ОУН. Це зовсім різні речі. Хтось хоче сказати, що він продовжує справу ОУН, будь ласка. Але тоді він бере на себе все — і кров на твоїх руках; і ти бери і кажи: «Так треба було!» Тому ці радикальні націоналісти мають приблизно 1% підтримки населення України.
